«Оскільки бухгалтерія нашої військової частини знаходиться в полтавському військкоматі, то й позов був складений на них. Наша військова частина 2950 нараховувала заробітну платню, передавала відомості на полтавський військкомат, і вони вже нам виплачували кошти. Тож за законом вони і є відповідачем», – каже Богдан Барімов.
Колись до війни Богдан був столяром-теслярем, працював у Києві. Пройшов Майдан, а навесні 2014-го, з початком АТО, проміняв прибуткову роботу на снайперську гвинтівку й кулемет – пішов добровольцем в «Айдар». У складі батальйону брав участь у найзапекліших боях в Луганській області.
«Позивний у мене був “Бєшений”. Дали мені такий того, що ніхто не міг зробити те, на що я був здатний», – каже Богдан.
У Богдана на війні було чимало відчайдушних вчинків, але один доброволець і досі не може забути… Його погляд стає скляним, коли він згадує 5-те вересня 2014-го року. Того дня він був на базі «Айдару» біля містечка Щастя, а його побратими з 2-ї роти поверталися з завдання… і під Веселою Горою потрапили в засідку, влаштовану ворогом. На одному з блокпостів бойовики виставили український прапор, і не залишили нашим добровольцям жодного шансу на порятунок.
«Хлопців розстріляли впритул з кулеметів і гранатометів. Загинули понад 40 айдарівців. Там був і мій друг з Майдану – Коломієць Федір Федорович», – розповідає Богдан.
Після трьох днів переговорів, 8 вересня, українська сторона змогли забрати понівечені тіла загиблих, на багатьох були сліди знущань. Збирати тіла загиблих бойовики допустили лише Богдана і ще двох людей.
«Привезли туди, де хлопці загинули… Від побаченого мені забракло слів. Реально, я втратив мову. Тіла були настільки розірвані, що мені доводилося по частинах їх збирати. Деяких... брав лопату і згортав у мішок. Складав у мішок по дві ноги, руки, голову. Ребра деяких хлопців знімав з дерев. Таких мішків ми назбирали 28… Там усі були настільки розкручені, що ви собі представити не можете», – із жахом згадує Богдан. Чоловік і сам не розуміє, як тоді не збожеволів…
«Мені жодної психологічної допомоги, нічого не надали. В мене тупо місяць запою – я ні їсти не міг, ні спати, нічого взагалі не міг. Я беру кусок хліба до рота, а він мені трупною отрутою віддає, – пригадує Богдан. – Пробував до психолога ходити. Ну не можуть психологи витримати всього того, про що я починаю з ними говорити. Психологи кажуть, що їм треба психіатри після мене».
Втім, керівництво «Айдару» навряд чи оцінило відчайдушний вчинок Богдана. Зарплатню солдату платили нерегулярно. А в якійсь момент і взагалі перестали. Солдат почав розбиратися, і в частині навіть провели службове розслідування. Виявилося – ще в листопаді 2014-го Барімова незаконно вивели поза штат, а йому навіть не повідомили про це. Та й розбиратися, хто винен, у частині не стали, і тим більше не поспішали виплачувати добровольцеві заборговані кошти.
«Вони не хочуть там перевірки проводити, – стверджує Богдан. – Бо перевірки плачевно для них скінчаться. В нашій державі – кому війна, а кому мати рідна. На тих хлопцях, які пішли воювати добровільно, вони заробляють мільйони, кладуть собі в кишеню».
Після демобілізації восени 2015-го Богдан не сидів склавши руки, знайшов роботу. Йому треба піклуватися про маленького сина. І кошти, що не виплатили на війні, чоловікові не завадять! Тому доброволець вирішив судитися, і у лютому 2016 року подав позов на полтавський обласний військкомат. У червні суд першої інстанції зобов’язав військову частину виплатити бійцю «Айдару» заборгованість по зарплатні. Але святкувати було зарано! Військкомат подав апеляцію. Богдан пояснює це просто: «Розумієте, якщо я виграю цей суд, на моєму прикладі багатьом хлопцям доведеться теж виплачувати. Державі це не вигідно, тож все робиться для того, щоб нас, добровольців, ущемити!».
На апеляційний суд, який відбувся в жовтні 2016-го, Богдана Барімова прийшли підтримати побратими, які разом із ним воювали.
«Я не кажу про медалі, нагороди, але заплатити людині за 13 місяців три-чотири зарплатні і після цього подавати апеляцію, я не знаю, яким мерзотником треба бути! – обурюється Микола Греков, колишній боєць «Айдару». – Людина пройшла всі кола пекла, а Міноборони продовжує над ним знущатись. Державі реально начхати на добровольців».
Підтримує його й один з командирів добробату Дмитро Поліщук: «Хоч я і був командиром Богдана, але ця людина зробила більше за мене, воювала більше за мене. Такі хлопці, коли йшли на війну, вони не переживали, що буде потім, що буде з сім’ями. Вони йшли за свою країну. А тепер країна від них відвернулася».
За словами юриста Івана Макара (теж колишнього бійця добробату), випадок Богдана Барімова – далеко не єдиний в «Айдарі»: «Мені так само не платили і лише через суд я домігся справедливості. Я вже консультував багатьох інших бійців з цього приводу. Хтось відповідальність поніс? Ні! Вони там роблять страшні махінації!».
Доброволець Ігор Грищук також воював в «Айдарі». Йому взагалі нічого не заплатили. Він махнув на це рукою і не став марно витрачати сили на боротьбу. Але вважає за потрібне підтримати побратима в апеляційному суді:
«Прикро, що люди, які воювали в батальйоні «Айдар» від початку його заснування, були весь час на передовій, повинні сьогодні доводити свою правоту в суді! А халатність військовокомандуючих очевидна. Вони чомусь боялися доїжджати до міста Щастя, а сьогодні вони і на засідання не являються. І відповідальність з них – як з козла молока!».
Під час засідання апеляційний суд Києва намагався докопатися до суті і зрозуміти – скільки ж насправді мав отримати Барімов за весь період служби. Судді ретельно опитали як самого позивача, так і відповідача – юриста полтавського обласного військкомату.
«Ми виплачували Богдану Барімову за тими відомостями, що нам передавала його частина. А що й як вони надавали – то вже не наша справа», – каже Артем Рогозін, юрист полтавського обласного військкомату.
Спроба розібратися – якою ж мала бути зарплатня Барімова в місяць – виявилася непростою. Тоді в 2014-му Богданові та його побратимам суму чітко не назвали, а по надходженню коштів на картку важко щось зрозуміти. У листопаді 2014-го нарахували 16 тисяч грн., у січні 2015-го – 3,5 тисячі грн., у червні – 314 грн., у вересні – 2,5 тисячі грн.
Тож суд зобов'язав військкомат надати детальні довідки про зарплатню Богдана Барімова та відомості про оклад на аналогічній посаді. На наступному засіданні наприкінці листопаду 2016-го, провівши розрахунки, судді винесли рішення виплатити Барімову 35 тисяч гривень з урахуванням індексації. Та 5 тисяч гривень моральної шкоди.
Хоча у рішенні суду й не були враховані надбавки за службу в АТО, оздоровчі та дембельські, для Богдана Барімова після двох років боротьби за справедливість – це була перемога! Залишалося отримати кошти...
Втім, радів доброволець передчасно! Вже на початку січня 2017-го військкомат знову подав апеляцію!
Виходить, що військкомати, які ведуть призов в армію, не несуть потім жодної відповідальності за добровольців. А держава не здатна виплатити 40 тисяч гривень законної зарплатні своєму воїнові, який не шкодуючи життя, пішов захищати Україну від ворога.