Від параду до щоденної праці
Є чимало ознак, що увага влади до ракетної тематики у 2020-2021 суттєво збільшилася. Зокрема, напередодні 29-го Дня Незалежності України комплекс протикорабельних крилатих ракет РК-360МЦ «Нептун» виробництва ДержККБ «Луч» було прийнято на озброєння в ЗСУ. Розробник «Нептуна», генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов став Героєм України, а Міноборони України зі свого боку вирішило питання постачання першого дивізіону комплексів протикорабельних крилатих ракет РК-360МЦ «Нептун». Справа пішла, попри виникнення складних питань. Наприклад, через системні проблеми вітчизняного виробника – кременчуцької компанії «АвтоКрАЗ» – оперативно вирішили випускати перший дивізіон на колісній базі чеської компанії TATRA.
А вже напередодні ювілейного Дня Незалежності президент Зеленський видав указ про присвоєння звання "Герой України" головному апологету ракетних програм – першому віцепрезидентові Національної академії наук України, академіку Національної академії наук України Володимиру Горбуліну. Це – показовий факт, хоча він є непрямим свідченням певних ментальних змін у владі.
Щоб поміркувати над перспективами, варто згадати, які нові ракетні системи середньої дальності було продемонстровано під час параду. Це передусім реактивні системи залпового вогню «Вільха» з дальністю ураження 70 км, які вже закуповуються в ЗСУ. Згадані комплекси протикорабельних крилатих ракет РК-360МЦ «Нептун» з дальністю ураження 280 км (сім машин зі складу першого дивізіону), виробництво яких уже розгорнули, але перший дивізіон має з’явитися у ВМСУ орієнтовно в середині 2022 року. А також дослідний зразок оперативно-тактичного комплексу «Сапсан» із заявленою дальністю стрільби 300 км. Йому, щоб посилити міць ЗСУ, ще потрібно пройти низку випробувань. Так, станом на кінець зими 2021 року, згідно з інформацією міністра оборони Андрія Тарана, ступінь готовності проєкту перевищував 80%.
Не зайве згадати, що в Україні ведеться ще низка ракетних розробок.
У першу чергу необхідно відзначитиРСЗВ «Вільха-М» з дальністю ураження 120-130 км – її мали прийняти на озброєння в першій половині 2021 року, але військове відомство збільшило кількість ракет для випробувань. Якщо програма реалізовуватиметься за планом, то РСЗВ «Вільха-М» ДержККБ «Луч» може бути прийнята на озброєння до кінця року. Важливо, що доопрацювання ракети «Вільха» спрямоване на гарантоване знищення в майбутньому і типових повітряних цілей, зокрема й тих, яким сьогодні може протидіяти лише ЗРК С-300.
Значний крок зроблено в Україні й у сфері розвитку авіаційних керованих ракет середньої дальності класу «повітря-повітря» Р-27. Зокрема, ракета суттєво удосконалена та має значно кращі характеристики, ніж радянська. На її базі група підприємств веде розробку. Але станом на початок 2021 року це потужне озброєння до літаків Су і МіГ виробляється в Києві на ДАХК «Артем» без російських комплектуючих. Інфрачервона головка самонаведення цієї ракети ГСН-203Т, що була створена компанією «Радіонікс», забезпечує дальність захоплення типової цілі на зустрічному курсі до 30 км, навздогін – близько 90 км.
«Такі цілі, наприклад, як Су-27 в задню півсферу, ця головка може виявляти на дальності близько 90 км, що, по суті, перевищує дальність виявлення оптико-локаційної станції винищувача Су-27 і, тим більше, винищувача МіГ-29. Тобто створена система на сьогодні є, я не побоюся цього слова, унікальною. І вона може служити основою для створення ракет наступного покоління», – наголосив директор «Радіоніксу» Станіслав Зав'ялов, додавши, що нова активна головка самонаведення розробляється на замовлення Індії, але може бути використана й в інтересах ЗСУ.
Під час виставки «Зброя та Безпека-2021» ДержККБ «Луч» справді презентувало відразу дві перспективні керовані ракети для повітряного бою. Зокрема, ракету класу середньої дальності УП-277 з активною радіолокаційною головкою самонаведення та високоманеврову перспективну ракету ближнього повітряного бою з інфрачервоною головкою самонаведення. Також для Збройних сил розробляється ракета «повітря-повітря» нового покоління «Агат».
Над власним проєктом зі створення нової надзвукової авіаційної ракети «Блискавка» продовжують працювати і в КБ «Південне». Це має бути керована ракета класу «повітря-поверхня», яка призначена для знищення широкого спектра наземних або надводних цілій на дальності до 110 км і швидкості до 2500 км/год. Вона може посилити літаки Су-24, Су-27 і МіГ-29, а також, як стверджують розробники, ракета розробляється так, щоб була можливою її адаптація під іноземні носії, зокрема: багатоцільові винищувачі американського виробництва F-15 і F-16, французькі Rafale чи китайські J-10.
Серед нових ракетних розробок варто згадати й уніфіковану перспективну ракету «земля-повітря» середньої дальності «Корал» ДержККБ «Луч» із дальністю ураження повітряних цілей до 30 км та до 10 км по висоті. Її макет було вперше продемонстровано на виставці «Зброя та Безпека-2021» – вона має стати базовим уніфікованим озброєнням модульної конструкції для корабельних і сухопутних ЗРК і Повітряних сил ЗСУ. Новий ЗРК «працюватиме» і по балістичних цілях.
З приводу зенітно-ракетного комплексу «Корал» генеральний конструктор-генеральний директор ДержККБ «Луч» Олег Коростельов запевнив, що певна частина комплектуючих до нового виробу вже є: «У нас є станція виявлення і цілевказівки. У нас є основні складові частини ракети, у нас є програми й алгоритми, які забезпечують саме цю структуру комплексу. У нас, урешті-решт, є навіть платформи командної пускової машини, які забезпечать уже напрацьовані технічні рішення, забезпечать транспортування і пуск ракети. Це практично вже 70%».
Конструкторське бюро «Південне» у 2021 році заявило про здатність створити новітню систему, яка потенційно може стати конкурентом сучасним комплексам дальньої дії від лідерів у цій сфері (С-400, MIM-104 Patriot тощо). За словами розробників, вже існує готовий проєкт універсальної зенітно-ракетної системи «Кільчень» (назва річки поблизу Дніпра).
«Ця система, що пропонується, вона є багатоканальною. Вона має ракету, що забезпечує велику дальність ураження, понад 200 км. Ця ракета високоманеврова й забезпечує ураження багатьох цілей, чим забезпечується універсальність комплексу і проти аеродинамічних цілей (літаки, крилаті ракети тощо), і проти балістичних», – розповів про розробку генеральний директор КБ «Південне» Олександр Кушнарьов.
Також не зайвим буде нагадати, що в Україні здійснено самостійну модернізацію ракетного комплексу «Точка-У» із дальністю дії 120 км, а перші випробувальні пуски відбулись у липні 2021 року. Його використання розпочалося наприкінці 80-х років ХХ століття, однак ця зброя залишається ще досить потужною (якщо врахувати, що Україна має близько 90 таких комплексів).
В Україні також відбулися успішні випробування нового реактивного снаряда калібру 122 мм «Тайфун-1». Боєприпас від Конструкторського бюро «Південне» розроблено для модернізованої системи залпового вогню БМ-21У «Верба». «Міністерство оборони продовжує реалізацію стратегії ракетно-реактивного озброєння Збройних сил України. Результати випробувань «Тайфун-1» використають під час розробки реактивного снаряда калібру 220 мм «Тайфун-2» для модернізованої системи залпового вогню «Буревій», – висловився із цього приводу Андрій Таран.
