Раніше госпіталь Міноборони, розташований на території Київської фортеці, незважаючи на свою військову спрямованість, був доволі спокійним місцем. Зараз же сюди ледь не щодня прибувають авіаборти з пораненими у зоні АТО – по 20-30 постраждалих щоразу. Стала звичною картина, коли на подвір’ї шпиталю прогулюються молоді хлопці в інвалідних візках, з пошкодженими руками й ногами, а інколи — навіть без них. Вони не втрачають оптимізму, особливо коли поряд — рідні.
- Хочеш, я тебе прокатаю, як колись ми з тобою на “Жигулях” гайсали? - звертається чоловік до пораненого товариша, якого везуть на ліжку-каталці по хірургічному відділенню.
Прагнуть підтримувати дух бійців і санітарки та медсестри — розпитують їх про життя, жартують, доки везуть на процедури чи рентген. На подвір’ї влаштовують для солдатів концерти київські артисти. А самі бійці навіть справляють тут весілля.
За період АТО, з 1 березня, в госпіталі пролікувалося близько 640 поранених. Станом на 22 серпня тут знаходилось 306 військових із зони конфлікту. Але щодня кількість поранених зростає.
Більше всього доводиться працювати хірургам та травматологам, зазначає завідувач приймального відділення Сергій Литвинко, який відповідає за оформлення справ більшості постраждалих, які надійшли до госпіталю. Поки розмовляємо, до нього постійно заходять медсестри з документами щодо подальшого оформлення бійців.
- У травматології йде по 15 операцій за день, всі працівники задіяні. Переповнені відділення нейрохірургії, невідкладної та судинної хірургії, реанімація. Усі відділення зараз працюють з максимальним навантаженням. Навіть Військово-медична академія допомагає своїми кандидатами, професорами, курсантами, - зізнається він.
Допомагає також Київський опіковий центр — туди віддали на лікування кількох важких хворих. Крім того, близько 10 постраждалих військовослужбовців зараз знаходяться в інших київських медичних центрах.
- Зараз кожен хоче на своєму місці щось зробити для перемоги. І лікарі, і молодший персонал працюють з максимальною віддачею, - каже завідувач приймального відділення. До останнього часу для офіцерів медичного закладу навіть відпустки були призупинені, зараз уже дозволили відпускати на перепочинок до 30% особового складу.
На сьогодні в госпіталі з близько 300 пацієнтів приблизно порівну поранених і тих, які знаходяться на лікуванні в терапевтичних відділеннях. Багато з них повертаються до шпиталю на медкомісію — для визначення придатності для подальшої служби. Поранених бійців у госпіталі постійно лікується не менше 100-120 чоловік. “Легших” пацієнтів та тих, хто вже пройшов основне лікування, відправляють на реабілітацію в Ірпінський військовий госпіталь.
- Там чисте повітря та спокій — це те, що потрібно для одужання, - відзначає завідувач приймального відділення. За словами Литвинка, уже є розпорядження оборонного відомства, згідно з яким Ірпінський госпіталь буде перетворений на реабілітаційний центр.
Такі поранення були лише в часи Афганістану
Постраждалих бійців найчастіше доставляють з Харкова та Дніпропетровська, де госпіталі завантажені набагато більше, оскільки знаходяться найближче до лінії вогню.
- Ми за них переживаємо, як за своїх. Не можемо дивитися без сліз. Бо в кого є діти, той розуміє, що це таке, - каже медсестра приймального відділення Наталія Міщенко про хлопців, яких привозять на лікування. Більшість із них, за її словам, зовсім молоді, ледь по 20 років виповнилося. - Напишіть, - просить, - може Путін одумається і виведе війська, бо сил дивитися на це вже немає.
Крім Києва, ставлять на ноги вояків і в центральних госпіталях Львова, Одеси та Вінниці. Дві останні установи розгорнули також військово-польові госпіталі. Там теж надають допомогу бійцям, аж до найскладніших операцій, щоб врятувати життя. Але, якщо можливо, то поранених все ж стараються доправити до стаціонарних установ. Адже польові госпіталі мають обмежений ліжковий фонд, і їх також треба розвантажувати.
До Києва прибувають найтяжчі поранені. Тут лікують і військових Міністерства оборони, і солдатів контрактної та строкової служби, і бійців добровольчиз батальйонів. Крім того, якщо необхідно, лікують бійців прикордонної служби, МВС, Національної гвардії.
Лікарі госпіталю, у тому числі керівництво, з самого початку АТО постійно ротуються і знаходяться на сході України. Вони виступають у якості бригади підсилення для військових госпіталів, які знаходяться на передовій, розповідає провідний хірург госпіталю Ростислав Гибало.
- Коли ще не було військово-польових госпіталів, первинна допомога надавалася в цивільних лікарнях, звідки пацієнтів забирали в Харківський та Дніпропетровський госпіталі. Саме ці госпіталі, які на попередньому етапі були дуже скорочені, наші фахівці підсилюють. Тобто, якщо необхідно, виїжджають бригади абдомінальних, торакальних, судинних хірургів — практики вузьких спеціальностей, яких бракує в цих госпіталях. Наші реаніматологи та анестезіологи постійно знаходяться в цих госпіталях, вони, у тому числі, доправляють поранених з цивільних лікарень у госпіталі.
У госпіталі є лікарі, які мають ще афганський досвід 80-х років. Але навіть вони кажуть, що поранення зараз стали складнішими. Допомагають також навички хірургів, які працювали в 90-ті роки, коли були кримінальні розбірки в Києві.
За словами Сергія Литвинка, найскладніші з поранень — від “Градів”.
- Уражених системою “Град” наші лікарі не бачили ніколи, а зараз такі постраждалі надходять щодня. Від кульових поранень дуже мало, в основному - мінно-вибухові. Це складні поранення. Якщо куля може пройти крізь тіло і не пошкодити життєво важливі органи, то осколки потрапляють у різні частини тіла і розривають тканини, які дуже важко відновлюються.
Про це ж говорить і провідний хірург госпіталю Ростислав Гибало. З ним вдалося поговорити не одразу: довелося кілька годин чекати завершення складної операції. Тим часом медсестра хірургічного відділення зізнається: хірурги часом оперують цілодобово — без їжі і сну. Бо навіть кількагодинний перепочинок може коштувати життя і здоров’я пацієнтові. Стомлений і заклопотаний повертається після операції і Гибало — його робочий день ще далеко не завершений.
- На сьогодні найчастіші поранення, - зазначає він, — це поранення кінцівок. Оскільки армія переважно забезпечена бронежилетами, то ураження черевної і грудної порожнини трапляються рідше. Якщо спочатку надходили поранені з кульовими ураженнями, то зараз переважно з осколковими — від вибухів мін, гранат, обстрілів “Градами”. В одного пацієнта виникає декілька ділянок уражень, часто дуже значних. Бувають ураження нервово-судинних пучків, на жаль, іноді це закінчується ампутацією.
Держава обіцяє, поки допомагають волонтери
Зараз у госпіталі уже більше 10 ампутантів. Найчастіше це хлопці без ніг, є троє пацієнтів з ампутованими руками. Але є ще й тяжчі, лежачі хворі, які вже ніколи не зможуть повернутися до звичного життя — це пацієнти з ураженнями хребта та спинного мозку. Навіть для того, щоб вони змогли сідати, лікарям доведеться докласти чималих зусиль. Таких пацієнтів у госпіталі вже 6-7 чоловік.
За словами Литвинка, лікарів втратили за цей час п’ять життів: “Це були вкрай тяжкі поранення, життя пацієнтів було під питанням з самого початку”.
На питання, чи багато постраждалих військових стають інвалідами, лікарі відповідають неоднозначно. За їхніми словам, це переважно пацієнти з ампутаціями, яким потрібне протезування, та хворі зі спинальними травмами. Протези для бійців, які лишилися без рук чи ніг, обіцяє виготовити держава власним коштом, зазначає провідний хірург госпіталю.
- На сьогодні держава прийняла досить серйозний пакет законів, і розробляється тактика їх реалізації. Завдяки цьому нашим пацієнтам з ампутацією буде надаватися допомога за рахунок держави — і в виготовленні протезів, і в навчанні ними користуватися. За необхідності таким постраждалим надаватимуться милиці, палиці, інвалідні візки, функціональні ліжка, можуть бути перероблені меблі в помешканні, установлені пандуси і т. п. Крім того, протез потрібно обслуговувати, через три роки замінювати. Це все на себе бере держава.
Більше того, влада обіцяє, що всі протези будуть імпортними.
- Зараз діє більше 12-13 установ, які мають постачати протези. Найпотужніші — це Харківський протезний інститут, Київський протезний завод та інші. Всі комплектуючі — імпортні, провідних європейських виробників. Це зазвичай німецькі протези ОТТО БОК. На сьогодні в Україні робиться індивідуально лише куксоприймач — та частина протезу, куди вставляється кукса, - розповідає Ростислав Гибало.
Наразі ж з лікуванням бійців допомагають волонтери. Вони збирають кошти, забезпечують постраждалих побутовими речами, спілкуються з хлопцями, дехто перебуває в госпіталі з ранку до ночі. Фінансування, за словами лікарів, зараз достатньо.
Однак поранені — не єдині пацієнти госпіталю. Все більше пацієнтів надходить у психіатрію — там постійно лікуються 50-60 бійців АТО.
- Зараз дуже багато пацієнтів з розладами психіки — реактивними психозами. Після обстрілів нервова система бійців не витримує. Навіть шум чи голосний звук викликають у них страх. Бійцям постійно здається, що вони знаходяться під загрозою обстрілу.
Тим часом лікарі хочуть одного — щоб це пекло закінчилося.