Освіта під час війни
Як в умовах війни функціонує наша система освіти?
Функціонує нормально, хоча на Донбассі, звичайно, виникають питання, які потрібно швидко вирішувати в ручному режимі. Скажімо, як відвідувати школу дітям там, де йдуть бойові дії, чи як організувати там зовнішнє незалежне оцінювання. Намагаємось домовлятися і вирішувати питання. Наприклад, якщо в одному місці проблеми з організацією ЗНО - треба організувати його в іншому місці. (На момент розмови ще не було прийняте рішення про те, що ЗНО у Донецькій та Луганській областях відкладається на першу половину липня - прим. Ред.)
Скільки взагалі зараз навчальних закладів на Донбасі не працюють через бойові дії?
Такої статистики по Донбасу немає, бо в один день заклади закриті, а в інший - працюють. Звичайно, всюди, де йдуть бойові дії, навчальні заклади функціонують з перебоями. В тому ж Славянську школи відкриті, але в якийсь момент можуть закритися на кілька днів. Керівники на місцях дивляться, наскільки безпечно працювати, і приймають рішення.
Керівникам навчальних закладів на Сході довелося або приймати рішення щодо проведення в їх закладах “референдуму”, або витримувати тиск і погрози з боку сепаратистів...
Одна справа, якщо директора школи змусили відкрити приміщення під дулом автомата, і він погодився - це можна зрозуміти. А інша справа, коли хтось із держслужбовців, місцевих начальників давав вказівки проводити так званий “референдум”. Насправді, дуже невеликий відсоток освітян на Сході підтримували цей “референдум”. Але такі люди є, дехто навіть публічно висловлює свої сепаратистські настрої…
Проректор ДНУ Тетяна Мармазова?
Так, і не тільки вона. Ми проаналізували всю інформацію про подібних осіб і даємо керівникам навчальних закладів рекомендацію відсторонювати їх від роботи на час проведення службового розслідування.
Крім того, ми готуємо запит до СБУ - щоб вони допомогли розібратися, хто активно підтримував сепаратистів, а хто був лише їх жертвою. І будемо ініціювати звільнення всіх людей, які вели сепаратистську діяльність й виступали провокаторами і зрадниками.
Хтось з керівників навчальних закладів постраждав через відмову проводити “референдум”?
Фізично ніхто не постраждав, наскільки мені відомо. Багато фактів залякувань. Подекуди злочинці просто заходили в школу і організовували на ній виборчу дільницю - не питаючи дозволу директора.
Або, наприклад, є такі факти: двоє учнів, здається, в Маріуполі, приходять в школу в вишиванках, і викладач починає обзивати їх фашистами. З кожним випадком окремо потрібно розбиратися - ми працюємо з начальниками обласних управлінь, з губернатором Сергієм Тарутою.
А як освітяни в східних областях загалом ставляться до того, що там відбувається?
Я був за останній час двічі в Харкові, був у Херсоні, в Миколаєві, в Донецьку, і можу вас запевнити, що зблизька ситуація виглядає набагато краще, ніж картинка по телебаченню. Картинка на ТБ дуже депресивна і часто не відповідає реальному стану справ.
Взагалі, як людина, яка має відношення до журналістики, я хочу сказати, що є аксіоми, пов’язані з висвітленням тероризму. Вони базуються на досвіді США та Ізраїлю.
По-перше, не можна надавати терористам можливість проводити пресс-конференції. Це хибне розуміння демократії, де тероризм - там мови про демократію нема. Терористи не мають ніяких прав.
По-друге, поведінка російських журналістів є ганебною - більшість з них підтримує тероризм. Якщо журналісти стають на таку позицію, їх треба позбавляти акредитації та висилати з України. Йде інформаційна війна, і нам ще потрібно вчитися її вести. Особливої уваги потребує ганебна політика газети «Вести». На мою думку, її журналісти назавжди зруйнували свою професійну репутацію.
Стосовно освітянського середовища, я спокійний - воно підтримує єдність української держави. Ніде під час поїздок в мене не питали про мову, до речі. Були розмови про реформи, про ЗНО, про нагальні проблеми, про автономію університетів. Питання мови й культури дуже делікатні. Ними не можна користуватися як тараном для досягнення сумнівних політичних дивідендів.
Якщо вже ми про мовне питання - скажіть, будь ласка, чи є у вас в планах якісь реформи, пов’язані з мовою викладання?
Нема ніяких спецпланів - скільки шкіл з якою мовою навчання відкриємо, скільки закриємо. Освітня галузь має реагувати на запити суспільства. Якщо є бажання в громади десь відкрити школу з певною мовою викладання - потрібно відкривати.
І це можуть бути різні мови, не тільки українська чи російська, а наприклад, кримсько-татарська мова.
Найближчим часом будемо відкривати в Києві, в КНУ ім. Тараса Шевченка, кримсько-татарський культурний центр. Зараз у Києві не так багато людей розмовляють кримсько-татарьскою мовою, це зрозуміло, але ми маємо вже еміграцію з Криму, яку, думаю, можна називати політичною. Маємо студентів з Криму, які переводяться у вищі навчальні заклади інших регіонів України, зокрема, в Київ. Питання збереження культурної ідентичності кримських татарів - це проблема нашої держави, бо кримсько-татарський народ - це частина нашого народу.
В Києво-Могилянській академії були засновані програми з єврейських, кримсько-татарських та ромських студій.
Тобто, бандерівський уряд не має ніяких кровожерливих планів по відношенню до російської мови?
Ні. У нас є плани змін, реформ, децентралізації, автономії. Хочемо, щоб люди, фахівці мали можливість реалізуватися. Просто хочемо жити у вільній країні й почувати себе людьми.
Як з Кримом? Там залишилось стільки всього - навчальні заклади, наукові установи, обсерваторії КНУ та НАНУ...
Ну, що робити, це окупація. Але слово “окупація” також передбачає тимчасовість. Я не думаю, що так, як зараз, буде завжди.
Найбільша проблема з Кримом - це те, що багато викладачів і студентів не хочуть нікуди переїздити, але хочуть вчитися\працювати в українських ВНЗ. І ми нічим не можемо їм зараз допомогти.
Російська освітня система - авторитарна, спрямована на самоізоляцію. В ній нема місця свободі слова, свободі зібрань. Викладачі не хочуть в ній працювати, студенти не хочуть в ній вчитися. До речі, студентство взагалі сприймає окупаційну владу з великим скепсисом. Цей «уряд» намагається з усіх сил завоювати прихільність студентів, але поки що - безуспішно.
Секвестр бюджету та інші неприємності
Наскільки ви задоволені тим варіантом законопроекту про вищу освіту, який 9 квітня у першому читанні прийняла Верховна Рада?
Зараз вже добігає кінця робота по опрацюванню сотень і сотень правок, які були запропоновані до цього законопроекту. Порівняльна таблиця вже складає понад 500 сторінок. Робоча група працює на повну потужність, як протягом минулих двох років. В принципі, все розвивається в правильному руслі, і цей закон суттєво змінить правила гри. А вища освіта, так чи інакше, виставляє рамки для середньої - показує, яким запитам має відповідати середня освіта для того, щоб випускники шкіл могли вступати до ВНЗ, нормально там навчатися і займатися наукою.
Ми делегуємо університетам дуже багато прав - вони отримають фінансову, академічну, організаційну автономію. Зокрема, зможуть відкривати свої банківські рахунки, депозити в банках і значною мірою розпоряджатись своїми власніми коштами. Університети не будуть, як зараз, стоять з простягнутою рукою перед держказначейством, а знатимуть, скільки в них є грошей на їхніх банківських рахунках, витрачатимуть, скільки їм треба.
Зараз у держказначейства є заборгованість перед навчальними закладами?
Казначейство з літа перебуває в ступорі. Перед Харківським національним університетом ім. Каразіна заборгованість, здається, 8 млн, перед Донецьким національним університетом - близько 6 млн.
Ці гроші формально в університетів є, але насправді їх нема, бо держава була пограбована. Близько 100 млрд було вкрадено, вивезено з країни Януковичем і його камарильєю.
Станом на початок березня Україна вже не мала ніяких грошей у бюджеті. На мою думку, Янукович не планував далі керувати країною, в нього для цього не було ніяких ресурсів, планував лише тікати звідси зі своїм награбованим майном. Можливо, вже тоді він мав намір здавати Україну Росії, інших пояснень немає.
Найвірогідніше, що Росія планувала вторгнення у 2015 році. На перешкоді став Майдан.
Від секвестру бюджету освіта постраждала? Я знаю, що міністерство воювало за надбавки для шкільних вчителів.
Насправді, постраждала. Але основні статті ми зберегли. Тобто, домоглися, щоб не відбулося збільшення навчального навантаження, зберегли державне замовлення у ВНЗ, різні соціальні статті - наприклад, безкоштовні підручники.
А які статті постраждали?
Є така доплата - 20% для вчителів і бібліотекарів. Вона до кінця року буде виплачуватися не в повному обсязі, а в межах фонду заробітної платні, «до 20 %». Коштів не вистачає, і якщо виплачувати по 20% - може трапитися так, що в листопаді чи в грудні не буде чим платити зарплатню. Тому зараз ми хочемо з’ясувати, які доплати в регіонах здійснюються фактично. Це стосується місцевих бюджетів. Наприклад, на Вінничині вони не змінилися – це рівно 20 %.
