ГлавнаяКультура

Росс Бенджамін: «Великий письменник наново відкриває свою мову, і відтак перекладач мусить робити те саме зі своєю рідною мовою»

Росс Бенджамін - молодий, однак уже відомий американський перекладач німецької літератури. Його перекладацькій творчості притаманний широкий діапазон: це і переклад Фрідріха Гельдерліна, поета вісімнадцятого століття, і Йозефа Рота, письменника початку двадцятого століття, і сучасників Кевіна Веннеманна і Міхаеля Маара.

Росс Бенджамін: «Великий письменник наново відкриває свою мову, і відтак перекладач мусить робити те саме зі своєю рідною мовою»

Власне за переклад останньої книжки - "Говори, Набоков" - літературознавця Міхаеля Маара, він був удостоєний престижної перекладацької премії - Helen and Kurt Wollf Translator´s Prize. Окрім очевидного визнання й підняття власного авторитету в колі перекладачів, кожен лауреат премії отримує чек на 10 тис. доларів, що ймовірно є шокуючою цифрою на наших теренах, а нормою - для Заходу.

Нині Росс Бенджамін мешкає у Брукліні й працює над дебютним романом про Гарлемський ренесанс. Про особливості перекладу, власні підходи до процесу перекладу й літературу в США - у цьому інтерв´ю.

Перше питання, щоб розпочати нашу розмову: як до вас прийшла ідея стати перекладачем? І чому ви обрали саме німецьку літературу?

Протягом довгого часу я був зацікавлений у німецькомовній літературі, поезії та філософії. Я кажу „німецькомовна”, бо мене цікавлять не лише і не головним чином німецькі письменники, а автори з різноманітних місць, включаючи Австрію, Швейцарію, Чеську республіку й Румунію, чиї роботи були написані по-німецьки. Із самого початку, коли я починав вивчати німецьку мову в коледжі, моєю метою було навчитися читати письменників, котрі були центральними в моєму навчанні, як-от Ніцше, Фройд, Кафка, Гельдерлін і Целан, мовою оригіналу. Але незабаром моє захоплення мовою й культурою вийшло за межі моєї мети. Я провів семестр у Празі й мав нагоду відвідати чимало інших європейських міст, включаючи Берлін. Велична присутність історії в цих місцях відкрила цілісну нову глибину й вимір європейської літератури та філософії, що я вивчав. І коли я повернувся в Штати, моїм новим планом була робота над німецькою мовою й проведення якогось часу в Берліні після диплому. Коли я закінчив навчання, то отримав Фулбрайтівську стипендію на дослідження дискусій, що початься в усіх верствах німецького суспільства, на тему пам’яті та меморалізації Голокосту в урбаністичних просторах, і я провів рік у Берліні займаючись цим проектом. Після того як повернувся в Нью-Йорк, я почав писати рецензії на книги та есеї для багатьох журналів, а мій досвід та знання мови призвели до того, що я отримав завдання писати про німецькі книги, які вийшли в англійському перекладі. Це дозволило мені зустрічатися з видавцями, котрі спеціалізувалися в перекладній іноземній літературі. Я повсякчас пов’язував захоплення від вивчення німецької мови з потягом до перекладу цієї великої літератури, тож тепер коли я достатньо добре оволодів нею, для мене стало цілком природнім робити кар’єру перекладача.

Ви розпочали свою кар’єру як перекладач, так би мовити, класичної літератури. А тоді переключилися на літературу двадцятого й двадцять першого століття. Який період літератури вам ближчий у плані роботи?

Із самого початку я хотів працювати і з тією, і з іншою літературою, але найбільше імпонувало чергувати нові й старі книги. Мій інтерес у великій німецькомовній літературі минулого поєднується з більшими пристрастями до європейської культури та історії, і відтак це нагода для мене орієнтуватися ще більше в усьому всесвіті тих епох і їхніх літературних і естетичних потоків, як-от Романтизм. Заради мети, яка полягає в здобутті грунтовніших знань певного періоду, ніщо не перекладається. Я, щоправда, також шукав твори сучасної німецької художньої літератури та критики, що пронизували мене як нові важливі рубежі сьогодення. Зазвичай мене зацікавлює щось новаторське й захоплююче в письменниковій мові, і я хочу відтворити оту лінгвістичну винахідливість по-англійськи. Те, що письменники створюють іншими мовами, часто може уможливити нас знайти нові можливості наших рідних мов - і це невід’ємна частина перекладу для мене.

Коли мова йде про сучасних авторів, то ви виходили на контакт із ними, щоб опрацьовувати проблематичні місця, чи намагаєтеся все вирішити самотужки, або ж намагаєтеся дистанціювати себе від автора?

Я хочу, щоб моя робота була якомога ближчою до художнього бачення, вкладеного в оригінал, відтак можливість консультуватися з автором є напрочуд цінна. Мені пощастило тісно співпрацювати з сучасними письменниками, котрих я перекладав, і я переконаний, що результат цього – більш вірний і уточнений переклад.

Давайте поговоримо про економічну сторону перекладу. У Штатах можна жити зі самих лише перекладів німецькомовної літератури?

Більшість перекладачів літератури мають ще й інші джерела доходів: або викладання в університеті, або комерційні переклади або щось інше. У моєму випадку, я вільний перекладач на повну ставку, а моя дружина працює учителем на повну ставку. Ясна річ, у Штатах складно жити з літературних перекладів і без сторонньої допомоги, хоча існують – лише кілька – винятки у перекладацькому світі.

Як ви вирішуєте проблему з виданням. Ви починаєте перекладати до того, як вас наймає видавництво, чи спершу перекладаєте й потім пропонуєте видати?

