Вашу попередницю Наталію Попович звинувачували у тому, що за три роки вона майже нічого не зробила. На ваш погляд, дійсно все так погано у роботі представництва президента в Криму?
Головна проблема, з якою я зіткнувся – це те, що представництво не вело роботу з громадськістю і через це громадськість була не задоволена. Представництво не звітувало суспільству навіть про ті функції, які більш-менш виконувало (аналітичну функцію, наприклад). Також, були певні політичні питання, бо Попович була призначена ще коли Турчинов був в.о. А вже третій рік роботи президента Петра Порошенка. Тож, можливо не зовсім політично вірно представляти його позицію. Не забуваймо, це не орган виконавчої влади, це орган політичний.
Сама Попович казала, що на неї тиснули...
Знаєте, в мене вже був такий досвід, тому скажу таку річ. Якщо державний службовець відчуває певний тиск, він завжди має просте знаряддя – написати заяву на звільнення з обґрунтуванням. Це найпростіше. Якщо на тебе тиснуть, це не ділові відносини. Але якщо на людину тиснуть, а вона залишається на посаді, мабуть щось тут не те.
Які зараз ваші пріоритети на посаді? Мабуть, робота з громадськістю, якою не займалася Попович?
У нас в пріоритетах – експертно-аналітична робота та опрацювання тих доручень, які поставленні головою держави. Це насамперед: опрацювання стратегії деокупації Криму, питання координації органів влади щодо Криму, які існують на материку, посилення аналітичної роботи і ефективне спілкування з громадськістю.
Як ви плануєте ефективно спілкуватись з кримською громадськістю, адже у вас немає доступу на півострів?
Якщо я не можу поїхати до Криму, то Крим може приїхати до мене. По-перше, ми спілкуємось з людьми напряму. Із заявниками – це сотні осіб на місяць, які приносять нам свою проблему. Друге – ми моніторимо відкриті джерела щодо Криму, спілкуємося з моніторинговою місією і координуємо діяльність всіх органів з питань Криму, які утворені в Україні. Це, повірте, надає можливість змалювати певну картину того, що відбувається. Аналітика – важлива і ми будемо цей функціонал посилювати. Тому, не бачу проблеми.
За три роки представництво не створило гарячої лінії та сторінки у Facebook
А що робити тим людям, які не можуть з якихось причин приїхати з Криму в Херсон і написати заяву, отримати допомогу, поспілкуватись?
У нас запроваджується гаряча лінія.
Цього не було зроблено за три роки?
Так. Цього не було. На жаль, я розумію, що гарячої лінії не достатньо. Ми запроваджуємо постійний e-mail контакт. Розширюємо потенціал нашого сайту, заводимо групу у Facebook. Будемо працювати й в інших соцмережах.
Я була вражена, що в органу немає сторінки у Facebook, адже одна з функцій представництва – це інформування населення.
Я також був вражений, повірте. Це ми будемо виправляти, але пробачте, я лише тиждень тут. Створення сторінки у Facebook було не на першому місці у пріоритетах, але ми вже цим займаємось.
Я знаю, що у представництві заповнено лише 13 з 28 посад. Коли будуть оголошуватись конкурси на вакантні посади?
У нас є певна проблема. Поки пані Попович працювала в представництві, змінилось законодавство про держслужбу. І у цьому законодавстві, ну... трохи забули прописати ситуацію з постійним представництвом. Тому у нас виникла проблема з призначенням керівника справами, який буде відповідати за кадрову політику. Зараз ми з’ясовуємо це питання з Національним агентством з питань держслужби. Відповідно до їх роз’яснень, ми зможемо призначити в.о. керівника справами та почнемо оголошувати конкурси. Але мусимо почекати, адже не можемо ми незаконно оголосити конкурс. У нас політичними посадами є я та заступники.Всі інші – конкурсні.
Як думаєте скільки часу це займе?
Я очікую, що місяць.
Коли президент вас представляв, він анонсував зміни до Конституції. Ви входите в робочу групу щодо напрацювання цих змін. Про які саме зміни йдеться?
Йдеться про зміни до 10 розділу Конституції, які стосуються Автономної Республіки Крим. Півострів незаконно анексували. І зараз є деякі досі не прописані конституційні норми. Ми маємо підвести їх під вимоги міжнародного права і міжнародних стандартів з прав людини та корінних народів. Це дуже важливо, має бути реальна експертна робота.
