Російські диверсанти працюють без вихідних, і військові мусять постійно бути в тонусі. Практично щодня військові літаки й гелікоптери росіян порушують повітряний простір України. Наприклад, напередодні виборів два російські гелікоптери залетіли далеко на українську територію, й довелося відкрити попереджувальний вогонь, аби відігнати їх назад.
Яка мета цих провокацій? Майор розводить руками: «Скоріш за все, перевіряють, чи здатні ми дати відсіч, чи досі стоїмо на блокпостах, чи не передислокували нас на Донбас. До того ж, через суботній інцидент люди з Криму, що планували їхати голосувати до Чаплинки, передумали – побоялись. Немає певності, що пустять назад».
У самому селищі всі виборчі дільниці відкриті. Щоправда, комісії не повністю укомплектовані: комуністи в останній момент відкликали своїх членів, і не скрізь удалося знайти заміну.
Виборців на дільницях мало. Олег, тридцятирічний місцевий мешканець, каже, що я просто невчасно приїхав: «Почалося літо, в Чаплинці в тіні більше тридцяти градусів. Ось під вечір, коли спаде спека, решта людей прийде голосувати». Переконує залишитись до вечора й побачити це на власні очі.
Голова комісії – вчителька з цієї самої школи – пояснює малу кількість виборців незрозумілою поведінкою комуністів. «Чаплинка – це їхня електоральна територія. Якщо є хороша кампанія, як у 2012 році була, то й 50% людей приходить голосувати. А сьогодні не думаю, що буде більше 30%», - каже вона.
«На всіх останніх виборах перемогу в Чаплинці отримували комуністи. Але не сьогодні – дуже вже ми хочемо миру», - розповідає дід Онуфрій, який погодився провести мене до сусідньої дільниці.
Окрім місцевих і сподіваних кримчан, яких Чаплинка так і не дочекалась, тут голосують військові. Приїжджають без поспіху, невеликими групами, щоб не залишати блокпости від людей. Ставлю банальне запитання, яке першим спадає на думку:
- Чого ви очікуєте від виборів?
- Щоб швидше все закінчилося.
Найбільше їм набридли не російські диверсанти, а невизначеність політиків. «Ніхто не хоче брати на себе відповідальність, віддавати наказ відкрити вогонь», - пояснює комбат. Каже, що краще б вибори пройшли в один тур – за три тижні нерви в когось можуть не витримати…
На вибори він покладає великі сподівання: «Треба щось змінювати, а то ця ситуація може розтягнутись на роки. Найстрашніше дивитися новини з Донецька, де гинуть твої друзі».
У цей степ українських вояків привезли на початку березня, коли почалось у Криму. Спочатку поселили посеред степу без води і світла. Втім, це їх не дуже лякало. «Найстрашніше те, що ніхто не знав, куди нас везуть і як до нас, хлопців із Центральної України, ставитиметься місцеве населення, - каже Вадим, капітан, який проводить мені екскурсію стаціонарною частиною, звідки командують усіма блокпостами Херсонщини. – Але місцеві нам допомагали всім, чим могли. Ми відразу знайшли з ними спільну мову. Фермер, на землі якого стоїть частина, безкоштовно провів воду. Інший – електроенергію. Місцевий “Укртелеком” безкоштовно підключив стаціонарні телефони, дав телевізори, поставив антену для супутникового телебачення».
- Тільки одне заважає, - додає капітан. – Інколи дуже хочеться додому.
Комбат не був у відпустці жодного дня: «Юридично – маю право, але з морального боку не можу собі дозволити. Якщо поїду я, кожен матиме право підійти і попроситись додому».
Їхній десантний батальйон уважається елітним, тому їх послали сюди першими. Ніхто не знав, що буде, і як далеко зайдуть росіяни. Та виявилося, що тих, кого забирали пізніше, відправляли прямо на війну. «Значна частина з них не має хорошої підготовки. Є багато таких, що лише пройшли військову кафедру, а їх одразу кидають у бій. Тому стільки вбитих і полонених», - розповідає офіцер.
Чи могла антитерористична операція бути дієвішою? Могла, підтверджують військові, але не без утрат серед мирного населення. «Терористи бояться йти на відкритий конфлікт, ховаються за спинами жінок. Не соромляться стріляти з житлових будинків, знаючи, що військові не стрілятимуть по цивільних», - пояснює офіцер.
Новому президентові, якщо він хоче зберегти Донбас, тут радять перекрити кордон із Росією та запровадити комендантську годину. Мовляв, обмеження пересування та необхідність сидіти вдома ввечері – дрібниці в порівнянні з теперішніми обмеженнями, зате терористів можна буде відокремити від мирних громадян.
До частини мене привіз військовий капелан, отець Сергій Дмитрієв із Херсона. Розповідає, що солдати спершу дивились на нього дуже насторожено, але поступово звикли й почали запрошувати. Тепер він буває в частині практично щодня. За два місяці наїздив на своїй машині сімнадцять тисяч кілометрів. За словами священика, військовим дуже важливо відчувати, що за їхніми спинами стоять люди, які не зрадять, а в критичний момент допоможуть. «Практично весь офіцерський склад брав участь у різних миротворчих місіях. Це люди, які говорять англійською. Вони бачили світ, війною їх не здивуєш. Але вони не готові до того, що їх підставлятимуть ті, кого вони захищають», - пояснює отець.
