ГлавнаяОбществоВійна

Авдіївка: в темряві і під обстрілами

Шостий день Авдіївка живе без електроенергії. 29 січня бойовики влучили у лінію електропередачі, залишивши місто без світла, тепла та води при температурі мінус 21. Домовитись про тишу, хоча б на період ремонтних робіт, Україні не вдається: бойовики обстрілюють бригади ДСНСників і житлові квартали. 

1 лютого о 17.30 на вулицях Авдіївки жодної людини. У повній темряві ми з фотокором Максом Левіним ідемо з лікарні до «дев’ятинки» – це будинок, який найбільше постраждав від обстрілів в Авдіївці. Оминаємо «вириту» «градом» яму на подвір'ї школи №7. Тут лежать ще «свіжі» уламки від вчорашнього обстрілу. Час-від-часу небо над нами зблискує, а через декілька секунд чути глухе приземлення мін.

За хвилин 20 таки знаходимо потрібну дев’ятиповерхівку. Підсвічуючи ліхтариком піднімаємось сходами. «Здесь живет семья. Не ломайте», – повідомляють надписи на дверях квартир.

Фото: Макс Левин

Помешкання, у якому нам доведеться заночувати, не підключене до генератора – ближче до опівночі тепло батарей згасає, і квартира дубіє від холоду.

За п’ятнадцять четверта ранку я прокидаюсь від обстрілів. Чути, як поруч розривається снаряд.

***

Вранці 2 лютого біля нашого під’їзду «припаркувалися» три танки і кілька карет швидкої. Подвір’я пронизує потужний звук дизеля. Замурзані танкісти кожні пару годин прогрівають бойові машини. На відміну від «місцевих» військових, танкісти виглядають справді «підмороженими». Навколо техніки кружляє священник в незвичній для цих місць, цивільній чорній рясі. Окроплює «мІшок» святою водою і стиха промовляє слова молитви. Поряд чатують військові з автоматами.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

Солдати розповідають – цієї ночі міна влучила у приватний будинок поряд з нашою дев’ятиповерхівкою, снаряд розбив фасад і дах.

***

Неподалік від міської адміністрації зібрались близько тисячі людей. Тут евакуюють охочих. Автобус із п’ятнадцятьма дітьми і сімома дорослими вже заведений, людей вивезуть у санаторій в Слов’янську.

Фотокори знімають, як маленька дівчинка виводить серце на вікні автобусу.

Фото: Макс Левин

«Зачем вы сюда с камерами, зачем детей снимать?! – волають проводжаючі. – У нас горе здесь. Вы думаете легко детей отправлять?! Вы думаете это цирк?!».

Заклопотана жіночка, не зважаючи на крики, вписує у зошит прізвища охочих виїхати з міста. Серед них Валентина – жінка літнього віку, що працює у місцевому храмі.

«Я очень напугана, – зізнається вона зі сльозами на очах. – Я перенесла инсульт, а когда несколько дней тому начали стрелять, потеряла сознание. А я же одна живу, дочка умерла от рака в 2013 году. Так ко мне приехал врач, сказал, что мне нужно уезжать. Вот я пошла сегодня, записалась на эвакуацию, меня поставили в очередь».

Посередині між адміністрацією і «дев’ятиною» розгорнули відкритий пункт гуманітарної допомоги. Нам з Максом таке розташування здалось доволі небезпечним.

Пункт допомоги місцевим, який знаходиться неподалік дев*ятини
Фото: Макс Левин
Пункт допомоги місцевим, який знаходиться неподалік дев*ятини

«Сюда же могут прилететь снаряды, это же совсем рядом с «девятиной», – питає наш фотокор у старшого з ДСНСників. Саме він очолював ремонтну бригаду, яку обстріляли вранці.

«Я вас прошу, местные по своим же слили, что тут военных нет, только МЧСники и гражданские. Они же там не глупые по мирным стрелять. От этого потом не отмоешься», – переконує нас рятівник.

Фото: Макс Левин

На території наметового містечка можна отримати гарячий чай і їжу. Окремо, співробітники «Карітас» (благодійний фонд при УГКЦ – LB.ua) видають продукти і ліки. Охочих отримати – кількасот. Деякі закидають на візки одразу по кілька коробок із гуманітаркою.

Фото: Макс Левин

Фото: Макс Левин

«А ты корреспондент?», – запитують у мене троє дітей: Марина, Влад і Максим. Вони гріються чаєм у центрі допомоги. Сюди прийшли без батьків, ті зараз на роботі. А от школа не працює.

«Я пришла покушать, тут гречку дают. У меня дома остался последний пакет риса, и все. Я с мамой живу – у нее нас пятеро, уже все постарше. Мы только на ее пенсию живем», – розповідає восьмикласниця Марина. На худенькій дівчинці висить ядучо-червона шуба, а волосся сховане під куценькою шапкою.

Фото: Макс Левин

«Родители говорили, что если будут сильно стрелять, мы поедем к бабушке. Она недалеко, тут в Очеретино живет», – перебиває подругу 9-річний Максим. Посміхаючись, хлопчик кліпає великими карими очима.

«Розступітьсяяя», – на майданчик в’їжджає вантажівка із хлібом. Люди розштовхують один одного, простягаючи руки, щоб швидше вхопити хлібину.

«По черзі! Першими діти», – відтискають натовп військові.

35-річний Андрій з сином на плечах проштовхується до виходу.

«Хух, вот это сумасшествие», – сміється він.

Андрій працює на коксохімічному заводі: «Я на самом деле пришел сюда просто, чтобы посмотреть на этот дурдом. Люди за хлеб дерутся, ужас! А мне хлеб дали потому, что я с ребенком стоял. Сейчас его отдам кому-то. У меня дома все есть – и свет, и вода, и тепло, все автономно. Но поймите, сейчас же не такая уж и катастрофа. В прошлом году нам семь месяцев отключали электричество. Люди собирались под домом, разжигали огонь, вместе готовили еду. Все обстреливали – вот на этом перекрестке лежал труп женщины. Но не было ни «гуманитарки», ничего. А сейчас почему-то такой ажиотаж, журналисты, волонтеры».

Розпрощавшись із Андрієм, йду на пошуки Макса. У волохатій шапці з рогами він привертає увагу усіх місцевих. Хтось погрожує дати йому «межи роги», а хтось просто лякається невідомого «чорта».

Фото: Facebook/Yan Dobronosov

«Откуда это ты такой рогатый, – запитує перехожа. – Ааа, из Киева. А то если бы из России нужно было бы рога пообламывать. Они мрази такие! Что делают здесь, сволочи!».

«А я хочу, чтобы ушли все, кто здесь не родились. Зачем они сюда пришли, чтобы квартиру мою забрать? А хрен им. Пусть идут защищают свою землю, там где они родились. Мне все ровно, Захарченки, или эти (украинские военные, – LB.ua), мне просто не нравится люди с автоматами! А если они хотят добро сделать, так пусть нормально – отдельную палатку для детей поставят, что это за безобразие, мерзнуть тут», – кричить у камеру інша жінка, незадоволено опускаючи кутики губ.

Фото: Макс Левин

«Ну-ну, а кашу ты чью пришла жрать? Не нравятся ей ЗСУ!», – гаркають на неї жіночки поруч.

***

Залишивши гуманітарний пункт, ми разом з ООНівцями і головою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павлом Жебрівським вирушаємо у стару частину Авдіївки. Цей район найбільше потрапляє під обстріли.

Вузенькою вуличкою тягнеться вервиця з маленьких хаток. В одній із них живе пенсіонерка Валентина Петрівна. Міна впала прямісінько на ґанок її хати.

Фото: Макс Левин

«Прилетело вчера в восемь утра», – плаче Валентина Петрівна і витирає брудною хустинкою очі.

Подвір'я бабусі зруйноване, лежить обвалена цегла, дошки.

Фото: Макс Левин

«Це ж я совсем одна. Сыночек один в России, а другой на Ломоносовой живет. Заходит иногда. Все деньги на лекарства уходят. Не знаю, как пенсию получить, банкоматы не работают», – каже вона.

«Ну, головне, що ви жива і ціла», – плескає Жебрівський бабусю по плечах і вручає їй дві буханки хліба і дві консерви. ООНівці передають постраждалій теплий коц і білизну.

Фото: Макс Левин

Губернатор стверджує, що хати, які постраждали від обстрілів, вдасться якось відновити.

«Ви ж бачите, ці будинки і до обстрілів були не в найкращому стані. Котеджі ми з них не зробимо, але найважливіше, щоб полагодити дах і стіни, ми матеріали привеземо. Сьогодні з 7.30 сапери були готові проводити ремонтні роботи, але близько 10 години обстріляли бригаду. Ми працюємо, щоб встановити режим тиші. При повній тиші за чотири-шість годин можна буде відновити найосновніше», – пояснює він.

На гуркіт машин повиходили сусіди. Люди намагаються привернути трохи уваги губернатора і поскаржитись на проблеми.

Фото: Макс Левин

«Вчера грады ложились. Как началось, я к стенке прижалась и сидела. Рядом за нашим домом разорвался снаряд, – розповідає місцева мешканка Надія Володимирівна. – Вчера на улице убило женщину и ранило мужчину... Но... я не хочу уезжать, я дома хочу. Да и еще боюсь, как уеду, так не будет уже чего возвращаться».

Фото: Макс Левин

Вислухавши жінку, Жебрівський обіцяє допомогти «чим зможе», сідає у чорну «тойоту» та їде у справах. ООНівці лишаються, щоб продовжити «обхід постраждалих».

***

Вже в дорозі на Костянтинівку, на околицях траси помічаємо більше десятка воронок. Назустріч нам проїжджають гаубиці.

Фото: Макс Левин

За кілька годин дізнаємось, що майданчик, на якому розташовується пункт гуманітарної допомоги обстріляли. Двоє місцевих загинули, іноземного журналіста поранили.

Тереза ЛащукТереза Лащук, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram