Нагадую для тих, хто забув або «втомився» від війни, сидячи в мирному Києві: 7% територій нашої країни окуповано, маємо понад 1,4 млн вимушених переселенців. При цьому виникає важливе запитання: чи є ці особи потерпілими від найтяжчих міжнародних злочинів, зокрема, насильницького переміщення, адже мало хто з них по своїй волі залишав свої домівки?
Тому всі ці люди мають право знати, що вони є жертвами і можуть претендувати на відшкодування збитків. Але не всі наразі готові давати свідчення, оскільки це може загрожувати їхньому життю та здоров’ю, або існує ризик переслідування їх рідних, які вимушені залишатися на окупованих територіях. Ще один не менш значущий фактор - небажання знов переживати всі ці події, особливо якщо вони пов’язані з приниженням честі та гідності, фізичним насильством. А з юридичної точки зору, це є воєнним злочином.
Окрім цього, тільки на Донбасі за весь час збройної агресії РФ загинуло та поранено майже 17,5 тис осіб, серед загиблих 38 дітей, майже 500 осіб – військових і цивільних - вважаються зниклими безвісті. Збитки тільки від окупації Криму перевищують 1 трлн грн. Щоденно агресор обстрілює цивільну інфраструктуру, катує по в’язницях українців, знищує морально, здійснює психологічний тиск, мілітаризує наших дітей, творить беззаконня.
Ця активна фаза збройної агресії триває вже 6 років. І відповіді ще далеко не на всі питання знайдені. А що буде далі, як країна житиме в постконфліктний період? Мабуть, для пересічного громадянина тут ще більше незрозумілого.
Правосуддя перехідного періоду – нам в допомогу. Якщо простіше, це досвід країн, що пройшли шлях від збройного конфлікту та окупації до миру, стабільності, відновлення систем правосуддя та урядування. Це «дорожня карта» дій держави для виходу зі збройного конфлікту, подолання його наслідків, гарантування неповторення, розслідування найтяжких злочинів, що вчинялись під час агресії, відновлення і дотримання прав людини. Це, мабуть, один з ключових етапів життя країни, бо стосується кожного, а не окремо взятий регіон чи певну категорію громадян.
Україна, на жаль, не перша країна, яка стикнулась з необхідністю подолання збройного конфлікту, тому практика Азербайджану, Грузії, Молдови, Сербії, Боснії та Герцеговини, Хорватії, стане у нагоді, але з урахуванням специфіки конфлікту на території України та її національних інтересів.
Перехідне правосуддя передбачає:
- неможливість уникнення від відповідальності осіб, винних в найтяжчих міжнародних злочинах;
- реалізацію права на правду;
- відшкодування шкоди потерпілим;
- інституційні реформи органів правопорядку та правосуддя.
Останні 4 роки робота в цьому напрямі динамічно розвивається, а минулого року це питання вийшло на президентський рівень. Створено робочу групу з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій при Комісії з питань правової реформи і вже на цій базі розробляється концепція перехідного правосуддя. Документ вже на фінальній стадії і буде основою для законопроектів з державної політики в сфері захисту прав людини в умовах подолання наслідків збройного конфлікту та соціально-правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Саме тому дуже дивно сприймається теза, яка наразі поширюється в ЗМІ, про відсутність загальної позиції влади щодо перехідного правосуддя. Мовляв, є лише її окремі блоки, які ще необхідно інвентаризувати. Чому це так дивує та ріже слух? Бо окремий елемент правосуддя перехідного періоду – притягнення винних до відповідальності системно реалізовується органами прокуратури ще з 2016 року.
Ще 4 роки тому прокуратура АР Крим почала ефективну роботу з громадянами, які постраждали від окупації та знаходяться під окупаційним режимом. Варто лише згадати «гарячу» лінію, через яку щомісяця з прокуратурою спілкується до сотні осіб. З різних питань, що стосуються життя в умовах окупації. Це наша особиста відповідальність, соціальний місток з окупованими територіями.
Мабуть, саме тому прокуратура Криму та представництво Президента України з правозахисниками першими відреагували на незаконний указ президента РФ щодо заборони іноземцям володіти землею у прибережних районах окупованого півострова та роз’яснили як захистити право власності. А, між тим, мова йде про 10 тис громадян України, які можуть втратити свої земельні ділянки в окупованому Криму. Загалом протягом 2014-2017 років на території АР Крим та міста Севастополя були вилучені щонайменше 3800 земельних ділянок у зв’язку з тим, що окупаційна влада переглянула рішення органів державної влади України про надання їх у власність громадянам.
З 2016 року йде фіксація та розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності – викрадень, катувань, принижень людської гідності, примусового призову громадян України на службу до збройних сил держави-окупанта, переміщень громадян РФ на тимчасово окуповану територію, привласнення майна.
Всі ці факти, крім того, що розглядаються в національних судах, також формують базу і для міжнародних претензій до РФ. За роки збройної агресії тільки по Криму в Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду було передано 7 інформаційних повідомлень, що в перспективі може стати основою доказової бази кримінального переслідування воєнних злочинців.
Ще 4 роки тому був розроблений єдиний підхід до розслідування найтяжчих злочинів на тимчасово окупованій території Криму на основі норм міжнародного гуманітарного права. До цього звичайно, розслідування, були, але велися вони хаотично і несистемно та без належної координації з правоохоронними органами. До речі, такий підхід співпраці з правоохоронцями та правозахисниками закладає основу для реалізації ще одного елементу механізмів перехідного правосуддя – права на правду. Як раз через документування подій, що стосуються збройного конфлікту, встановлення історичної правди та максимально повного інформування громадян про хід і наслідки агресії.
Вже у 2019 році в структурі тоді ще Генеральної прокуратури створено Департамент щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту. Тепер вже на центральному рівні ведеться процесуальне керівництво та інформаційно-аналітичні робота з організації документування системних грубих порушень прав людини та серйозних порушень міжнародного гуманітарного права на тимчасово окупованих територіях АР Крим, м. Севастополя та окремих районів Донецької і Луганської областей.
Не побоюся цього твердження, але вперше в світовій історії розвитку міжнародного кримінального та гуманітарного права саме в Україні напрям розслідування міжнародних злочинів та виявлення воєнних злочинців виділено в окремий блок. Аналогічні підрозділи створені та працюють на Донбасі. Це є ще одним підтвердженням, що розуміння принципів перехідного правосуддя не тільки є, а й окремі елементи вже працюють. Як, до речі, й формуються реєстри та документуються факти порушень прав і свобод людини, встановлюються потерпілі та особи, які вчинили злочини. Це є прямою функцією правоохоронних органів.
Наприклад, «управління війни» в прокуратурі Луганської області обліковує 4269 осіб, потерпілих через збройну агресію РФ та підконтрольних їй незаконних збройних формувань. Здебільшого це особи, які постраждали від артилерійських обстрілів з тимчасово окупованої території, злочинів проти власності та були незаконно позбавлені волі. Донецьке – має в реєстрі 3760 таких кримінальних правопорушень, де понад 90% постраждалих – цивільні особи з пошкодженим або зруйнованим житлом.
Отже, певний початок вже закладений. Інституції, що документують порушення прав і свобод людини під час збройного конфлікту та переслідують злочинців створені та функціонують. І це є одним з елементів правосуддя перехідного періоду. Наступним етапом та похідним результатом розслідування і визнання осіб потерпілими мають стати репарації –відшкодування збитків. Крім того, ми говоримо про необхідність завершення інституційних реформ для забезпечення встановлення об’єктивної істини і гарантій неповторення в майбутньому збройних конфліктів в Україні.
Тому на часі – приведення національного законодавства до норм міжнародного кримінального та гуманітарного права. Тобто фактично тут мова йде про відповідну більш детальну кваліфікацію злочинів.
І, наостанок. Коли ми починали в 2016 році, то були першопроходцями і відкривали для правоохоронних органів можливість застосування міжнародного гуманітарного та кримінального права для України. Стикались з певним скепсисом, що нібито справа безперспективна, але натомість всередині команди була єдність позицій. І результат цієї єдності, наприклад, маємо в суді у Нідерландах по справі MH17 або в Офісі Прокурора Міжнародного кримінального суду, де цього року, сподіваюсь, буде поставлена крапка у питанні, які саме справи необхідно розслідувати Офісом Прокурора МКС, а в яких буде достатнім розслідування, що проводитиметься українськими органами правопорядку. Тому наша сила – в єдності заради кінцевої мети: доступу до правосуддя, мінімізації безкарності та забезпечення гарантій неповторення.