Хоч Херсонщина й межує з Кримом, сепаратистські настрої тут придушили в самому зародку. Коли росіяни почали захоплювати півострів, до Херсонської області почали приїжджати гастролери. Вони шукали народжених у Росії, священиків церкви Московського патріархату, словом, тих, хто міг би вийти на площу і створити відповідну картинку для російських каналів.
22 березня на мітинг в обласному центрі вийшло 300 прибічників Новоросії. На противагу їм прийшли три тисячі проукраїнських самооборонівців. На цьому весь сепаратизм закінчився.
На Цюрупинському блокпості, що стоїть відразу за Херсоном на Сімферопольській трасі, кремезний чоловік Валентин перевіряє мої документи. Він воював в Афганістані, був у Самообороні Майдану. Каже, що машин із Криму суттєво поменшало, але провокаторів однаково вистачає. «Найчастіше перевіряємо машини з російськими, кримськими та донецькими номерами, а також ті, що підозріло поводяться на дорозі, - розповідає Валентин. – Інколи знаходимо незареєстровану зброю, але частіше – купи російської та “колорадської” символіки». Намет біля дороги має переважно символічне значення: водії, що їдуть трасою, розповідають про блокпост іншим, і це відлякує диверсантів.
«Добре, що зараз біля нас є ДАІ, можна викликати оперативну групу, яка за п’ять хвилин буде на місті, - каже чоловік. – А коли на початку березня ми організували цей блокпост, нічого, крім відваги, не було». Тоді вони голіруч завернули автобус із “тітушками”, яких везли, скоріш за все, до Донецька: «Окрім даішника, який мав два пістолети і створював видимість того, що ми озброєні, в нас не було нічого. Й міська міліція не поспішала нас підтримувати».
Отець Сергій розповідає, блокпости на дорогах – один із чинників, що спинили російські війська у просуванні на північ. Херсонщина, за його словами, сильно відрізняється від Криму, Одеси чи Донецька. Тутешня інтелігенція ніколи не підтримувала сепаратизм. Тут немає великих підприємств, а отже, й бюджетників-заручників.
Ірина, журналістка херсонського онлайн-видання, відразу попереджає, що працює на Петра Порошенка, тому коментар може дати лише анонімно. Вслід за всіма іншими повторює, що в місті дуже спокійно, провокацій нема, й ніякий тут не «Юго-Восток». «Найстрашніше було, коли представники Партії регіонів залишили свої посади, а нової команди ще не було. Тоді якраз захоплювали Крим. В один момент російські танки вже їздили селами Генічеського району. Думаю, це був вирішальний момент, що схилив херсонців до підтримки проукраїнських політиків. До того регіонали ікомуністи стабільно збирали половину голосів», - розповідає Ірина.
Сепаратистське «підпілля» розклеїло по місті багато листівок із закликом ігнорувати вибори. Попри це, херсонці стояли в черзі, щоб проголосувати. Через плутанину з кандидатами, які заявили про своє зняття з виборів і відкликали представників із виборчих комісій, на деяких дільницях результати голосування визнають недійсними.
Іще одним випробуванням для херсонців стали вибори мера. Попри те, що більшість виборців мала намір підтримати на президентських виборах Петра Порошенка, з його протеже, 72-річного Станіслава Путілова, в місті сміялися. «Коли Порошенко його представляв, сказав, що Путілов підтримував Майдан, як херсонський, так і київський, - розповідає журналіст Олег Ткачук. – Це повна нісенітниця! Може, він і виділив кошти на два автобуси на Майдан, але в порівнянні з іншими кандидатами в мери це ніщо». Отець Сергій уважає, що Путілова з Порошенком пов’язують якщо не ділові інтереси, то життєва філософія – обоє є власниками великих підприємств.
Назви херсонських вулиць повертають у радянські часи. Окрім парків імені Леніна та Ленінського комсомолу, тут є вулиця Чекістів, Червонопрапорна, Артема… Та насправді місто щороку стає дедалі більш проукраїнським. За словами священика, цей процес розпочався після Помаранчевої революції, а події цієї зими остаточно змінили настрої херсонців. Там, де ще в лютому стояв пам’ятник Леніну, тепер меморіал Небесній сотні.
Та все ж у тутешніх мешканцях парадоксальним чином поєднується проукраїнські та консервативні прорадянські погляди. В суботу в місті відкривають театральний фестиваль «Мельпомена Таврії – 2014». Народні колективи співають про єдність України. Знайомлюсь із старшою жінкою, яка готується до виступу.
- Як ви ставитесь до того, що активісти Майдану звалили пам’ятник Леніну?
- Та мені якось байдуже, - відповідає пані Олександра. – Він у мене в серці. Своїх дітей я виховувала на ленінських заповідях, то що ж мені тепер, від нього відмовлятися?
- То ви комуністка?
- Ні, я з дитячого будинку. Нічого, крім Леніна й Сталіна, в мене в дитинстві не було.
- Ви знаєте, що відбувається в Донецьку? Що комуністи підтримують сепаратистів?
- Та як же не знаю!? Чоловік моєї онуки там служив. Щойно повернувся, ледве видерли його з того страхіття.
- Підете на вибори?
- Звісно! Я ж казала, я вихована правильно. Як можна не ходити на вибори?
- А за кого будете голосувати, якщо не таємниця?
- За Тягнибока. Тільки йому вірю…