Я починаю перекладати після підписання угоди з видавцем. Я можу заздалегідь перекласти невеличкий уривок із тексту, якщо видавець хоче побачити взірець твору, однак я ніколи нічого не перекладаю з розрахунком на удачу. Існує надто багато непевностей, починаючи з прав на текст. Коли я починаю працювати з видавцем, то він уже повинен залагодити всі правові питання. Звичайно, час і гроші – це інші головні завади, через які не варто щось робити, не будучи попередньо найнятим.

Говорячи про американський книжковий ринок, я не можу не спитати цього. Приблизно 3% від усіх книг, виданих у Штатах – це перекладні книги. Чи можна змінити ситуацію і чи взагалі потрібно що-небудь робити, щоб це змінити?

Без сумніву, важливо упевнитись, щоб значущі твори інших культур перекладались англійською. І навіть з моєю обмеженою обізнаністю в тому, що видається за кордоном, мені відомо, що надто багато творів не перекладені англійською через різноманітні причини. Не знаю, чи це в кінцевому рахунку питання кількості, незважаючи на те, що звучить цифра, 3% звучить печально низько. Безперечно, чим більший ринок перекладу, тим легше мені в професійному плані. Проте у випадку літератури, думаю, що конкретні книги є найважливішим показником. Які книги перекладаються? А що, коли бум лише в перекладі іноземних кримінальних детективів, або іноземних романів про вампірів, або іноземних дитячих книг? Я не кажу, що це погано, потрібно розрізняти усі оті жанри. Якщо, однак, видавець все-таки не виявляє бажання ризикнути з видатною роботою художньої літератури, написаної невідомим іноземним автором, як це зробили Гелен і Курт Вольффи (видатні видавці німецьмовної літератури у США - LB.ua) з „Бляшаним барабаном” Гюнтера Граса – візьмемо до уваги цей відомий приклад – тоді, яка різниця чи це 3%, 7% чи 20%? Я думаю, що перекладна література направду важлива, однак думаю так тому, що велика література важлива у всій її розмаїтості, без штучних кордонів.

Чи могли б ви окреслити горизонти німецької літератури на американському ринку? Як часто її перекладають? Що більше: сучасну чи класичну?

Я не є ані видавцем, ані експертом книжкового ринку, тож не можу дати якусь компетентну відповідь на це питання.

Поділіться своїм підходом до процесу перекладу. Чи він спільний для живих і неживих авторів, художньої та науково-популярної літератури?

Я гадаю, що кожен автор вимагає нового підходу. Великий письменник наново відкриває свою мову, і відтак перекладач мусить робити те саме зі своєю рідною мовою. І кожен автор робить це на свій лад. Отож я схиляюся до того, щоб мої методи диктувалися особливими характерними рисами оригінальних творів. Щоразу я повинен зрозуміти, котрий метод найбільш підходящий, аби успішно зберегти ті самі художні риси в англійській мові. Я, однак, справді притримуюся певних провідних принципів при перекладі будь-чого. Я ставлюся до перекладу, як до акту вірності, й чиню опір спокусі схилитися до надмірної вільності. Це призводить до певних самообмежень. Може бути кращий шлях, може бути легший шлях, якесь скорочення, або шлях, який виставляє напоказ перекладачеві здібності та ерудицію, втім для мене вирішальною справою є дотримання авторового шляху . Я хочу перекладати якомога ближче до оригіналу. Ви помітите, що я не вживаю словосполучення „буквальне значення”. Мені йдеться про всю мову твору. Існує чимало семантичних рівнів, ідіоматичних особливостей, текстури, голосів, ритмів, звуків, синтактичних структур і всіх можливих каламбурів у кожному творі. Чимало речей відбуваються повсякчас одночасно, й робота перекладача полягає в звертанні уваги на геть усе і відтворюванні щонайбільшої частини від цього.

Мені відомо, що нині ви працюєте над дебютним романом про Гарлемський ренесанс. Можете розповісти про майбутній роман?

Цей роман розповідає про період Гарлемського ренесансу, який був розквітом афро-американської літератури й мистецтва, що приблизно датується від закінчення Першої світової війни і до початку Великої Депресії. Я вагаюся говорити щось більше про цей проект, оскільки він знаходиться на такій ранній стадії й може рухатися в зовсім інших напрямках між тим, що є зараз, і тим, коли буде остаточна версія, про яку можна говорити.

І остання, хоч не менш важлива річ. Як ви характеризуєте себе: письменник, що перекладає, чи перекладач, що пише. І чи взагалі існує різниця від такої побудови слів?

Припускаю, що зазвичай я характеризую себе як „письменник і перекладач”, утім ярлики не важливі. Порядок слів, напевно, залежить від того, що мені так легше говорити. Писання та перекладання – це різні, але схожі види діяльності. Я насправді не підпорядковую одне іншому. Перекладати - це, до певної міри, писати нову роботу, таку, яка досі ще не існувала й не могла бути написаною в такий самий спосіб будь-ким іншим, але водночас, як я вже сказав, це акт вірності щодо існуючого літературного твору. Остаточний варіант – це нова інкарнація оригінального твору письменника, обновлена перекладачем. Писати - це, до якоїсь міри, перекладати зі сирого матеріалу досвіду, знання, уяви й ідей, а не зі слів іншої мови. Тож оці процеси тісно переплетені. Для мене однією з найбільших різниць є те, що автор дивиться на чистий листок, і кожне речення - це таке собі розмахування в темряві, й можна ніколи не побачити, що ж робиш насправді. А завдання перекладача вже розкладене перед тобою, речення за реченням. На щастя, я думаю, що переклад може навчити мене бути кращим письменником і навпаки. Мабуть, найкращим варіантом буде поставити слеш: письменник / перекладач. Але й таке формулювання скидатися на питання перекладу.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram