Зустріч координаторів програми Еразмус+ в Брюсселі
Чому Європа платить?
Ще на початку 1980-х Європейська Комісія почала фінансувати пілотний проект, що дозволяв студентам вчитися в іншій країні ЄС. Мотивація була простою: поживши в іншому оточенні, молоде покоління краще знатиме та розумітиме сусідів, а в перспективі - таким чином сприятиме ефективнішій інтеграції. Відтак, влітку 1987 року стартувала загальноєвропейська програма сприяння мобільності студентів та університетів «Еразмус», названа на честь нідерландського філософа-гуманіста Еразма Ротердамського, який учився, жив і працював у багатьох університетах Європи.
Програма стала настільки успішною, що для талановитої молоді з-поза меж ЄС також зробили доступною таку можливість в рамках програми Еразмус Мундус, а з 2014 року – «Еразмус+». На неї протягом семи років (2014-2020рр) Єврокомісія планує витратити 14,7 млрд євро, у тому числі передбачено бюджет на співпрацю з «країнами-партнерами», серед яких є і Україна.
Що саме пропонується?
Найцікавіші елементи «Еразмус+» - це механізми так званої кредитної та ступеневої мобільності. Перша є найбільш традиційною. Студент, який уже навчається в університеті (як правило, у власній країні) щонайменше рік, має можливість провести від трьох до дванадцяти місяців за кордоном, у навчальному закладі Європи, з яким його рідний університет або кафедра має відповідну угоду та грант на Міжнародну кредитну мобільність.
Уже понад 120 українських університетів мають від однієї до 32 угод по Міжнародній кредитній мобільності Еразмус+ з 2015 р. Студенти цих закладів можуть звернутися до відділу міжнародних зв'язків, з'ясувати, з якими саме університетами укладено угоди та оголошуються конкурси на короткострокову мобільність, розпитати про умови, терміни та необхідні документи. Залежно від рівня цін в країні, що приймає, розмір місячної стипендії становитиме 750, 800 або 850 євро.
До речі, є можливості не лише для студентів: викладачі та адміністративний персонал університету також можуть скористатися програмою короткострокової мобільності та провести від 5 днів до двох місяців у партнерському закладі Європи. Протягом перших 14 днів такий співробітник отримує від Еразмус+ добові в розмірі 100-160 євро на день, протягом решти періоду – 70-112 євро.
Як студентам, так і співробітникам окремо оплачуються видатки на переїзд туди і назад. Якщо відстань між двома містами становить від 3 до 4 тис. км (наприклад, з Харкова до Лісабону), компенсація становитиме 530 євро; 2-3 тис. км (Дніпропетровськ-Осло) – 360 євро; 500-2000 км (Вінниця-Париж) – 275 євро; нарешті, для мінімальної відстані 100-499 км (як від Чернівців до Бухаресту) передбачена компенсація проїзду в розмірі 180 євро.
Для студентів 4-х курсів, або тих, хто вже закінчив навчання в Україні, як мінімум, має диплом бакалавра, проте хоче продовжити освіту в Європі, є інший інструмент – ступенева мобільність програми Еразмус+. Студент самостійно обирає освітню програму, якою спільно займаються два чи більше університети. Це повноцінна спільна програма на здобуття ступеня магістра або доктора філософії тривалістю в один, півтора чи два роки з можливістю повчитися або провести дослідження щонайменше в двох університетах в різних країнах Європи. Зазвичай передбачені переїзди на нове місце навчання після кожного триместру відповідно до індивідуальної траєкторії навчання студента.
Для участі в таких програмах подавати документи слід не до університету, а он-лайн і без посередників через офіційний сайт освітньої програми. Список відповідних спільних програм щороку розширюється (зараз їх понад 150). Подаватися можна на три спільні програми одночасно. Стипендія становить близько тисячі євро на місяць, також до цього додається щорічно 1-3 тис. євро на дорогу та одноразові «підйомні» на облаштування в розмірі 1 тис. євро.
Шанси українських студентів завжди достатньо великі, оскільки щороку зростає кількість спільних програм та угод на кредитну мобільність. Разом з тим, якість підготовки студентів, які подаються на конкурси стипендій з України завжди висока.
Так, щороку Єврокомісія у рамках програми Еразмус+ фінансує близько 30-40 заявок для українців на спільні програми ступеневої мобільності, та близько 5-10 стипендій отримує кожна угода між університетами України і Європи на міжнародну кредитно мобільність. При цьому щонайменше 75% стипендій конкурсу «зарезервовані» за кандидатами з країн-партнерів. Звісно, конкурс на ступеневу мобільність великий – проходять близько 9% з учасників конкурсу , але поборотися є за що. Оскільки навчання в Європі дає можливість зав’язати корисні зв’язки і знайти там само роботу після закінчення університету.
У цьому зацікавлені не лише самі студенти, але й Євросоюз. Так, у травні цього року Європарламент спростив правила в’їзду та перебування на території ЄС. Відтепер студенти та дослідники можуть провести в Європі щонайменше дев’ять місяців після офіційного завершення навчання, щоб за цей час знайти роботу або започаткувати власний бізнес в ЄС. Під час навчання студенти отримують право працювати щонайменше 15 годин на тиждень.
Що кажуть учасники?
« Знайти роботу в Україні після такого досвіду насправді неважко. Однак проблемою є знайти хорошу роботу, де поділяли б твої цінності та здатні були забезпечити розвиток та реалізацію лідерських амбіцій. Моїми пріоритетами були: цінності та цілі компанії чи організації, орієнтованість на міжнародну співпрацю, іноземні мови, поле для розвиту та росту, широкий інструментарій аналітики та системного аналізу. Зараз працюю аналітиком та консультантом в дослідницькій компанії Nielsen», - розповідає Олександр Іванов, представник спільноти випускників і студентів програми «Еразмус+» у євразійському регіоні.
Після навчання у КНЕУ ім. Вадима Гетьмана Олександр вирішив продовжити навчання за кордоном. Друзі порадили йому «Еразмус+». Тож після обрання конкретної програми він здав іспит з англійської (зазвичай університети хочуть бачити результати іспиту IELTS або TOEFL), отримавши необхідну кількість балів. Наступним кроком стало написання мотиваційного листа – «це дуже важливий елемент при поданні документів на будь-яку навчальну програму на Заході», - наголошує Олександр.
Не маючи можливості поговорити з аплікантом особисто, вступна комісія покладається не лише на об’єктивні показники (результати мовного тесту, успіхи на попередньому місці навчання), а й на «суб’єктивну» інформацію про людину (рекомендації від викладачів або роботодавців) та її пряму мову (мотиваційний лист, дослідницька пропозиція). Важливість цих документів важко переоцінити.
У березні Олександр отримав відповідь – його зарахували на програму. Навчання почалося в норвезькому Бергені, продовжилось у Лісабоні, а потім у Неймегені (Нідерланди). Дипломну роботу він писав у Гранд Форкс на американському Середньому Заході, а захищався на профільній конференції в Бостоні.
« Стипендія покривала всі потреби, була можливість і подорожувати», – розповідає Олександр – за два роки він встиг побачити північне сяйво на півночі Норвегії, вулкан на Азорських островах, Великий каньйон в США, а також поїздив автостопом по Середземномор’ю.
Після успішного захисту він отримав спільний диплом – одночасно від усіх університетів, які беруть участь у програмі, “легітимний” в усіх відповідних країнах. Згодом стажувався у центральному офісі компанії Shell, у природничих лабораторіях Португалії, в медичному інституті в США.
За словами Олександра Іванова, у пошуку можливостей працевлаштування або продовження навчання дуже допомагає практичний досвід та соціальні контакти, отримані під час навчання. Хоча після навчання у Європі він вирішив повернутися в Україну. Однак отримані міжнародні зв’язки допомагають і дотепер: в липні Олександр збирається в Делфт на конференцію, в серпні – в Альпах на форум молодих лідерів.
Інший випускник програми ЄС «Еразмус» - Максим Лушпенко з 2015 року живе в Амстердамі та працює у найбільшій компанії світу, що займається ІТ-консалтингом,- Aceenture№1. Отримавши вищу освіту у Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу по спеціальності «Електрифікація», він мав би стати інженером-електриком. Однак Максим не захотів працювати за даним напрямком, тому почав пошуки альтернативних варіантів. Ще в студентські роки він встиг стати учасником Global ManagementChallenge, побувати на стажуванні у Німеччині, відповідно – покращити знання англійської і успішно скласти іспит TOEFFL. Тож з цим досвідом можна було впевнено спробувати себе у закордонній програмі навчання або стажування. Привабливим для Максима варіантом став «Еразмус Мундус Master Courses».
Він міг вільно обирати 3 бажаних програми і вони не обов’язково мали бути дотичними до його спеціальності. Це відкривало перед Максимом великий «асортимент» програм та університетів, де він міг спробувати навчатись відповідно до умов програми «Еразмус Мундус Master Courses».
«Процедура відбору нешвидка, - розповідає Максим Лушпенко. – Восени я почав пошук програм і подав документи. Зручно, що кожна програма має свій окремий сайт, де можна побачити всі дані – дедлайни, потрібні документи, умови. У кінці грудня була співбесіда по скайпу, а аж в лютому її результати, які ще мали затвердити у Брюсселі. Кінцеві результати відбору прийшли у травні, а саме навчання розпочалось в серпні, тому “від А до Я” - рік»,- розповідає Максим Лушпенко.
Щодо співбесіди, яка ведеться по скайпу з двома-трьома професорами зуніверситетів, де потенційно навчатимешся, - за словами випускника, боятися нічого.
«Вони розпитують, чим цікавишся, чого досяг, як живеш, чого прагнеш, - пригадує Максим. - Так, можуть бути питання і по темі, але не як у форматі іспиту. Хоча казали, що серед претендентів на співбесіду були й ті, хто поняття не мав, що таке мова програмування Java. Притому, що без її знання на цій програмі робити нічого».
Відбір був для Максима успішним. Він отримав право навчатись в рамках програми у Німеччині (Штутгарт), Греції (Геракліон на острові Крит) та Нідерландах (Тілбург). У кожному з них – по півроку. Фінансова підтримка була достатньою – стипендія 1 тисяча євро на місяць, плюс 4 тисячі євро в рік на подорожі і переїзди додому.
З приводу проживання – то тут все залежало від країни, де навчались. Німці були по-німецькому чіткі, і забезпечили усе вчасно. Греки дали «карти в руки», мовляв, вирішуйте свою житлову проблему власноруч. Нідерландці ж створили сайт, де відкрили онлайн-бронювання місць у гуртожитках. Однак лише за 8 хвилин – від12-00 до 12-08 усі місця були заброньовані. Максим все одно планував знімати квартиру разом з друзями, тому не був розчарованим.
Від країни дуже залежав і тип викладання та формат екзаменів. Німці були суворими в навчанні та давали велику кількість матеріалу. До прикладу, було три курси ві додного професора і кожен з них полягав у опрацюванні більше 1000 слайдів з даними. Греки традиційно були вельми «вільними у стилі». Нідерландці ж виявилися найсуворішими у оцінюванні.
Щостосується подальших планів, то за словами Максима, з отриманим міжнародним досвідом він планує повернутися працювати в Україну.