"Активіст "Михайлівської Січі" із Запоріжжя змайстрував собі чашку з півлітрової банки, обмотавши її дротом і прикріпивши “вушко”. Ноші для поранених майданівці зробили з двох дерев'яних балок і звичайного покривала, на якому навіть видно сліди крові... А цю шапку весь Майдан носив нинішній міністр культури і ведучий Майдану Євген Нищук. На одній із прес-конференцій він подарував її нашому музею", - показує експонати з Майдану, розставлені по різних приміщеннях і закутках адміністративної будівлі Музею Гончара заступник директора музею Ігор Пошивайло.
На спинці дивана в одному з кабінетів Музею Гончара стоять дві ікони, намальовані художниками з Дрогобича — Левом Скопом і його сином Михайлом.
"На Майдан привозили будівельні дошки. На них художники почали малювати ікони, які згодом були мало не в кожній палатці майданівців. По закінченні революції у березні ми попросили намалювати і для нас", - продовжує розповідати музейник.
Він показує і два щити майданівців, які вціліли після погрому "Беркута" в "Українському домі".
"До штурму "беркутівців" в "Укрдомі" стояла "Мистецька сотня". Там було багато цікавих речей: розфарбовані каски, щити, картини, плюс — особисті речі самих майданівців, котрі зараз стали би історією. Той час був непередбачуваним. Як розвиватимуться події за мить, ніхто не міг знати. Було важливіше вберегти життя і вистояти якомога довше. Тож про речі ніхто не думав. Чимало згоріло, знищив "Беркут", дещо — продавали на аукціонах, щоб виживати", - додає Пошивайло.
Більшість речей "дійшли" до музею в руках його ж працівників. "Дуже багато цікавих речей навіть з нереволюційного Майдану нам не вдалося врятувати, - засмучено каже заступник директора музею. - Під час прибирання на Майдані (на початку серпня — ред.) комунальники викидали все підряд. Вони не погоджувалися дати нам змогу оглядати палатки майданівців до їхнього знесення. Лише погордливо кинули в нашу сторону: ми вам скажемо, куди будемо відвозити сміття, там самі рийтеся".
Та дещо музейникам таки вдалося врятувати зі сміття. Зокрема, пічки-буржуйки, вогнегасники, каністри і бочки, а ще — прострелені плафони з Інститутської і поплавлене після пожежі залізне дерево, яке стояло біля сходів Жовтневого палацу.
"Ми ще не встигли провести повний опис всіх наявних у нас речей. Зібрали близько 700 різних експонатів: від прапорів і агітаційних матеріалів з "йолки" аж до Різдвяної шопки і побитого міліцією синього "Ланоса" автомайданівця Олександра Кравцова", - каже Пошивайло, ведучи нас далі по коридору.
В наступному кабінеті музею Гончара Ігор Пошивайло витягує поліетиленову торбинку, всередині — невеликий блокнот у тонкій палітурці, плашка з-під таблеток з копійками всередині, гільзи і осколки від гранати.
Музейники, історики та активісти зібрали понад 1400 артефактів, задокументували пам'ятні місця в центрі Києва, пов’язані з подіями Революції гідності, а також записали понад 280 аудіо- та відеозаписів усних історій.
"Працівники Українського інституту національної пам’яті записали понад 170 аудіо та відеоінтерв’ю з учасниками Майдану. - розповів В'ятрович. - Ми працюємо над створенням архіву Майдану, матеріали якого в майбутньому ляжуть в основу експозиції Музею, а також будуть використовуватися істориками, документалістами, режисерами. УІНП співпрацює з громадською організацією "Фонд збереження історії Майдану", активісти якої записали понад 60 відеосвідчень, збирають фото та відеозаписи часів Євромайдану. Понад 50 відеоінтерв’ю записали працівники Музею Гончара".
"Нещодавно до нас приїжджав один з учасників Майдану — Роман. Він — історик з Івано-Франківська, зараз воює в АТО. Впродовж революції і подій на сході Роман писав щоденики. А тепер передав їх нам. Щоденик з Майдану зараз на розшифруванні. Можливо, спробуємо формувати музейні експозиції за його спогадами, - каже Пошивайло. - На Сході Роман ховав цей щоденик (показує — ред.) у пляшку, щоб записи хоча би збереглися, якщо з ним щось трапиться. Передав нам також малюнок свого племінника, а також монети. Ще моя бабуся розповідала, коли хлопці йшли на фронт, давала в борг їм рублі і казала, щоб обов'язково повернули. Такі слова були своєрідною надією на те, що вони виживуть".
"У готелі "Україна", де в період Майдану був госпіталь, ми знайшли наплічник. Всередині був прапор "Свободи", невеличке посвідчення на ім'я Анатолія Панчука і ключі. Ми показали його по телебаченню і до нас подзвонив товариш хлопця, дав його телефон. Виявилось, Анатолій був поранений на Майдані, йому видалили ребро. Він погодився, щоб ці речі залишились в музеї", - розповів Пошивайло.
"Експонати та записи зберігаємо зараз в різних кабінетах музею, деякі речі — на складі, бо й місця особливо на них немає. До річниці Майдану хочемо показати більшість з артефактів. А в перспективі вони будуть основою для, сподіваюсь, новоствореного Музею чи то Майдану, чи то Свободи", - додав він.
Артефакти з Майдану отримали тимчасове пристанище не лише в Музеї Гончара, а й в Музеї історії Києва, Національному музеї Великої вітчизняної війни, художньому музеї, а також в приватних колекціях.
"У нас є інформація, що славнозвісне піаніно, котре стояло біля КМДА, перебуває у приватній власності, - розповідає Пошивайло. - За часів уже постмайданного періоду нам подзвонили, щоб віддати інструмент. Ми двічі виїжджали на Хрещатик, щоб забрати його. Першого разу на нас накинулась так звана самооборона Майдану з битами та погрозами і не дала забрати піаніно. Іншого разу — поки ми приїхали, його вже хтось забрав".
З чуток музейники дізналися, що піаніно зараз перебуває в приватній колекції в Києві.
"Я навіть спілкувався з цими хлопцями. Скоріше за все, забрали його з метою наживи. Втім, сподіваюсь, що після переговорів таки заберемо інструмент", - додає Пошивайло.
"Піаніно на Майдані перетворилось в справжній символ ненасильницького протесту, - зауважує голова Інституту національної пам'яті, історик Володимир В'ятрович. - Загалом на Майдані було п'ять піаніно. На жаль, кілька з низ вивезли з України колекціонери. Є інформація, що одне з них — в музеї в Техасі".
"Хотілося б, щоб в музеї, який планують створити, був хоча б один з тих інструментів, - зазначає він, - оскільки історія їхньої присутності на Майдані — досить цікава. Зокрема, перше піаніно встановили на Банковій 6 грудня. Ідея належала активісту громадського сектору Майдану зі Львова Олегу Мацеху. Грав перед "беркутівцями" його син Маркіян. Цю практику вирішили продовжити і встановили ще кілька піаніно в різних кутках акцій протесту. Найскладніше встановлювали інструмент на Грушевського. Ми пробували поставити його на згорілий МВСівський автобус. Але під такою вагою він мало не розвалився. Тоді нам допомогли гуцули, котрі змайстрували спеціальний дерев'яний піддон для автобуса і поставили піаніно. На жаль, воно згоріло під час штурму 22 січня. Наразі відомо лише про два інструменти, котрі збереглися після Майдану".
Про заснування музею Майдану/музею Свободи почали говорити ще в січні цього року за активних подій Майдану. Як тільки вони стихли, Міністерство культури з оновленим керівництвом створило робочу групу з п'яти музейників, істориків та екпертів для напрацювання концепції такого музею.
"До липня ми напрацювали концепцію і зараз вона лежить десь в кабінетах Мінкульту, - каже Ігор Пошивайло, що входить в робочу групу. - Ні-ні, не подумайте, що хтось направлено блокує процес її реалізації, просто це звичайна бюрократія, плюс — ситуація в державі. Хоча дивно, що в міністерстві немає виключення для такої події як Майдан, якому повинні завдячувати практично всі, хто сидить на керівних посадах в міністерських кріслах. Зрозуміло, що фактичне створення музею може затягнутися на 10-20 років. Зараз не йдеться про його фінансування, але необхідно хоча би офіційно заснувати музей, а також визначити окрему структуру, яка ним би займалась, збирала історії учасників Майдану. А музейники тим часом працювали би над тематико-експозиційними планами...", - вважає Пошивайло.
Революція Гідності наштовхнула музейників та істориків на думку об'єднати пам'ять про акції свободи в Україні, починаючи з 1990 року.
"Думаю, це має бути музей, який розповідатиме про базову для українців цінність - свободу, а також про Майдани як один з елементів її реалізації, - зазначає Володимир В'ятрович. - Планується, що музей має об'єднувати події, під час яких українців відвойовували свою свободу, а саме — три Майдани: Революція на граніті в 1990 році, Помаранчеву революцію 2004 року і Революцію гідності кінця 2013 — початку 2014 років".
За його словами, набиратися досвіду для створення нового музею представники робочої групи їздили до Польщі.
"Нас цікавлять ті музеї, які поєднують артефакти і мутимедіа, музеї, котрі стають цікавими майданчиками для дискусій. Вочевидь, треба залучати досвід створення Музею Голокосту в Вашингтоні. Нещодавно працівники нашого інституту побували в нових музеях Польщі, таких як Музей Варшавського повстання (заснований в 2004 році — ред.), Музей Шопена (реконструйований у 2000 році — ред.)", - додав історик.
Від подачі концепції до створення самого музею — довга дорога, зауважує перший заступник міністра культури Олеся Островська-Люта.
"Треба розуміти, що проект музею, присвячений подіям Майдану, неможливо реалізувати в одну мить, - зазначає вона. - Як правило, добротні сучасні музеї в Європі розвивалися десятиліттями. Вочевидь, ми пройдемо такий же шлях. А стосовно юридичного його заснування, то ми вже працюємо над цим".
Як невдалий приклад в історії заснування музеїв, вона переповіла таку бувальщину:
"За радянської влади музеї відкривали до певних дат. Директор музею Великої вітчизняної війни (Іван Ковальчук — ред.) якось розповідав мені, що музей ВВВ мали відкрити до 9 травня (1981 року — ред.). Однак, не були завершені будівельні роботи. В день відкриття падав дощ і протікав дах будівлі. Аби радянське керівництво не помітило цього, на місцях, де капала вода, розставили робітників-будівельників, щоб не було чутно, як вона падає на підлогу... Такий приклад, правда це чи ні, показує, що не варто поспішати з такими важливими проектами як музеї".
Де буде розташований новий музей, питання поки що відкрите.
"Робоча група дійшла спільної позиції, що місцем створення музею мати стати “Український дім”, який сам є артефактом тих подій. Однак, ця будівля не перебуває в підпорядкуванні Мінкульту, вочевидь, це питання викличе тривалу дискусію всередині органів державної влади", - зазначила працівниця міністерства.
В "Українському домі" проти ініціативи створення Музею Свободи в їхній будівлі не заперечують, але скаржаться на серйозні фінансові проблеми після революції.
"Розмова про формування музею Майдану в "Українському домі" велася. Особисто я не проти такої ініціативи. Більше того, періодично в приміщенні "Українського дому" проводяться виставки, арт-проекти на цю тематику, - зазначив директор “Українського дому” Юрій Тельмащук. - Втім, підприємство має мільйонний борг лише за комунальні послуги. Попри звернення в комунальні служби (після облаштування в будівлі майданівців — ред.), мовляв, ми не контролюємо ситуацію в “Укрдомі” і просимо не надавати комунальні послуги на певний період, нас не почули. І зараз триває судовий процес, оскільки ми не можемо сплатити борг. Загалом на відновлення приміщення після Майдану потрібно близько 40 млн грн."
Керівник "Українського дому" зазначає, що за період революції в будівлі пропали чи були пошкоджені речі на 9 млн грн. Хоча підрахунок збитків продовжується.
"У нас багато поточних проблем, на які треба дивитися, як господарник, а не просто зробити символічний жест для держави і покласти на її плечі ще один тягар", - вважає Тельмащук, маючи на увазі музей Майдану, якщо він буде утримуватись за рахунок держбюджету.
Як оптимальний варіант, на думку директора, "Укрдім" може отримувати хоч якісь кошти за рахунок платного входу до майбутнього музею.
"В нашому приміщенні вже базується Музей історії Києва. Два музеї на громадських засадах ми не зможемо потягнути", - додав він.
А поки в Києві тривають дискусії зі створення нового музею, артефакти з Майдану показують у деяких регіонах України та за кордоном. Зокрема, подібні виставки відбулися у Полтавському краєзнавчому, Дніпропетровському історичному музеях, в спілці фотохудожників в Запоріжжі. Кілька майданівських речей на аукціоні купила українська родина у США і передала їх Українському національному музею в Чикаго.
Українець за походженням і активний учасник 7 сотні Майдану Андрій Подгурський, який вже давно живе в Польщі, організував невелику експозицію в "Українському світі" в Варшаві. Зокрема, у виставці представлені особисті речі Андрія, саморобний бронижилет його побратима із сотні — Героя Небесної сотні Андрія Савченка, який загинув на Інститутській, а також агітаційні матеріали Антимайдану з Харкова.