В опіковому центрі Київської міської лікарні №2 наразі лежить шестеро постраждалих в зоні АТО. Андрія Романчака привезли сюди останнім.
Дружина Андрія Іванна приїхала до Києва кілька тижнів тому, змінивши брата і друга чоловіка, котрі піклувались про нього одразу після транспортування волонтера до столиці. "13 травня Андрій виїхав з волонтерами в зону АТО. Він їздив туди дуже часто з першого ж дня бойових дій. Тиждень-два перебував на Донбасі і повертався", - розповідає Іванна.
Ще з Майдану, де Андрій брав активну участь, він загорівся волонтерською роботою: з дружиною він допомагав активістам акції протесту у рідному Львові, патрулював вулиці міста вночі. Так він і став членом громадської організації "Варта-1". З початком бойових дій на Донбасі організація почала займатися збором коштів, продуктів і одягу для учасників АТО. "В центрі Львова біля пам'ятника Шевченку з часів закінчення Майдану стоїть палатка "Варти-1", де щодня збирають допомогу хлопцям, котрі воюють. Волонтерів вже знали в обличчя, часто телефонували на мобільний і пропонували допомогу. Бувало, прості люди віддавали хлопцям вирощені овочі чи фрукти, консервацію чи м'ясо", - каже дружина волонтера.
Думки про те, чому за рік війни держава не забезпечує військових всім необхідним, а доводиться це робити волонтерам, в Іванни були постійно. "Але жаль тих 18-20-річних хлопців, яких відправляють в АТО, про них не думає держава, а просто посилає на смерть. От, наприклад, хлопці виходили з Дебальцево, серед ночі подзвонили Андрію і сказали: "Ми — голі-босі". Він з Володьою (Боднарем - ред.) почали обдзвонювати всіх, щоб зібрати для них речі. За день назбирали, на наступний — відвезли.
Кожен може опинитись на місці тих, хто воює в АТО. Якщо ми буде обходити війну стороною, то хіба зможемо перемогти?!", - каже Іванна.
—
Поїздки львівських волонтерів були налагоджені і, коли в травні цього року вони вчергове зібрались на Схід, жодних питань не виникало. "Про те, щоб не пустити його туди, не могло бути й мови, - зізнається Іванна. - Коли раптом заходила така розмова і, хвилюючись, я питала його, чому він туди їздить, Андрій відповідав: "Щоб потім, якщо мене заберуть в АТО, я знав, що до мене також хтось приїде, не залишить напризволяще".
Здебільшого Андрій із Володимиром Боднарем допомагали нацгвардійцям з військової частини №3002. Хоча часом заїжджали і до інших. Маршрути поїздок щоразу змінювались. Про труднощі в зоні АТО Андрій ніколи не розповідав дружині, від запитань лише відмахувався, мовляв, "я кажу лише те, що тобі треба знати", щоб не хвилювалась.
Усі військові знають Андрія за прізвиськом "Крук". "Його так називають ще з юності. Він розповідав: колись його діда, що родом із Карпат, так кликали. І взяв собі таке ж прізвисько", - згадує дружина.
***
13 травня волонтери виїхали зі Львова двома автомобілями. Їхали слід-у-слід до Чугуєва Харківської області, а там роз'їхались. Одне авто поїхало в Щастя (Луганська область), інше — в Артемівськ (Донецька). В останньому був Андрій і його близький друг Володимир Боднар.
17 травня Андрій з товаришем перед поверненням до Львова вирішили ще раз поїхати в Попасну на блок-пост українських військових, щоб уточнити, які речі чи спорядження потрібне хлопцям. Їхали вони у супроводі двох військових. Повертаючись в Артемівськ, у них виникли проблеми з автомобілем. "Так ніби це був знак... Мотор довго не заводився", - додає Іванна.
"Вони їхали грунтовою дорогою... І підірвались на фугасі. Хоча тією ж дорогою вони їздили напередодні і успішно повернулись назад", - додає дружина.
За півгодини до цієї трагедії Іванна розмовляла з Андрієм. Він казав, що все в порядку і скоро повертатиметься додому.
