ГлавнаяОбществоЖиття

«Залишається віддати тільки себе». Як акторка стала зв’язківцем ЗСУ

33-річна акторка Алла Бовт, яка розпочала кар’єру в театрах Харкова, а згодом грала у серіалах «Мухтар», «Жіночий лікар», «За законом», «Сповідь диявола», «Веселі усмішки» та «Міліцейська академія», півтора роки тому кардинально змінила своє життя – пішла служити до війська. Відтоді дівчина встигла повоювати на Світлодарській дузі та в Широкине, але й досі не змогла побороти стереотип, що для артистки фронт – це лише чергове перевтілення.

Фото: надано Аллою Бовт

 Антистрес для морпіхів: Бергман, поезія та Моцарт

Алла стрімко крокує розквітлим Харковом, із задоволенням роздивляється перехожих – зачіски, одяг. Зізнається: за часів останнього відрядження в зону АТО страшенно скучила за розмаїттям цивільного життя. Проходячи повз Харківський будинок актора, побіжно зауважує: «А тут я грала років із 10 тому у театрі Ванди Адольфівни, названому на честь матері Леся Курбаса». Ще хвилина – і ми опиняємося біля пабу, який носить ім’я Курбаса, – улюбленого місця артистичної тусовки, де навіть офіціанти – студенти-актори. На сходах бару сидить хлопець та завзято вимальовує візерунок із друкованих літер, іще мить – і ми занурюємось у затишний гамір.

Мою супутницю відразу впізнають у пабі – та не лише завдяки втіленим на сцені та в кіно образам. Півтора роки тому Алла Бовт обрала військовий однострій та вступила до Збройних сил України. Для сторонніх вчинок акторки був неочікуваним, друзі, знайомі та навіть її чоловік й досі вважають, що армійська служба – це ще один образ, лише чергове перевтілення. Для дівчини вибір став логічним продовженням її волонтерства. «У якийсь момент усе, що могли, винесли та з друзів витрусили, і загальна криза в країні позначилася. Що ще залишалося віддати? Тільки себе», – каже Алла.

Біля акторського кафе
Фото: Ксения Якушко
Біля акторського кафе

Перед тим як підписати контракт із ЗСУ, тендітна дівчина провела кілька місяців у Широкине, допомагаючи морпіхам налагоджувати спілкування з місцевими мешканцями. Фронтова зона: не працює жоден магазин, жодна аптека – і кілька десятків хат зі старенькими. Разом із військовими Алла ходила по дворах, записувала, що кому потрібно. «Моїм завданням було привернути до себе людей. Узагалі це те, що я добре вмію робити! (розсипається сміхом). Я була в однострої, але без зброї, до того ж дівчина. Розмовляла з місцевими, потім знову приходила – і приносила найнеобхідніше. І мені починали вірити, бо багато хто лише обіцяв допомогу», – жваво розказує Алла.

Після того, як волонтерка повернулась додому, старенькі навіть розшукали у військових її номер телефону, аби подякувати. Отже, недарма їздила, якщо змогла допомогти хоча б одній людині, – усміхається моя співрозмовниця.

Для морпіхів, які не приховували здивування – акторка і на фронті! – дівчина придумала своєрідну програму зняття стресу: читала їм вечорами вірші Анни Ахматової, вмикала твори Моцарта і навіть змусила подивитися командира та особовий склад фільм Інгмара Бергмана «Вечір блазнів».

«Я розповідала їм, що світ мистецтва – не кращий і не гірший за військовий, просто інакший. І доки є вільна хвилинка, можна ще трохи про нього дізнатися. У нас були і довгі бесіди, і музика, і читання віршів...І коли я чула гучне хропіння командира Кіси (позивний – прим. Авт.), розуміла – мету досягнуто».

Фото: надано Аллою Бовт

«Ніколи не хотіла бути снайпером»

Коли бажання піти до армії викристалізувалось, рідні не зупиняли – лише чоловікові слізно пообіцяла не їхати на фронт, каже Алла. Та після навчання в Полтавському військовому інституті зв’язку дівчина вирішила службою в тилу не обмежуватися. Хлопців-контрактників перекидали до зони АТО за наказом, жінок – лише за власним бажанням. Алла тричі писала рапорт про переведення на фронт.

Про свої відрядження на Донбас (під час останнього дівчина служила у розвідвзводі 54 бригади, який облаштувався на «нулі») розповідає без зайвого пафосу. «Я не супер бойова одиниця, не навідник чи мінометник. Снайпером бути також ніколи не хотіла – не можу сказати, що вбивати було моєю мрією з дитинства, хоча легко поцілю в «десяточку». Йшла в армію, щоб радше допомагати, бо кожна людина може на фронті знайти власну нішу», – пояснює вона.

Дівчата-зв’язківці в АТО працюють переважно черговими телефоністами – годинами в ефірі тримають зв\'язок з усіма опорними пунктами, «передком», та штабом.

Фото: надано Аллою Бовт

А хлопці виконують важчу роботу – прокладають польові лінії, лагодять пориви, що трапляються після обстрілів.

«Я повинна бути максимально зосередженою, оперативною, маю прийняти інформацію й передати її далі (командуванню). Якось моя колега почула в слухавці, як на задньому фоні хлопці кричали: «У нас «300-ий!». Ще не було офіційного підтвердження, а вона, не втрачаючи часу, вже відправила «мотолигу» (броньований легкий тягач) за пораненим», – розповідає Алла.

Емоції, звичайно, є – із нетерпінням чекаєш, коли в ефірі прозвучать заповітні цифри, що означають завершення обстрілу. Бо коли супротивник гатить із ствольної артилерії, у бліндажі перекриття грають наче клавіши в піаніно, поетично іронізує співрозмовниця.

На фронті найбільше сумуєш за родиною – чоловіком, мамою, і добре, що зараз є мобільні телефони, а то можна було б збожеволіти, зізнається дівчина. «Подекуди не вистачає якогось комфорту. Хоча я дуже адаптивна людина – воду можна і нагріти. А якщо гарний настрій, і придумаємо собі свято, то буде і гарний макіяж, і красива зачіска. Тоді хлопці дивуються: «Алло, як незвично тебе бачити нафарбованою!», – згадує фронтові будні співрозмовниця.

Якось ще за акторської кар’єри, на зйомках фільму в Києві, Аллі подарували іграшкову кицьку. Річ стала своєрідним талісманом для власниці – супроводжувала її під час навчання в Полтаві, півроку на Світлодарській дузі (як раз під час загострення) та у Широкиному. «Охоронець моїх снів», – представляє фронтового товариша дівчина.

Алла и кіт-талісман
Фото: надано Аллою Бовт
Алла и кіт-талісман

«Запах гриму викликає лише приємні спогади»

Але, як не дивно, кардинальна зміна середовища пішла на користь – Алла із гордістю розказує, що стала дисциплінованою, з легкістю здає нормативи з фізичної підготовки, а військова форма магічно впливає на чоловіків будь-якого віку – пропозиції познайомитись не переводяться.

Позбавила служба в зоні АТО й ілюзій стосовно контрактної армії, в яку, на думку моєї співрозмовниці, мають брати лише на конкурсній основі. «2014, 2015 і 2016 рік – це як три різні книги. Такої мотивації у вояків, яка була на початку війни, зараз зовсім немає. Якщо сказати чесно, то військкомати гребуть усіх підряд – у них складна ситуація, без ротації не обійтися. Але із тими, хто прийшов до армії та ухиляється від обов’язків, служити важко», – суворо констатує колишня акторка.

Серед контрактників сьогодні чимало мешканців Донбасу, не лише чоловіків, а й жінок. Але нерідко вони йдуть до ЗСУ не через бажання захищати Батьківщину, а заради зарплатні – чималі гроші у місцевих реаліях!

«Їм просто працювати ніде, і я припускаю, що з них половина – це прихована «вата», у якої не вистачає гідності не їсти з рук «карателів».

Не поділяє Алла думки, що на фронті чесніше, ніж на «гражданці» чи, тим більше, в артистичному середовищі – адже штаб мало чим поступається театру за своїми інтригами. Нагороди та грошові премії у першу чергу отримують не ті, хто щоденно ризикують, а майстри паперової роботи. «Якщо в тебе немає зв'язків, будеш сидіти як поліп на одному місці років 10 – в армії служити солдатиком-зв'язківцем, а в театрі грати ріпку».

І попри ці паралелі Алла не відчуває туги за сценою. «Зараз я приїхала у відпустку і буваю на всіх виставах, прем'єри яких пройшли за моєї відсутності. Із радістю дивлюся на роботу моїх колег, але не сумую за театром. Запах гриму викликає лише приємні спогади. Я сиджу в глядацькій залі – і не бачу себе на сцені. Якусь важливу роль у фільмі я ще не зіграла, про що, власне, не шкодую. Я люблю своє життя, і всі етапи в ньому мені подобаються», – розставляє акценти дівчина.

Фото: надано Аллою Бовт

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram