Корвет для українського війська: виміри проєкту
Одразу відверто та об’єктивно: закупівля і будівництво для ВМСУ корветів не має жодного стосунку до оборонної війни, яку вимушено веде Україна проти Росії. Корвет-флагман або корвет як єдиний сучасний корабель ВМСУ автоматично стає надзвичайно коштовною та надзвичайно вразливою ціллю для потужного ворога. Нагадаємо, сумарний ракетний залп тільки кораблів ЧФ РФ (без бойової авіації) складає нині, за даними фахівців флоту, 158 пусків ракет. При цьому відомо, що РФ стрімко намагається досягти спроможності здійснення 200 пусків.
Тому важко не погодитися з керівником Української агенції з перспективних науково-технічних розробок UA.RPA, а свого часу заступником міністра оборони України та першим заступником начальника Генштабу ЗСУ, адміралом Ігорем Кабаненком, який каже, що Україна ніколи не досягне спроможності Російської Федерації стосовно симетричного реагування на морі. А тому нам можуть допомогти лише ставки на технологічну перевагу на полі бою.
Тому нинішні перспективи протистояння ворогу він пов’язує з так званим «москітним» флотом, що означає спроможність малих, відповідно оснащених платформ ефективно впливати на більші морські платформи. Йдеться про високошвидкісні (понад 40 вузлів), високоманеврені катери, які оснащені сучасними протикорабельними ракетами. Угруповання таких багатофункціональних катерів чисельністю 30-45 одиниць здатне суттєво змінити ситуацію на морі, принаймні у прилеглих водах (12 морських миль, які відлічуються від кордону територіальних вод, або 24 милі від вихідних ліній) і винятковій економічній зоні (до 200 миль від вихідної лінії). І це не означає відмову від корветів, а лише відтермінування проєкту – внаслідок дефіциту ресурсів саме сьогодні та, можливо, ще 1-2 роки.
Реальним відлунням цієї думки стала заява глави парламентської фракції «Слуга Народу» Давида Арахамії в червні 2020 року, що відновлення будівництва корветів проєкту 58250 в Україні почнеться не раніше ніж 2022 року.
Цікаво, що саме схожої думки дотримується й академік Володимир Горбулін, голова Наглядової ради Українського інституту безпекових досліджень і перший віцепрезидент Національної академії наук України. Зокрема, у своїй новій книжці «Як перемогти Росію у війні майбутнього», що побачила світ у листопаді 2020 року, він написав: «Можна навести чимало ілюстрацій, що підтверджують кардинальну зміну форм і методів ведення бойових дій в сучасних війнах. Розвиток композитних матеріалів, елементної бази, систем управління, наведення, розвідки, передачі даних, а також впровадження в розробку озброєнь нових фізичних принципів і штучного інтелекту призвів до сплеску в розробках і до виробництва нової зброї, який умовно можна означити як «зброю другого плану». Тобто є відносно недорогі, не стратегічні, не ядерні системи, які в той самий час відкривають шлях низці держав до реалізації «москітних стратегій» у сучасному, високотехнологічному оформленні. Примітно, що такі «москітні стратегії» вже можна розглядати не тільки як можливість досягнення тактичної, фрагментарної переваги на театрі бойових дій, але навіть як фактор стримування».
Однак навряд чи можна ігнорувати політичний вимір «корветної справи». Термін експлуатації флагмана ВМСУ, фрегата «Гетьман Сагайдачний» добігає кінця у 2025 році. Саме до цього моменту у складі ВМСУ мав би з’явитися перший новий корвет. І це, кажуть і військові, і кораблебудівники, дозволило б реально підійти до реалізації «Стратегії Військово-морських сил ЗСУ 2035», до речі, розробленої за участю іноземних радників і фахівців флоту провідних країн НАТО – у частині розгортання корветного виробництва.
«На завершення виробництва корвета «Володимир Великий», який будується в Україні з 2011 року, потрібно близько 8 млрд грн, – каже директорка приватної Науково-виробничої корпорації «Клівер» Оксана Врублевська, - і ця сума дорівнює будівництву 266 км автошляху. Автошляхи, звісно, важливі, але нам потрібно вирішити, чи є ми морською державою, яка могла б дозволити собі, щоб її бойові кораблі могли завітати, скажімо, у порти Ізраїлю чи Сполучених Штатів». Напевно, слушна теза…
Вона додала своє суто технологічне пояснення: «Стратегія Військово-морських сил Збройних сил України 2035» передбачає на другому етапі – впродовж 2025-2030 років – відновлення і розвиток спроможності до захисту національних інтересів України на морі в межах виключно (морської) економічної зони України до 200 морських миль від узбережжя. За тактико-технічними характеристиками, морехідністю та автономністю, виконання цих завдань можна забезпечити кораблями класу «корвет». Якщо перший корвет не буде збудовано протягом першого етапу, тобто до 2025 року, виконання завдань другого етапу стає автоматично неможливим. Одним із важливих аргументів на користь будівництва корвета є забезпечення подальшої уніфікації корабельних платформ, озброєння і систем. Серед іншого, в рамках створення корвета розробляється 29 нових вітчизняних зразків комплектуючого обладнання. Вони повинні стати основою для модернізації фрегата «Гетьман Сагайдачний» і створення нових платформ і проєктів, у тому числі ракетних катерів, протикорабельного ракетного комплексу «Нептун» у корабельному варіанті тощо».
На думку віцеадмірала Сергія Гайдука, командувача ВМСУ (2014-2016 рр.), дискусії на тему розвитку ВМСУ відбуваються за відсутності державної морської політики. «Необхідно будувати оборону від берегів противника, тобто маючи довгу руку у вигляді ракетної крилатої зброї та інших спроможностей. Саме корвет спроможний виконувати широкий спектр бойових завдань на всю глибину морської операційної зони як самостійно, так і в складі різнорідних тактичних груп. Йдеться про різні функції, зокрема, не тільки про протикорабельну боротьбу, а й про протидесантну, протимінну і протичовнову. Ба більше, у мирний час патрулювання та супровід торговельних суден – це не тільки демонстрація прапора, а й забезпечення економічної безпеки», – вважає віцеадмірал.
Корвет vs корвет
Ідея «турецького корвета» виникла не сьогодні і навіть не вчора. Детальні перемовини щодо цього проєкту відбулися ще в лютому 2020 року, під час візиту делегації Міноборони України до Туреччини на чолі із заступником міністра оборони України Анатолієм Петренком. Тобто цим питанням опікувалося ще попереднє керівництво військового відомства. Після відвідання концерну STM, детального ознайомлення з можливостями підприємств Dearsan, Yonca Onuk українські військові дійшли висновку щодо можливостей будівництва з Туреччиною бойових кораблів тоннажністю від 150 до 2600 тонн різного призначення. Тоді ж були розглянуті і можливості локалізації виробництва вузлів, агрегатів морських платформ та озброєння в Україні.
Уже після великого президентського вояжу до сусідньої країни віцепрем’єр – міністр з питань стратегічних галузей промисловості України Олег Уруський повідомив: «Якщо Міністерство оборони України замовить у Туреччині корвети, лише перший корабель, за участю українських фахівців, може бути збудований у Туреччині. Усі подальші кораблі мають будуватися на українських підприємствах. Це – принципова умова». Він додав, що серед можливих підприємств, які можуть бути задіяні в цьому проєкті, – приватний суднобудівно-судноремонтний завод «Нібулон» і державний Дослідно-проєктний центр кораблебудування (ДПЦК). Також Уруський підкреслив, що в цьому проєкті мають бути використані напрацювання, здійснені під час будівництва корвета в Миколаєві. Тож не виключено, що участь у проєкті будівництва корвета зможе взяти також державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря» – «Машпроєкт», що є українським розробником і виробником газових турбін для військових кораблів.
Цікаво, що тоді ж віцепрем'єр констатував украй важку ситуацію в суднобудівній галузі і необхідність вжиття кардинальних заходів для її порятунку. За словами Уруського, при цьому нині Міноборони не бачить доцільності у продовженні будівництва корвета, розглядає можливість закупити турецькі корвети. «Сьогодні розвивається «Нібулон», де ми можемо зробити локалізацію будівництва ракетних катерів і корветів. Ми все одно створюємо холдингову корпорацію «Морські системи» із п’яти підприємств. Розглядаємо й можливість державно-приватного партнерства», – казав віцепрем'єр.
«Корвет MILGEM Ada класу – це хороший корабель. Він має своє місце в складі турецького флоту, а також буде мати своє місце в складі пакистанського флоту», – погоджується директор – генеральний конструктор Дослідно-проєктного центру кораблебудування Вадим Борисов. Однак додає досить відчайдушну експресію: «Але чесно кажучи, я взагалі не розумію, що таке турецький корвет для України. Почнімо з ударного комплексу. На сьогоднішній момент вони тільки «добігли» до своєї протикорабельної ракети (це в разі оснащення турецькою, а не американською ПКР, – В.Б.). Цього року вони провели останній етап випробувань і підтвердили його. Її дальність становить 120 морських миль (тобто близько 220 км, тоді як у ПКР «Нептун» – 280 км – В.Б.). До того ж проєкт MILGEM багато в чому залежить від низки постачань, які нічого не мають спільного з турецьким походженням. Тобто не факт, що ті партнери, які постачають туди компоненти, погодяться робити це для України».
Корвет MILGEM Ada класу – це створений з використанням технологій малопомітності стометровий корабель водотоннажністю трохи більше ніж 2000 тонн. У разі використання газової турбіни General Electric LM2500 потужністю 23 МВт і двох 16-циліндрових дизельних двигунів серії MTU 16V 595 TE90 потужністю по 4320 кВт він матиме максимальну швидкість 29 вузлів, автономність – 15 діб і дальність ходу на 3500 морських миль (на крейсерській швидкості 15 вузлів).
До речі, така версія комплектації виб’є з проєкту НВКГ «Зоря» – «Машпроєкт». «Ми з великим інтересом очікуємо рішення колегії Міністерства оборони щодо подальшої долі корвета проєкту 58250. У разі продовження фінансування виробництва енергетичної установки на нашому підприємстві ми можемо розраховувати на близько 200 млн грн з цієї програми, але судячи з інформації в медіа, вірогідність такого перебігу подій не дуже висока», – сказав в інтерв’ю «ОПК» гендиректор підприємства Денис Гордієнко.
Відповідно, 8 протикорабельних американських, найбільш поширених у світі ракет «Гарпун» (AGM/RGM/UGM-84 Harpoon) у двох зчетверених пускових установках вибивають із проєкту ДержККБ «Луч» із його морською версією ПКР «Нептун». Так само можуть виявитися недоцільними й морські радари українського «Квант-Радіолокація» та розробки корабельного ЗРК «Корал» того ж ДержККБ «Луч». Але заради об’єктивності мусимо додати: корвет MILGEM Ada класу вже існує.
Тепер про «український корвет». «Програму «Корвет» проєкту 58250 цілком реально довести до реалізації, це дасть чималий економічний ефект як для регіону, так і в середньостроковій перспективі – бюджету країни», – це цитата з уже згаданої заяви УСПП. З 2011 року реалізовано тільки третину проєкту, а минулоріч президент Зеленський доручив відновити будівництво, проте рішення не було втілено. Корвет проєкту 58250 є перспективним багатоцільовим бойовим кораблем, розробленим миколаївським Дослідно-проєктним центром кораблебудування ще у 2008 році. Його спуск на воду спочатку планувався у 2012 році, а до реалізації проєкту було залучено близько 250 підприємств України.
Слід згадати й те, що держава вже витратила на проєкт близько 700 млн грн. Серед іншого, також закуплена частина імпортного обладнання і механізмів. Уже завезено в Україну стернову машину, заспокоювачі хитавиці, дизель-генератори, шпилі, насоси, водонепроникні двері, кришки, горловини, великогабаритну арматуру тощо). Попри припинення збирання корпусу корабля, основні елементи радіотехнічного озброєння (згідно з ідеями технічного завдання корвета) продовжували створювати і до 2020 р. вже виготовили і відвантажили на склади ВМС для встановлення на фрегат і розвідник. Це такі ключові компоненти, як: РЛС управління вогнем артилерії, РЛС виявлення загоризонтних цілей, оптико-електронні системи управління вогнем малокаліберною артустановкою, система виявлення лазерного опромінення, інтегрований комплекс зв'язку, автоматизована система бойового управління та інше.
До проєкту долучилося чимало приватних компаній. Наприклад, ХК «Укрспецтехніка» розробила засоби РЕБ і освітлення надводної обстановки, ТОВ «Телекарт-прилад» – засоби зв’язку, НВПП «Спаринг-Віст Центр» – корабельне дозиметричне устаткування, НВК «Клівер» – «Лугань A» – середньочастотну гідроакустичну систему для надводних кораблів і систему торпедного озброєння. Досить цікаво (і це, напевно, суто українське «між крапельками»), що деяким вітчизняним підприємствам вдалося не тільки розробити і освоїти виробництво нових видів радіоелектронного озброєння і вогневих систем, а й поставити їх на експорт (НДІ «Квант-РС», НДІ «Квант», ДержККБ «Луч»): РЛС «Дельта-М», система «Каскад», система «Сенс-К», ракетні системи «Бар'єр-ВК» і «Арбалет».
Згаданий вище Вадим Борисов стверджує: «Проблеми, безумовно, існують. Вони і юридичні, і управлінські. Є також питання заміни виконавців одних на інших. Але всі ці проблеми, ще раз зазначу, технічно можна вирішити. Найскладніше питання, яке залишається – це нерозуміння того, яке підприємство візьме на себе реалізацію будівництва корвета. Відповіддю на це питання може стати оголошення тендеру на його будівництво».
Щоправда, є і нюанс. «Якийсь час продовжувати будівництво доведеться на майданчику, де зараз стоять окремі секції. Це технологічна особливість збірки корпуса цього корабля. Окремі секції перевозити на інше підприємство просто безглуздо, – каже Вадим Борисов. – Загалом, перше питання – це бажання, друге – планування, третє – фінансування. Головна проблема в тому, що в Україні, на превеликий жаль, немає проєктного менеджменту, і це стосується не тільки реалізації програми будівництва корвета. Щодо іноземних партнерів із проєкту «Корвет» – контактів з ними не втрачено. А з деякими з них ми намагаємося працювати в інших проєктах, в інтересах третіх країн».
Близько десятка підприємств кораблебудівної галузі вирішили поборотися за проєкт і, відповідно, за власні замовлення. Вони запропонували владі створити державно-приватний консорціум під виконання цієї задачі. Щоб головним підприємством було державне, наприклад, підприємство ДК «Укроборонпром» (як версія – ДП «Миколаївський суднобудівний завод»), реалізація йшла у супроводі генерального конструктора (згаданий Дослідно-проєктний центр кораблебудування). А щоб підприємства приватного сектору виступили співвиконавцями й інвесторами під державні гарантії – у частині розробок і виробництва складових частин. На переконання лобістів українського проєкту, контроль виконання програми мав би забезпечити визначений урядом уповноважений – ймовірно, Мінстратегпром. Контроль етапів, зрозуміло, за Міноборони. Як відомо, Державна цільова програма передбачає будівництво чотирьох кораблів та залучення близько 120 вітчизняних і 14 іноземних підприємств. Найскладніше питання – проєктний менеджмент; його, як вважають підприємці, доцільно вивести в окрему діяльність через аутсорсинг із компанією, що має досвід ефективного менеджменту.
Зрозуміло, що це питання – предмет фахової дискусії, як і багатьох інших вузлових питань. Але, може, саме корвет і спричинить першу дискусію між владою та промисловістю…
Урок вітчизняного довгобуду
Будувати чи не будувати корвет – це аж ніяк не проблема обороноздатності. Вона зачіпає стратегію України як морської держави, торкається інтересів тисяч людей. Серед іншого, фахівців галузі, які покидають Україну. Як не дивно, цей проєкт має й певний електоральний вимір, що відразу інтуїтивно відчув президент Зеленський під час відвідин міста корабелів. Звісно, це рішення не одного дня, а утворення відповідного консорціуму для реалізації задуму може бути реалізоване лише на високому політичному рівні. Як і в інших проєктах – ракетних, протиповітряних, катерних, безпілотних і ще багатьох – потрібна ретельна й авторитетна експертиза. Якої ще не було в державі, де рішення приймалися на емоційному рівні, у ручному режимі, нерідко – під економічні інтереси окремих бізнес-груп. Можливо, саме корветний вузол допоможе Україні перейти до системності у вибудовуванні своїх оборонних стратегій.
До речі, довгобуд з корветом проєкту 58250 це – виклик не тільки українській дійсності. Наші сусіди-поляки свій перший корвет проєкту «Гаврон-II» (пр.621) з 2001 року будували 18 років, чотири рази спускали на воду і піднімали знову на стапель, але все-таки добудували і ввели до складу ВМС, хоча б у варіанті патрульного корабля...
