За короткий час кримчани, які переїхали на Львівщину, змогли створити свою громадську організацію «Кримська хвиля» і таким чином намагаються вирішити проблеми адаптації на новому місці. Велику допомогу переселенцям надала і ООН - власне ця міжнародна організація і допомогла їм орендувати приміщення в центрі Львова, в проїзді Крива Липа. Ще одна особливість, про яку мені сказала одна з активісток «Хвилі» Анна - до них в основному звертаються ті, хто поки не зміг влаштуватися на новому місці. При цьому частина людей, зрозумівши, що не можуть вирішити проблеми з вимушеним переселенням, повертаються назад, ще частина їде далі, на Захід.
Перші кримчани з'явилися на Львівщині на початку російської окупації ще в березні. Головні проблеми, з якими вони тоді зіткнулися - житло і робота. Тепер до цього додалася проблема реєстрації - штамп з львівською пропискою створює для них складнощі при поїздках на півострів. З іншого боку, без такого штампу не отримаєш державну допомогу. У результаті його почали ставити на окремому документі.
Якщо говорити про соціальну структуру вимушених переселенців, то перш за все це студенти, підприємці, активісти громадських і політичних організацій, діячі культури, інтелігенція. Крім того, серед кримських татар є частина мусульман, які дотримуються ортодоксальних поглядів. «Серед кримських татар їх небагато, але в поліцейській державі, якою зараз є Росія, така група є потенційним об'єктом переслідування, тому вони переїхали через страх» - пояснює Алім. Власне вони у Львові намагаються жити компактно.
Ще одна важлива група переселенців - студенти, причому у вересні їх кількість зросте. «Для мене це найсумніша хвиля, бо вона означає, що з Криму йде інтелект, але на їхньому місці я б вчинив так само», - каже Алім.
В результаті Львів перетворюється на один із важливих центрів кримсько-татарської діаспори поряд з Києвом і Туреччиною, і частина майбутньої еліти цього народу формуватиметься саме на Галичині.
Спочатку з житлом для кримчан було навіть легше - багато львів'ян погоджувалися на кілька місяців прийняти до себе їхні родини. Зараз запал благодійності згас - житло доводиться винаймати. Переселенці згодні платити за оренду, але тут виникає кілька проблем. По-перше, треба відразу заплатити за перший і останній місяці оренди, плюс свої відсотки вимагають ріелтори. Таким чином, 2000 гривень місячної оренди перетворюються в 6000. А це вже непідйомна сума для кримчан. По-друге, поява великої кількості переселенців, які потребують житла, підірвало ринок нерухомості, і тепер квартира, яка коштувала 2000-2500 на місяць, обходиться в 5000, а перший внесок на оренду відповідно - 15000 гривень. Ну і по-третє, - пошук роботи, яка б дала дає можливість платити за квартиру. Деякі сподіваються на допомогу держави, але вона не вирішує всіх проблем. Переселенці вже думають про можливість отримання земельних ділянок, щоб у такий спосіб вирішити житлове питання.
Те, що кримчани не планують «сидіти на шиї» у львів'ян, підтверджує і той факт, що не так давно у Львові з'явилося кілька кафе і ресторанчиків з кримсько-татарською кухнею. Руслан, господар одного з таких закладів, розповідає про свої мотиви покинути півострів і почати нове життя в Галичині. «Я належу до тієї частини малого бізнесу, яка працює в орендованих приміщеннях, раніше я жив у Сімферополі, у мене було кафе з халяльним меню. Але жити і працювати в умовах, які склалися в Криму, зараз для мене неприйнятно, тому я вирішив поїхати туди, де більше свободи». Оскільки власного приміщення у Руслана не було, йому залишилося тільки забрати ресторанні меблі і обладнання: реєстраційні документи на підприємство залишилися в Криму - на них довелось просто махнути рукою. У підсумку значних матеріальних збитків від переїзду Руслан не зазнав, інша справа – збитки моральні. Власне це Руслан вважає своєю головною втратою. Втім, розпочати справу на новому місці допомогли родичі та друзі. У Львові він відкрив халяльне кафе, що для міста Лева є дивиною: «У Криму така кухня буденна, а тут це екзотика», - говорить Руслан.
Зараз він сподівається, що нове кафе припаде до смаку львів'янам, і вже у вересні в ньому буде багато відвідувачів. Розуміючи, що львів'янам жити теж непросто, він намагається брати на роботу і своїх земляків, допомагаючи їм таким чином інтегруватися в нове середовище, і львів'ян. Втім, такі випробування переживає третє покоління його родини. Адже бабусі й дідусі Аліма були депортовані до Середньої Азії, де їм доведося піднімати на ноги його батьків. Коли Руслану було 17 років, батьки повернулися до Криму. І ось вже йому довелося покинути Сімферополь, щоб почати нове життя за тисячу кілометрів від рідного дому. Але і Руслан, і його земляки вірять, що незабаром вони зможуть повернутися у вільний Крим.