Хто готує?
Робоча група, яка розробляє законодавство для деокупації і реінтеграції окупованих територій, була створена у серпні. Вона працює при Комісії з питань правової реформи, яка за ініціативи президента готує зміни до законодавства. У групі 11 науковців, правозахисників, прокурор та суддя. Керівник – представник президента в Криму Антон Кориневич.
Правозахисники закликали і раніше розробити концепцію перехідного правосуддя. Однак лише зараз з'явилася політична воля, розповідає заступниця представника президента в Криму і учасниця робочої групи Дар'я Свиридова.
“Активізувалася дискусія на рівні політиків, бо раніше говорило експертне середовище. Це уперше за 5 років такий термін звучить з вуст представників держави”, – каже Дар'я Свиридова.
Коли ж про перехідне правосуддя говорить президент, це майже напевне гарантуватиме запровадження законопроекту, вважає менеджерка з адвокації у Центрі прав людини “ZMINA” Альона Луньова.
“Зараз же є перспектива того, що законопроект може бути не лише ухвалений, але й імплементований. Це дуже важливий посил, який ми чуємо від президента і посадовців топ-левела. Питання миру і порозуміння виходить на важливі позиції. Влада ніби каже: “Для того щоб держава перейшла від конфлікту до миру, нам треба змінити законодавство”, – розповідає Альона Луньова, яка була однієї зі співаторок документа.
Що таке перехідне правосуддя?
Перехідне правосуддя – це шлях від війни до миру; судові і несудові процеси для подолання мастабних порушень прав людини.
“Перехідне правосуддя передбачає вироблення засад подолання наслідків, спричинених конфліктом. Це перехідний період від війни до миру через подолання наслідків і встановлення запобіжників, які унеможливлять повторення конфліктів”, – пояснює виконавчий директор “Української Гельсінської спілки з прав людини” Олександр Павліченко, який також працює над законопроектом.
Концепція перехідного правосуддя передбачає чотири головні складові:
-
кримінальне судочинство – покарання винних за найтяжкіші злочини,
-
констатацію істини – документування порушення прав людини,
-
відшкодування збитків жертвам, відновлення порушених прав постраждалих під час війни,
-
інституційні реформи судової та правоохоронної системи, сектору безпеку, а також перевірка держслужбовців на співпрацю з бойовиками.
Кожна країна, яка пережила конфлікт, розробляє власний механізм перехідного правосуддя, враховуючи особливості подій і політичні домовленості.
Що передбачає робоча версія законопроекту?
Робоча група продовжує працювати над законопроектом. Його автори у спілкуванні з LB.ua наголошують, що нинішня версія є чорновою і ще не всі пункти погоджені. Крім того, фінальні напрацювання має затвердити Комісія з правової реформи.
Український законопроект про перехідне правосуддя може включати в себе:
-
Відшкодування шкоди жертвам збройного конфлікту (не лише матеріальну компенсацію, а й моральну сатисфакцію);
-
відновлення порушених прав жертвам збройного конфлікту (відновлення документів, процедури визнання народження і смерті, розмінування територій, освіта для дітей з окупованих територій, статус майна, яке придбано під час окупації, статус ув'язнених, захист прав корінних народів, надання кримськотатарському народу право на автономію;
-
забезпечення права на правду (документування порушень, створення реєстрів документів виданих окупантами). Для цього Кабмін може створити спеціальний орган, який буде займатися цими справами;
-
встановленням історичної правди теж може займатися окремий інститут, створений урядом;
-
попередження збройних конфліктів в Україні (люстрація воєнних злочинців, розслідування воєнних злочинів, навчання представників правоохоронних органів міжнародному гуманітарному та міжнародному кримінальному праву);
-
притягнення до відповідальності винних у воєнних злочинах, злочинах проти людяності та грубих порушення прав людини.
Розробники концепції пропонують розрізняти морально-політичну відповідальність у формі громадського осуду та політико-правову (від штрафів до ув'язнення). Політична відповідальність в обох випадках передбачає усунення з займаної посади – люстрацію.
Покарати не треба звільнити від відповідальності
Де у цьому реченні поставити кому – досить складне питання. Воєнні злочинці з кров'ю на руках повинні відповідати за скоєне, це зрозуміло. А як щодо цивільних, наприклад, співробітників “міськрад” чи так званих “міністерств”?
“Безумовно, відповідальність повинні нести ті, хто вчиняє серйозні порушення прав людини. Щодо людей, які просто працюють на тимчасово окупованій території – вчитель, лікар, сантехнік, ще хтось, то, напевно, ми не повинні говорити про їхню відповідальність. Наразі питання щодо встановлення чітких категорій ще не опрацьоване. Тобто, у нас немає каталогу, де б я сказав вам, що ось список “А” – особи, які притягуються до відповідальності. Ось список “Б” – люди, які не притягуються”, – розповідає голова робочої групи Антон Кориневич.
На прикладі пожежників Кориневич пояснює, що питання про відповідальність дуже непросте, адже, з одного боку, вони приймають присягу, з іншого – необхідні для допомоги цивільним на окупованих територіях.
Питання присяги набагато важливіше для іншої професії – суддів. Зраду присязі Україні робоча група пропонує розглядати як співпрацю з державою-агресором, від імені якої здійснювали “правосуддя”.
Автори законопроекту пропонують розрізняти кримінальну і політичну (люстрацію) відповідальності. Люструвати, попередньо, пропонують “усіх вищих посадових осіб окупаційної адміністрації Російської Федерації, суддів, працівників правоохоронних органів”.
Олександр Павліченко пояснює, що концепція перехідного правосуддя політично-правова. Кінцева редакція проекту залежить від домовленостей між політиками, які будуть закріплені під час передачі територій. Наприклад, “судді” чи “прокурори” можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Правозахисник додає: злочинці повинні бути у зоні уваги українських правоохоронців, однак повернення юрисдикції України нічим не загрожує місцевим, якщо ті активно не підтримували окупаційну владу.
“Велика категорія осіб, які не причетні і не мають відношення до функціонування квазіреспублік, проведення референдумів чи функціонування адміністрацій, а ті, хто працював і продовжує працювати у системі охорони здоров'я, “міністерства надзвичайних ситуацій”, запобігає природним катаклізмам, займається обробкою сільськогосподарських земель, працює у дитсадках, можуть звільнятися від відповідальності. Це має оцінюватися в індивідуальному випадку. 99% населення не буде підпадати під процедуру люстрації”, – розповідає Павліченко.
На думку Альони Луньової, пояснення Україною того, хто після деокупації буде покараний, а хто – ні, наблизить мир, адже цивільні, які не причетні до воєнних злочинів, не матимуть причин для спротиву.
“Якщо люди на окупованих територій не будуть боятися, то це сприятиме тому, щоб українська влада відновила контроль над територіями і не зустріла протидії”, – пояснює правозахисниця.
Де взяти гроші для відшкодування збитків?
Питання відшкодування збитків жертвам – це питання грошей. А державні кошти – це вже політика.
“Відшкодування набуло певного політичного окрасу, але так не має бути. Депутати попереднього скликання політизували це питання: мовляв, якщо ми відшкодовуємо розбомблений будинок, то ми визнаємо вчинені злочини. Хоча такого зв'язку немає. За міжнародними стандартами, держава компенсує майно, яке було знищено, і у міждержавних спорах отримує компенсацію від держави, котра це спричинила”, – пояснює Луньова.
Правозахисниця додає: умовний Іван Петрович з Донбасу, якому розбомбили будинок, не має можливості самостійно відшкодувати у Російської Федерації збитки. Україні це зробити простіше. Стягнуті з Москви кошти можуть стати одним із джерел відшкодування завданої шкоди. Законопроект пропонує виплачувати ці кошти не лише з держбюджету.
“Ніхто не каже, що Україна завтра має викласти мільйони всім і вся. У тому числі треба розуміти, що для виплати таких компенсацій може використовуватися не лише держбюджет, а й благодійні організації, міжнародні партнери, кошти, стягнуті з агресора у міжнародних судах”, – пояснює Дар'я Свиридова.
Заступниця представника президента в Криму додає: завдання держави – розробити прозорий механізм компенсацій, визначити черговість отримання коштів. Так міжнародні донори охочіше допомагатимуть з компенсаціями.
Але виплата грошей – не єдина форма компенсації. У законопроекті також буде встановлена можливість моральної сатисфакції.
“Моральна сатисфакція – це факт визнання у судовому порядку, що мало місце порушення. Наприклад, коли було порушено право особи на віросповідання, людина через свої погляди зазнала утиску і переслідування, яке не було виражено у матеріальній формі, то визнання особи потерпілою може бути достатньою моральною сатисфакцією”, – пояснює Павліченко.
Чи визнавати документи?
Ще одне дискусійне питання – чи визнавати документи, видані окупантами. Поки що автори законопроекту погоджуються про необхідність визнання свідоцтв про народження, шлюб і смерть. Зараз жителі окупованих територій добиваються цих документів через суди. Ті в свою чергу посилаються на так звані “Намібійські винятки”, сформульовані Міжнародним судом ООН. Згідно з “винятками”, визначаючи ці три свідоцтва, держава не визнає сам факт окупації. LB.ua писав, які проблеми виникають у судах при ухваленні таких рішень.
“Безумовно підтримую ідею, щоб інформація про народження, шлюб і смерть визнавалася Україною, бо люди народжуються, одружуються і помирають в окупації. Для цього треба створити адекватну прозору процедуру, бо зараз це роблять суди. За другий квартал 2018 року суди винесли 8 тисяч рішень про визнання цих свідоцтв. Суд перетворюється у РАЦС”, – пояснює Альона Луньова.
Щодо інших документів – немає одностайної позиції. Наприклад, чи варто змушувати дев'ятикласників для отримання атестата перескладати всі предмети в Україні, чи лише ті, які вони не вивчали (українську мову, історію)? Що робити з судовими вироками?
“Наприклад, завтра ми будемо мати 3 тисячі покарних у в'язницях після деокупації. Що ми будемо з ними роботи? Це питання документа. У мене немає бачення, бо суспільного обговорення щодо цього питання не було. Це має вирішуватися експертами і вирішувати у дискусії”, – переконана Луньова.
Компромісу бути?
“Має відбутися компроміс і примирення сторін, які у цьому конфлікті задіяні. Ми не можемо говорити, що відбудеться абсолютно гладко повернення людей, які живуть на окупованих територій. На зменшення наслідків і спрямоване перехідне правосуддя”, – вважає Павліченко
Якщо правозахисники готові до обговорення перехідного правосуддя, то у суспільстві це може викликати набагато “гарячіші” дискусії. Слово “компроміс” може нагострити мечі української дійсності і, як у випадку з “формулою Штайнмаєра”, спровокувати протести.
В один голос автори законопроекту кажуть: єдиний спосіб уникнути серйозного спротиву, акцій протесту – це більше говорити про перехідне правосуддя і пояснювати його необхідність.
“Суспільство не готове до того, чого не знає. Будь-які форми протесту продиктовані тим, що суспільство хоче знати”, – коментує Свиридова.
Альона Луньова вважає, що пояснюючи суть законопроекту, можна змінити ставлення до нього .
“Коли ми кажемо про амністію, то маємо також говорити про її умови. Так, люди не дуже підтримують амністію. Але якщо вона може призвести до того, що незаконні збройні формування складуть зброю і будуть амністовані тільки ті, хто не вчиняв злочини, це може змінити ставлення”, – пояснює Луньова.
Дар'я Свиридова зазначає, що концепція перехідного правосуддя також стосується жителів окупованих територій.
“Усі вони чекають відповіді від України на тисячу питань: хто буде нести відповідальність і яку, чи буде держава визнавати право власності, яке набуте за час окупації, що буде з професійними спільнотами, наприклад, радами адвокатів. Тисячі питань є у населення як на окупованій території, так і не на окупованій. Купа питань, на які держава має дати відповіді”, – переконана Свиридова.
Перед тим, як винести законопроект у парламент, його потрібно обговорювати на різних майданчика, вважає Олександр Павліченко.
“У нас немає вибору. Не можна перескочити із нинішнього поганого стану у завтрашній дуже добрий. Має бути перехідний період. Як перейти через цей конфлікт – це складні і дуже непрості питання. Вони не є зручними і не є комфортними. Те, що вони ставляться на державному рівні, є ознакою зрілості”, – переконаний Павліченко.