"Згодом мені подзвонила дружина Андрієвого брата. Сказала лише кілька слів: "Андрій — в лікарні, але він — живий". Деталей я не знала. Ніхто не знав на той момент. Одразу ж набрала активіста з "Варти-1" Ігора Зінкевича. Він з братом Андрія якраз збирались в Краматорськ, де Андрія госпіталізували. Я одразу запитала, де Володя (Боднар — ред.). Ми давно товаришували сім'ями і їздили на Схід вони з Андрієм завжди разом. У відповідь почула: "Володі вже нема". Минулого понеділка його поховали, довго робили ДНК-експертизу. У Володі залишилось четверо дітей і дружина. Найстарша дочка — 22 роки, живе у Німеччині. А решта троє — неповнолітні: 9, 13 і 14 років. Він був дуже хорошою людиною. Мав власний бізнес і дуже багато коштів жертвував на допомогу солдатам", - стримуючи сльози, каже Іванна.
Згодом Андрій розповів дружині, що достеменно не пам'ятає події того трагічного вибуху під Попасною. Пригадує лише, що вилазив з палаючого автомобіля.
"Хлопці! Хлопці!", - кричав він, а у відповідь — тиша", - переповідає Іванна.
Андрій отримав 60% опіків, 40% з яких — глибокі. Крім цього, після трагедії у нього був забій селезінки. "Вилізши з машини, він зателефонував хлопцям в Артемівськ. Його забрали, надали медичну допомогу і завезли в Краматорськ, де зробили операцію на селезінку. Через три дні після трагедії — 20 травня — Андрія привезли в Київ", - каже його дружина.
На данний момент волонтеру зробили 11 операцій. Найбільш травмовані ступні, ліва рука і поясниця.
"Лікарі говорять, що Андрій перебуватиме в реанімації ще півтора-два місяці, поки не будуть закриті всі відкриті ділянки тіла. Точних прогнозів не роблять, оперують по мірі заживання ран, а деякі обпечені частини не чіпають, чекають, поки заживуть самостійно. Попереду ще десь десять операцій і тривала реабілітація", - розповідає Іванна.
Щодня вона приходить до чоловіка і зранку до вечора перебуває в лікарні. "На 5-10 хвилин мене до нього пускають. Годую його і можу швиденько перекинутись кількома словами", - розповідає вона.
Для лікування Андрія йде чимало коштів, адже ліки потрібні щодня. "В перші дні витрачали до 15-20 тисяч гривень. Медикаменти міняються майже кожного тижня, тому що якісь допомагають, інші — ні. Тому коштів також треба багато. Допомагають волонтери і просто добрі люди. Часом телефонують знайомі Андрія, про яких я жодного разу не чула. Навіть не знала, що в нього стільки друзів", - каже дружина волонтера.
Від держави жодної допомоги немає. "Збираємо документи, щоб оформити йому статус учасника бойових дій, військові зголосились навіть надати довідку, що він справді возив їм допомогу. Але це може зайняти тривалий час. А його в нас обмаль. Ми не можемо чекати на допомогу держави. Нам зараз потрібно його лікувати і зараз витягувати...", - каже Іванна.
За її словами, Андрій — в досить піднесеному настрої. "Більше він мене заспокоює, ніж я його. Під час першої зустрічі після трагедії сказав: "Не хвилюйся, через два тижні будемо у Львові (посміхається — ред.)". Незважаючи на свій важкий стан, хвилюється за хлопців на Сході, щоб вони були укомплектовані, забезпечені всім необхідним. Періодично з ними спілкується", - каже Іванна.
Патріотом він був завжди, додає дружина. За розповідями, його бабуся була заслана в Сибір і відсиділа там 5 років через те, що в неї вдома знайшли написаний текст української пісні. "Бабця завжди розказувала йому про важкі роки свого життя і патріотично виховувала його", - каже Іванна.
"Я дякую Богу, що врятував його. Всі кажуть, що це чудо Господнє: вижити одному із п'яти... Дай, Боже, ще сили поставити його на ноги!" - додає жінка.
Картка Приватбанку для допомоги Андрієві Романчаку
5168 7423 4160 9968 (на ім'я брата волонтера - Дмитра Олександровича Романчака)