Підсумуємо. Розробок і пропозицій справді чимало. Але поки що український «ракетний щит» – це радянські комплекси ППО, комплекси С-300, ЗРК «Бук». Минулого року до них додалася РСЗВ «Вільха» –
система, яка розроблена на основі радянської реактивної системи залпового вогню 9К58 «Смерч». Багато хто вважає «Вільху» глибокою модернізацією РСЗВ «Смерч». Наступного року щит посилиться вже цілком
новими комплексами протикорабельних крилатих ракет РК-360МЦ «Нептун» і, можливо, новітніми РСЗВ «Вільха-М». Як бачимо, ситуація далека від райдужної. Тож поява ракетної програми - справа не тільки
вчасна, але й життєво необхідна для держави.
Українські ракети: де буде центр реалізації рішень
Отже, закупівлі ракетного озброєння стануть головним пріоритетом у наступні 10 років. Головні ракетні акценти включатимуть створення сучасної ракетно-космічної техніки, високоточної зброї, систем ППО. І хоча ЗМІ та політики вже ведуть мову про «ракетну програму», насправді йдеться поки що лише про «питання розвитку ракетного озброєння до 2031 року».
Однак цілком очевидно, що ці «питання розвитку ракетного озброєння до 2031 року» мали б бути оформлені. Якщо взяти до уваги ємний перелік розробок, то вони могли б отримати статус державної цільової програми, яка була б затверджена урядом. А головне – дуже чітко визначити ракетні пріоритети. Тобто що саме і в яких обсягах фінансувати. А також хто і на яких етапах її контролюватиме й звітуватиме про досягнуті (або не досягнуті) результати. Ключова «фішка» оформлення такої програми – створення умов непохитності цього пріоритету та безперервності фінансування. А ще – неможливості перерозподілу фінансових ресурсів. Як і унеможливлення внутрішньої конкуренції за фінансові потоки.
Де-факто в Україні сформувалися дві школи створення ракетної техніки. Одна – група підприємств, об’єднаних навколо ДержККБ «Луч». Інша – група підприємств, об’єднаних навколо КБ «Південне». Вони, природно, конкурують, по-іншому і бути не може. Але ці школи кардинально різні – і за результативністю, і за потенціалом, і за масштабами. Якщо «Луч», який починав з ПТРК і модернізації авіаційних ракет, виріс до реально створеного ракетного комплексу, то «Південне», яке в радянські часи розробляло найкращі у світі балістичні ракети, за 30 років незалежності не поставило для ЗСУ жодного зразка техніки. При цьому на ДержККБ «Луч» трохи більше ніж 1000 осіб персоналу, а от у КБ «Південне» працюють понад 4500 осіб. Хоча «Південне» успішно веде цивільні ракетно-космічні проєкти зі США та з країнами Європи, що свідчить про наявний потенціал і необхідність його збереження та розвитку.
Такий стан справ означає лише одне: у ракетної програми має з’явитися конкретний керманич, який опікуватиметься всіма аспектами її виконання чи не кожного дня. Що б там не казали, але якби екссекретар РНБО Олександр Турчинов особисто не супроводжував перебіг створення ракетного комплексу «Нептун», його не створили б у рекордно короткі терміни – фактично за два з половиною роки.
Наразі відомо, що про фактичний стан реалізації вище згаданої Стратегії щороку публічно звітуватиме Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України. Однак при цьому існує кілька центрів впливу на український ОПК, і досить часто внаслідок їхніх власних поглядів втрачається синхронність дій. Існують і ризики перерозподілу Генеральним штабом зарезервованих ресурсів – так було донедавна.
Наразі від джерел в уряді відомо, що у планах там є створення саме окремої програми розвитку ракетної техніки. Тож залишається лише сподіватися, що на цей процес не вплинуть ані внутрішні, ані зовнішні чинники.