«Оскільки бухгалтерія нашої військової частини знаходиться в полтавському військкоматі, то й позов був складений на них. Наша військова частина 2950 нараховувала заробітну платню, передавала відомості на полтавський військкомат, і вони вже нам виплачували кошти. Тож за законом вони і є відповідачем», – каже Богдан Барімов.
Колись до війни Богдан був столяром-теслярем, працював у Києві. Пройшов Майдан, а навесні 2014-го, з початком АТО, проміняв прибуткову роботу на снайперську гвинтівку й кулемет – пішов добровольцем в «Айдар». У складі батальйону брав участь у найзапекліших боях в Луганській області.
«Позивний у мене був “Бєшений”. Дали мені такий того, що ніхто не міг зробити те, на що я був здатний», – каже Богдан.
У Богдана на війні було чимало відчайдушних вчинків, але один доброволець і досі не може забути… Його погляд стає скляним, коли він згадує 5-те вересня 2014-го року. Того дня він був на базі «Айдару» біля містечка Щастя, а його побратими з 2-ї роти поверталися з завдання… і під Веселою Горою потрапили в засідку, влаштовану ворогом. На одному з блокпостів бойовики виставили український прапор, і не залишили нашим добровольцям жодного шансу на порятунок.
«Хлопців розстріляли впритул з кулеметів і гранатометів. Загинули понад 40 айдарівців. Там був і мій друг з Майдану – Коломієць Федір Федорович», – розповідає Богдан.
Після трьох днів переговорів, 8 вересня, українська сторона змогли забрати понівечені тіла загиблих, на багатьох були сліди знущань. Збирати тіла загиблих бойовики допустили лише Богдана і ще двох людей.
«Привезли туди, де хлопці загинули… Від побаченого мені забракло слів. Реально, я втратив мову. Тіла були настільки розірвані, що мені доводилося по частинах їх збирати. Деяких... брав лопату і згортав у мішок. Складав у мішок по дві ноги, руки, голову. Ребра деяких хлопців знімав з дерев. Таких мішків ми назбирали 28… Там усі були настільки розкручені, що ви собі представити не можете», – із жахом згадує Богдан. Чоловік і сам не розуміє, як тоді не збожеволів…
«Мені жодної психологічної допомоги, нічого не надали. В мене тупо місяць запою – я ні їсти не міг, ні спати, нічого взагалі не міг. Я беру кусок хліба до рота, а він мені трупною отрутою віддає, – пригадує Богдан. – Пробував до психолога ходити. Ну не можуть психологи витримати всього того, про що я починаю з ними говорити. Психологи кажуть, що їм треба психіатри після мене».
Читайте такжеНа Майдане попрощались с двумя "айдаровцами", погибшими 5 сентября
Втім, керівництво «Айдару» навряд чи оцінило відчайдушний вчинок Богдана. Зарплатню солдату платили нерегулярно. А в якійсь момент і взагалі перестали. Солдат почав розбиратися, і в частині навіть провели службове розслідування. Виявилося – ще в листопаді 2014-го Барімова незаконно вивели поза штат, а йому навіть не повідомили про це. Та й розбиратися, хто винен, у частині не стали, і тим більше не поспішали виплачувати добровольцеві заборговані кошти.
«Вони не хочуть там перевірки проводити, – стверджує Богдан. – Бо перевірки плачевно для них скінчаться. В нашій державі – кому війна, а кому мати рідна. На тих хлопцях, які пішли воювати добровільно, вони заробляють мільйони, кладуть собі в кишеню».
Після демобілізації восени 2015-го Богдан не сидів склавши руки, знайшов роботу. Йому треба піклуватися про маленького сина. І кошти, що не виплатили на війні, чоловікові не завадять! Тому доброволець вирішив судитися, і у лютому 2016 року подав позов на полтавський обласний військкомат. У червні суд першої інстанції зобов’язав військову частину виплатити бійцю «Айдару» заборгованість по зарплатні. Але святкувати було зарано! Військкомат подав апеляцію. Богдан пояснює це просто: «Розумієте, якщо я виграю цей суд, на моєму прикладі багатьом хлопцям доведеться теж виплачувати. Державі це не вигідно, тож все робиться для того, щоб нас, добровольців, ущемити!».
Читайте такжеНе обидеть добровольцев. Текст Нелли Вернер
На апеляційний суд, який відбувся в жовтні 2016-го, Богдана Барімова прийшли підтримати побратими, які разом із ним воювали.
«Я не кажу про медалі, нагороди, але заплатити людині за 13 місяців три-чотири зарплатні і після цього подавати апеляцію, я не знаю, яким мерзотником треба бути! – обурюється Микола Греков, колишній боєць «Айдару». – Людина пройшла всі кола пекла, а Міноборони продовжує над ним знущатись. Державі реально начхати на добровольців».
Підтримує його й один з командирів добробату Дмитро Поліщук: «Хоч я і був командиром Богдана, але ця людина зробила більше за мене, воювала більше за мене. Такі хлопці, коли йшли на війну, вони не переживали, що буде потім, що буде з сім’ями. Вони йшли за свою країну. А тепер країна від них відвернулася».
За словами юриста Івана Макара (теж колишнього бійця добробату), випадок Богдана Барімова – далеко не єдиний в «Айдарі»: «Мені так само не платили і лише через суд я домігся справедливості. Я вже консультував багатьох інших бійців з цього приводу. Хтось відповідальність поніс? Ні! Вони там роблять страшні махінації!».
Доброволець Ігор Грищук також воював в «Айдарі». Йому взагалі нічого не заплатили. Він махнув на це рукою і не став марно витрачати сили на боротьбу. Але вважає за потрібне підтримати побратима в апеляційному суді:
«Прикро, що люди, які воювали в батальйоні «Айдар» від початку його заснування, були весь час на передовій, повинні сьогодні доводити свою правоту в суді! А халатність військовокомандуючих очевидна. Вони чомусь боялися доїжджати до міста Щастя, а сьогодні вони і на засідання не являються. І відповідальність з них – як з козла молока!».
Під час засідання апеляційний суд Києва намагався докопатися до суті і зрозуміти – скільки ж насправді мав отримати Барімов за весь період служби. Судді ретельно опитали як самого позивача, так і відповідача – юриста полтавського обласного військкомату.
«Ми виплачували Богдану Барімову за тими відомостями, що нам передавала його частина. А що й як вони надавали – то вже не наша справа», – каже Артем Рогозін, юрист полтавського обласного військкомату.
Спроба розібратися – якою ж мала бути зарплатня Барімова в місяць – виявилася непростою. Тоді в 2014-му Богданові та його побратимам суму чітко не назвали, а по надходженню коштів на картку важко щось зрозуміти. У листопаді 2014-го нарахували 16 тисяч грн., у січні 2015-го – 3,5 тисячі грн., у червні – 314 грн., у вересні – 2,5 тисячі грн.
Тож суд зобов'язав військкомат надати детальні довідки про зарплатню Богдана Барімова та відомості про оклад на аналогічній посаді. На наступному засіданні наприкінці листопаду 2016-го, провівши розрахунки, судді винесли рішення виплатити Барімову 35 тисяч гривень з урахуванням індексації. Та 5 тисяч гривень моральної шкоди.
Хоча у рішенні суду й не були враховані надбавки за службу в АТО, оздоровчі та дембельські, для Богдана Барімова після двох років боротьби за справедливість – це була перемога! Залишалося отримати кошти...
Втім, радів доброволець передчасно! Вже на початку січня 2017-го військкомат знову подав апеляцію!
Виходить, що військкомати, які ведуть призов в армію, не несуть потім жодної відповідальності за добровольців. А держава не здатна виплатити 40 тисяч гривень законної зарплатні своєму воїнові, який не шкодуючи життя, пішов захищати Україну від ворога.