До вас не надходять скарги на самодіяльність управлінь на місцях, які ставлять навчальні заклади перед фактом, що грошей нема, і треба зекономити на чому завгодно певну сумму?
Ні, на обласні управління скарг, до речі, нема. Але в кого є якісь скарги - можна писати мені на фейсбуці.
Вам, мабуть, сотні людей щодня пишуть на фейсбук?
Так, дуже багато. Але я намагаюсь з усіма скаргами розібратися.
Я розумію, що наразі міністерство зосереджене на реформуванні вищої освіти, але, все ж таки, що буде з середньою? Скільки років діти вчитимуться в школі - 10, 11, 12?
Тільки 12 років. Ми ж хочемо бути частиною Європи – це означає, у нас має бути концептуально подібні системи освіти. Потрібно ще багато зробити для обговорення різних змін і нововведень з освітянами. До речі, наприкінці травня ми збираємо велику конференцію з питань середньої школи. Насамперед хочемо вислухати освітян. Тобто поступово розпочинаємо роботу над наступним законопроектом, «Про освіту».
І знову нові програми, нові підручники?
Шкільні програми будуть змінюватися, розвиватся, по них багато питань. Але це не означає, що все буде знову перероблено знову. Просто намагатимемося вирішити ті проблеми, які є. Ви ж знаєте, якої якості підручники видавали - з граматичними помилками, ідеологічним купюрами - і так далі, аби лише зекономити і щось вкрасти.
Що стосується підручників з історії, то одне з перших моїх рішень - повернути у використання підручники, як були видані до 2010 року, а потім заборонені Дмитром Табачником.
Зараз є гроші на друк нових підручників?
Так, підручники будуть друкуватися. Всі учні в школах одержать нові підручники вчасно.
Повернення до 12-річки відбудеться з нового навчального року?
Не думаю, що вже з нового навчального року. Треба все обговорити, спланувати й підготуватися. Я зможу точніше сказати влітку.
Корупція та люстрація
Як вашу діяльність сприймають в міністерстві?
Нормально сприймають, без протидії. Я не маю ілюзій щодо того, що ми можемо побороти корупцію в окремо взятій галузі, тому що корупція - це соціальна проблема, пов`язана з рівнем економіки, з управлінськими традиціями. Ми можемо перекрити лише якісь відомі нам схеми - як от, наприклад, з підручниками, захистом дисертацій, призначенням на посади.
Ви маєте на увазі, що підручники до друку тепер схвалюватиме не МОН?
Так, ми створюємо зараз експертне об`єднання, в яке увійдуть освітяни і люди, що мають стосунок до книговидання. Цим фахівцям ми делегуємо право працювати із авторами та рукописами, наглядати за друком шкільних підручників, схвалювати їх до друку. Відповідно, міністерство всім цим займатися вже не буде, і, таким чином, ламаються всі найбільші корупційні схеми. Підручники для вищої школи схвалюватимуть до друку вчені ради університетів
Багато хто зі старої команди залишився працювати в міністерстві?
З керівного складу - небагато. Дехто просто втік, ми їх навіть ніколи не бачили. Кілька осіб написали заяви після розмови зі мною. Є такі люди, які не хочуть звільнятися, але за часів попереднього міністра зарекомендували себе так, що працювати в нових умовах напевно не зможуть. Ми мусимо розійтися.
Можете приклад навести?
Наприклад, Олександр Удод - директор Інституту, що займався підручниками і новими методиками навчання (Інституту інноваційних технологій і змісту освіти - прим.Ред.) І не лише він із цього Інституту.
Одіозна особистість.
Так. Ми його відсторонили на час проведення службового розслідування. Також, на мій погляд, теперішній директор Інституту українознавства Анатолій Чайковський не може далі працювати в нашій системі. Ми не будемо толерувати українофобії, як і будь-якої іншої «фобії».
А хто залишився?
Переважна більшість людей, які працювали в міністерстві - це нормальні, порядні люди, які ходять на роботу і сумлінно її виконують. Міністерство освіти мало недобру репутацію за Табачника, але це не означає, що всі працівники - хабарники і корупціонери.
За часів Табачника багато власності міністерства було приватизовано і зараз вона належить якимось мутним фірмочкам. Ви вже вивчали це питання, щось вдасться повернути?
Так, ми працюемо з прокуратурою, з СБУ над цим питанням. Табачник намагався приватизовувати будинки, які належать міністерству. Наприклад, будинок по вулиці Сагайдачного на Подолі.
Навіть цей будинок, де ми знаходимось зараз, мали приватизовувати (йдеться про центральну будівлю МОН на проспекті Перемоги - прим. Ред.). Також іншу нерухомість. Це фантастика просто. Міністерство зараз готується до суду - в нас є судова перспектива відсудити цей будинок на Подолі.
До речі, будемо переселяти Український центр оцінювання якості освіти з їх жахливого приміщення в прекрасний будинок на вулиці Коцюбинського. Коли я оглядав майно міністерства, прийшов в цей будинок і побачив, що він взагалі порожній. Є охорона, є опалення, але ніхто там не працює. Думаю, його теж збиралися приватизувати.
Табачник працював в цьому кабінеті?
Так.
Ви тут не знаходили ніяких золотих батонів, старовинних шаф?
Ні. Наскільки я знаю, всі ці меблі були тут ще до Табачника. Один чоловік сказав мені, що треба все це викинути і освятити приміщення. Але, як на мене, це занадто. Не варто демонізувати клоунів.
Ви себе комфортно почуваєте на новій посаді?
Так, цілком.
В одному з інтерв`ю ви казали, що пропонували на своє місці кандидатури двох інших людей. Хто це був?
Лілія Гриневич і Михайло Згуровський.
Але міністром стали все ж таки ви.
Були різні політичні причини. Колеги переконали мене, що я повинен погодитися, оскільки така ситуація, що просто треба не розмовляти, а взяти відповідальність і працювати.
Так вам хотілось бути міністром чи не хотілось?
Ну, як вам сказати. Я людина університетська. Тобто, я не планував працювати міністром, але мені цікаво. Знаєте, в мене зараз такий емоційний підйом. В нас хороша команда, багато сподіваємося зробити. І багато хто сподівається на нас. Ні, я не можу сказати, що мені погано.
А з вами обговорювали, чи ви міністр лише на переходний період, чи, можливо, будете міністром і в новому уряді?
Ні, не обговорювали. Я думав про це. Є кілька версій, варіантів розвитку подій - буде наш уряд працювати до президентських виборів чи, можливо, до парламентських. Але в будь-якому разі, в державі великі проблеми з фінансами, і це рано чи пізно вдарить по всьому уряду. Ми можемо змінювати правила гри в освіті, але не можемо, наприклад, вкладати гроші в хороші проекти, яких потребує наша освіта. І це проблема, як і скорочення бюджетів. Рано чи пізно накопичиться якась негативна енергія…
І хтось скаже: “Квіт позбавив нас 20%-их надбавок”?
Всяке може бути. Ми стараємся залучати спонсорські кошти, до речі, зараз ми спілкуємося з нашими канадськими, британськими, американськими партнерами з тим, щоб заснувати спеціальну програму поглибленного вивчення англійської для нашого академічного середовища. Коли були проблеми з вчасними проплатами по ЗНО - тобто, кошти в бюджеті були, але ми не могли вчасно отримати їх в казначействі, то Благодійний фонд Ріната Ахметова “Розвиток України” допоміг на суму 3,2 мільйони гривень.
Скучили за Академією?
Звичайно, я сумую.Тут є елемент стресу, тому що в університеті мені було дуже комфортно, і университетське життя - це і є моє життя...
Я вичитала у вашій біографії, що ви - майстер спорту з фехтування. Вас не заберуть з міністерського крісла в армію?
Не знаю. Якщо заберуть - нема проблем. Я в хорошій фізичній формі, продовжую займатися одноборствами. Але я 65-го року народження, здається, таких вже не призивають.
Майдан
Останнє питання не по темі. Ви, мабуть, багато часу проводили на Майдані? Які у вас найяскравіші спогади, переживання від нього залишились?
Я дуже переживав, щоб не загинув ніхто з наших студентів. І один, можливо, найдраматичніший момент, коли подзвонила одна студентка вночі 11 грудня. В ту ніч був штурм, вона плакала, казала, що там багато «Беркуту», всі наші хлопці, студенти, перелізли через паркан в оточений Майдан. Хоч туди зайти чи вийти можна було вільно.
Я спав, коли вона зателефонувала. Тоді прийшов до тями, одягнувся і поїхав на Майдан зі своїм другом.
Було дуже холодно, і я був в теплих жіночих колготках своєї дружини під джинсами. Просто треба було вдягти щось дуже тепле, а ці колготки реально тримають тепло. Але все одно було холодно. Потім з`явився азарт, ми зігрілися, штовхаючись з ”Беркутом” і захищаючи Будинок профспілок. Потім познайомився з людьми, що були поруч.
Це прекрасні люди, там був священик, був киянин з воєнним досвідом, який краще розумів, як треба тактично діяти, було двоє людей, які приїхали рейсовим автобусом із Корсуня… Там були росіяни, можливо, москвичі - судячи з вимови. Коли всі кричали “Слава Україні! Героям Слава!”, вони спочатку переглянулись між собою, а потім також кричали, і “Слава нації! Смерть ворогам!” кричали, тому що треба було тримати стрій. Кияни весь час прибували, ми розсікли шеренгу «Беркута» надвоє і затисли їх окремо на обох флангах.