Розкажіть будь ласка, що являє собою НАЗЯВО і якими будуть ваші перші кроки на новій посаді?
Утворення НАЗЯВО передбачено Законом України, «Про вищу освіту», який набув чинності ще у вересні 2014 року. Проте процес утворення цієї вкрай важливої інституції, як бачимо, затягнувся у часі й триває до сих пір. Впровадження проекту Агентства планувалося законодавцем з метою передачі йому ряду організаційних та контрольних повноважень, які, до речі, в Європі, США та взагалі в усьому цивілізованому світі належать до повноважень не міністерських чиновників, а аналогічних незалежних агентств. Основні функції НАЗЯВО – формувати вимоги до системи забезпечення якості вищої освіти, акредитувати незалежні установи оцінювання та освітні програми, вирішувати питання присудження наукових ступенів, складати рейтинги вищих навчальних закладів, формувати перелік спеціальностей, погодження освітніх стандартів, а також максимально наближати зміст вищої освіти до вимог роботодавців.
Щодо моїх кроків, то на першому засіданні ми з моїми колегами вже дійшли згоди щодо створення шести комітетів, а в подальшому плануються ще два. Ми мусимо сформувати потужний фаховий склад Агентства, залучати авторитетних міжнародних експертів, а пріоритетом нашої діяльності визначаємо співпрацю з Європейською асоціацією з забезпечення якості вищої освіти задля внесення НАЗЯВО до Європейського реєстру подібних організацій.
Не можу не зачепити тему скандальної ситуації 2011 року, коли на міжвузівському науково-методичному семінарі з питань викладання історії, що проходив у КПІ, ви нібито хотіли «навчити скотів-істориків, як треба і що треба писати в підручниках та як правильно розуміти українську історію». Як ви можете це прокоментувати?
Коли в 2011 році я перейшов з університету працювати в Міністерство освіти, до мене завітала завідувач кафедри історії Київської політехніки. У них за часів міністра Вакарчука була гарна традиція спільно з МОН проводити семінари з питань викладання історії, гуманітарного блоку дисциплін для студентів науково-технічних спеціальностей. Взагалі, людина, яка здобуває вищу освіту, вона на виході з університету крім своєї спеціалізації повинна мати загальну базу, вона має бути всебічно і гармонійно розвиненою. Для студентів технічних спеціальностей це були такі семінари, на які варто було б звернути увагу. Потім практика таких заходів на якийсь час втратилась і вони хотіли відновити цю традицію. Було офіційне звернення, Міністерство було запрошене стати співорганізатором і відповідно відділ гуманітарної освіти, який я очолював, мав за це відповідати. Нашою функцією було поінформувати всі ВНЗ, бо в Міністерства ширший інформаційний ресурс, ніж в одного університету, навіть такого потужного, як КПІ. І на цьому наші функції закінчувалися. Підтримки цьому заходу не було, але попри це нам вдалося зробити його щорічним.
На самому семінарі у 2011 році я присутнім не був: якщо відкрити матеріали конференції, моє прізвище знаходиться у складі оргкомітету, але у складі доповідачів мене не було, оскільки це не мій фах. По-друге, я не міг бути присутнім чисто технічно, бо в цей самий час займався виконанням інших доручень.
Впродовж двох років – з 2011 по 2013-й – ви очолювали відділ гуманітарної освіти, але потім у 2015 ви здобули ступінь доктора фізико-математичних наук. Виникає запитання: наскільки гуманітарні науки вам були близькі, якщо ви «технар» за освітою?
По-перше, фізико-математична спеціальність – це моя перша освіта, а друга освіта в мене юридична – тобто це гуманітарний напрямок. По-друге, обидві освіти я здобував у класичному університеті – Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. А фахівець, який здобуває освіту в класичному університеті, про те, що я говорив спочатку, отримує необхідні базові знання, щоб працювати в будь-якому напрямку. На відміну від спеціалізованих вишів. У класичному ВНЗ навчальна програма так складена, що людина може працювати у будь-якій галузі, тим більше, що в мене дві освіти – як гуманітарна, так і технічна. До того ж, я ніколи не виступав експертом у гуманітарному блоці, я працював у Міністерстві як державний службовець, а вимога до держслужбовця – це наявність вищої освіти взагалі. Це робота з паперами, це управлінські функції, але це аж ніяк не наповнення навчальних програм і не проведення наукових досліджень – цим займаються відповідні наукові установи.
Один з комітетів Агентства, а точніше комітет з питань етики, як зазначено, буде займатися викриттям плагіату. Але ваші колеги по НАЗЯВО Олександр Волосовець у 2015-му і Руслан Гурак у 2016-му самі були викриті у цьому правопорушенні. Як може боротися з плагіатом організація, в керівному складі якої є люди, звинувачені у плагіаті? І чи перевіряли після цих прецедентів вашу дисертацію?
Моя позиція дуже чітка, що ні в складі агентства, ні тим паче в керівному складі не має бути людини, яка була викрита у плагіаті. Це як приходити на прийом до хірурга, вам призначали операцію, хірург бере скальпель, а ви знаєте, що в нього нема документа про медичну освіту. Статтею 6 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що у разі виявлення плагіату в дисертаційній роботі будь-кого з громадян, Агентство розглядає це питання і приймає відповідне рішення. Людина, яка колись вдавалася до плагіату, не зможе бути об’єктивною в таких рішеннях. Саме тому я з вами погоджуюся, що таких людей не має бути у складі агентства апріорі.
Ви назвали прізвища моїх колег. У випадку з Олександром Волосовцем йшлося про наукові статті. До Руслана Гурака зауваження були по дисертації, по Сергію Бондарчуку, теж нещодавно обраному, є зауваження. На наших засіданнях я чув, що обидва готові передати необхідні матеріали, щоб Комітет етики їх розглянув. Про себе також можу сказати, що передам свої документи. Проте для цього має запрацювати наше агентство, має бути затверджений склад комітету з етики, на першому засіданні ми проговорили те, щоб у складі Комітету обов’язково були люди з найвищим ступенем визнання в наукової спільноти – тобто це академіки, які обрані до складу Агентства, Вадим Михайлович Локтєв, Володимир Павлович Широбоков і Наталія Семенівна Кузнєцова.
Чимало представників громадських освітніх організацій у соцмережах називали вас «людиною Дмитра Табачника»…
Це скоріше технології чорного піару. Коли до людини більше немає, як зробити зауваження, тоді приписують такі речі. Люди, які зі мною спілкуються, в них це посмішку викликає, бо вони знають, що в Міністерство я пройшов шляхом стажування. Мене покликали за рекомендацією мого колеги з Київського університету, котрому не підійшла робота в МОН. Я стажувався два терміни, а якби я був чиєюсь людиною, якби мене знали і кудись лобіювали, то мене за півгодини б оформили на роботу. Є моя справа в департаменті кадрів, я постажувався два місяці без заробітної плати, тому якщо людина 60 днів проходить стажування, це однозначно свідчить про те, що її в Міністерство ніхто не лобіював.
Потім я почав працювати начальником відділу, а від цієї посади до міністра, як ви розумієте, дуже далеко. Між нами було ще як мінімум чотири посади по ієрархії. Більше того, коли директор департаменту Ярослав Болюбаш, який мене приймав на роботу, пішов на пенсію, а його заступника Юрія Коровайченка призначили директором, посада заступника була вакантна. Юрій Миколайович декілька разів подавав мене, але ці пропозиції не були підтримані вищим керівництвом. Це говорить про те, що мене не лобіював ані міністр, ані заступник міністра. Тому, коли хтось такі речі пише або говорить, це викликає здивування.
Є також інформація, що вашим лобістом називають Олександра Співаковського, нардепа від БПП, заступника голови комітету ВРУ з питань науки та освіти.
Ні, він мене не висував, під час наших виборів навіть не було висунення. Розумієте, були самовідводи. Є склад Національного агентства – 25 членів, а представник оргкомітету по проведенню зборів Олена Колесникова зачитувала весь список від А до Я.
Дивіться, члени Агентства, вони виконують свої повноваження не на постійній основі, тобто вони залишаються працювати в тих навчальних закладах, в установах, які їх висунули. А Голова і заступники мають звільнитися і перейти на постійну основу, і дуже мало людей згодні залишити своє основне місце роботи. Проте є ті, хто готові піти на це і бачать у цьому перспективу, і тоді процедура формування кандидатур на посаду Голови й кандидатів однакова і дуже проста – зачитувався список кандидатів в алфавітному порядку, а члени Агентства казали, чи згодні вони, чи ні. І протягом цього зачитування тільки двоє погодилися балотуватися на цю посаду – це я і Руслан Гурак.
Але я не чув жодного виступу ні від Лілії Михайлівни Гриневич, ні від Олександра Володимировича Співаковського, що вони десь когось лобіювали. Вибори були абсолютно демократичні, голосування було таємне, і це просто нонсенс, некоректно говорити, що хтось когось лобіював.
Як розподілилися голоси?
13 членів Агентства з 24-х присутніх проголосували за мене, а інші 11 – за Руслана Гурака.
Наостанок хотілося б запитати про Лілію Гриневич. Тепер вам доведеться активно співпрацювати, а у цьому світлі дуже цікаво дізнатися, які у вас професійні стосунки?
Ми спілкувалися декілька разів, виключно з робочих питань, і коли вона була головою Комітету, і коли вже стала міністром. Коли вона очолювала Комітет, то ми спілкувалися щодо законопроекту з професійної освіти, а коли очолила Міністерство, ми спілкувалися вже з питань вищої освіти, а також обговорювали організаційні питання щодо запуску роботи Національного агентства після утворення робочої групи з запуску Агентства.