Там буде врахована позиція Мустафи Джемільова, який пропонує, щоб у Конституції України був виписаний статус кримських татар, як корінного народу Криму і створена кримськотатарська автономія на півострові?
Я вважаю, що створення органів національного самоврядування кримськотатарського народу – це цілком прийнятно. Є речі, які недоцільні. Наприклад, перейменування самої автономії. Ми бачимо шляхи організації цього механізму. І ми дуже швидко запропонуємо це до обговорення.
А коли ми зможемо побачити ці зміни?
Засідання робочої групи очікується у вересні. У середині вересня ви це все побачите.
Ми морська країна, третій рік війни на морі, а у нас немає Морської адміністрації
Президент також заявив, що тепер ви будете входити у робочу групу по деокупації Криму. У липні минулого року відбулася перша міжвідомча нарада з питань деокупації Криму. Ще тоді були обговорені такі проблеми, як будівництво Керченського мосту, перетин адмінкордону і т.д. Усі ці проблеми досі не вирішені. Зокрема, Україна тільки цього місяця почала готувати позов проти Росії щодо збитків, які будуть завдані будівництвом Керченського мосту. Але чому ми досі не подавали і не плануємо подавати позов проти Росії щодо самого будівництва? Чимало юристів кажуть, що ми цілком могли б його виграти.
Навряд чи все так просто. Справа у тому, що в 2003 році між Україною та Росією була підписана двостороння угода з питань статусу Азовського моря та Керченської протоки. Обидві країни на той момент вирішили, що ці води є внутрішніми історичними водами двох країн – України та Російської Федерації. Це було ще за пана Кучми. Це вкрай ускладнює прямий міжнародний позов щодо порушення Конвенції з морського права ООН.
Але ж Росія порушила цю двосторонню угоду не запитавши нас, чи погоджуємось ми з будівництвом моста.
Так. Безумовно – це порушення договору. Але вирішувати це питання ми маємо, відповідно до норм міжнародного права, суто у двосторонньому порядку. Ми не можемо йти в якийсь міжнародний суд з цього приводу. Якщо б шановний пан Кучма з Путіним не підписали цей двосторонній договір, ми б зараз могли спокійно йти в Міжнародний трибунал з морського права, в інші інституції. На сьогодні ці можливості реально обмежені.
По друге, є питання збитків. Є прямі збитки, а є втрачена вигода. Сьогодні всі чомусь, говорять тільки про втрачену вигоду – про те, що порти Маріуполя і Бердянська будуть отримувати менше заходів суден, бо габарити Керченського мосту будуть перешкоджати судноплавству. Це безумовно факт. Але цей факт буде доволі складно довести.
Натомість, є прямі збитки про які усі мовчать. Ну наприклад, усі судна, які проходять Керченську протоку з 2014 року незаконно оплачують лоцманські та канальні збори Російській Федерації. Через це судновласники отримують прямі збитки, але це питання не обговорюється. Всіх все влаштовує. Бо в нас немає Морської адміністрації. Ми морська країна, третій рік війни на морі, а у нас немає Морської адміністрації. Мабуть, це унікально.
А чинні органи виконавчої влади: Мінінфрастуктури та Укртрансбезпека не можуть знайти спільну мову з судновласниками. Це для них так само важко, як злітати на Венеру. В цих умовах, приватний бізнес користується цією протокою. Тому, буде дуже важко готувати позови. Ну точно не з цим керівництвом органів влади з інфраструктури.
За ООНівською статистикою, до початку російської агресії під українським прапором було торгівельного тоннажу приблизно на 500 тисяч тон. Після анексії Криму та захоплення суден, станом на 2015 рік ми скоротили його до 400 тисяч тон. А вже з 2015 до 2017 року (за відносно мирні часи та за чинного керівництва Мінінфраструктури) ця кількість скоротилась до 250 тисяч тон. Тобто, агресія Путіна нанесла шкоди українському судноплавству менше, ніж менеджмент сучасного Мінінфраструктури.
То як тепер казати, що хтось щось може зробити з будівництвом Керченського мосту? Цей процес (подання позовів проти Росії щодо будівництва Керченського мосту, – LB.ua) дуже важко організувати без судновласників.
Але позов готується, зараз збирають докази.
Та немає ніякого спеціального позову з питань Керченської протоки. Є процес в разовому арбітражі при Міжнародному трибуналі з морського права. Його ведуть американські юристи найняті МЗС з питань Чорного моря. Чорне море – конвенційне, ми можемо судитись з Росією, це не Керченська протока і не Азовське море. Я так розумію, що основна увага там присвячена незаконному видобуванню нафтопродуктів на шельфі. Проблема в тому, що цей процес та позиція України в ньому є конфіденційними. Відповідно до умов процедури провадження в найближчі два роки ми не дізнаємось про те, що саме в арбітражі Україна вимагає від Росії. А оскільки ми не дізнаємось, можна говорити про що завгодно. Ніхто не зможе це перевірити. Я вам зараз можу наприклад сказати, що я починаю збирати докази в міжгалактичний трибунал і буду їх збирати 20 років.
А над чим зараз реально працюватиме група по деокупації?
Я не знаю, бо я поки ще не брав в ній участь. На сьогодні ніяких спеціальних дорожніх карт щодо робочої групи я не маю. Можливо, мені доручать координацію цієї роботи.
Зараз я з’ясовую, чи є якісь доопрацювання, документи робочої групи.
Але на сьогодні найбільш стратегічне питання для мене – це Конституційна комісія, яка збирається у вересні з питань змін Х Розділу Конституції України.
Є величезний бізнес посередників, які заробляють на кримчанах, возять їх до паспортних столів, до підрозділів міграційної служби і назад
Одне з актуальних питань – це проблеми пов’язані з перетином адмінкордону, також видача паспортів, реєстрація цивільних станів людьми, які залишились в Криму. Наприклад, люди скаржаться, що їм доводиться кілька разів їздити туди-сюди за паспортом. А не у всіх є змога. Чи можна якось полегшити цю процедуру, вирішити цю проблему?
Тут основна проблема, на жаль – людський та управлінський фактор. Найбільше питань на сьогодні викликає Державна міграційна служба. Бо ця служба у Херсонщині (а саме вона приймає на себе основне кримське навантаження) не розрахована на таку завантаженість. Є й суб’єктивна проблематика – люди хочуть заробити. Є величезний бізнес посередників, які заробляють на кримчанах, возять їх до паспортних столів, до підрозділів міграційної служби і назад. Це величезний бізнес і найближчим часом попит на це буде. Ми можемо лише протидіяти цій корупційній складовій.
Як ви будете це робити?
Побачите. Сподіваюсь скоро всі побачать, як це працює. Це не моя компетенція, я не правоохоронний орган, але я сподіваюсь, що відповідні органи будуть плідно працювати над цим питанням. Поки в мене така надія є.
Не просто так Росія зараз витрачає шалені кошти, щоб мінімізувати свій програш в суді ООН
Цікаво, але як ви бачите план деокупації у глобальному розумінні? Наприклад, ми виграємо позов проти Росії в Міжнародному суді. РФ подивиться на це рішення і просто не буде його виконувати. А наша прокуратура, жоден з наших органів немає доступу до Криму. Як ж тоді можна деокупувати півострів?
На мою думку, судові виграші для нас не самоціль. Нам потрібно зробити так, щоб для Росії Крим став токсичним, небезпечним у неправомірному користуванні та володінні, щоб вона була змушена від нього відмовитись. Для цього потрібно докласти комплекс зусиль. У тому числі, це й наявність низки судових рішень в міжнародних інстанціях, які є обов’язковими для всього цивілізованого світу.
Ми знаємо, що певний час РФ не будуть добровільно виконувати рішення суду. Нас цікавлять інші країни – наші партнери. Саме вони дозволяють нам ефективніше впливати на державу-агресора через засоби міжнародної політики. Через санкції та інші заходи. Цивілізовані країни поважають рішення суду. Тому, якщо рішення буде на нашу користь – політика щодо агресора зміниться. Це просто слід зрозуміти. Ми не надаємо належного значення міжнародним судовим процесам, бо десятиріччями у нас паплюжилась повага до суду. А міжнародні трибунали, інституції не просто так існують. Не просто так Росія зараз витрачає шалені кошти, щоб мінімізувати свій програш.
Читайте: 12 лет за отказ сотрудничать
Коли президент вас представляв, він чітко сказав, що однією з функцій представництва буде збір порушень прав людини в Криму і захист прав людини в Криму. Це функції, які частково дублюються офісом Омбудсмена, Прокуратурою Криму. Для чого це дублювання?
Я б не казав, що це дублювання. Це різні функції. Наприклад, завдання пані Лутковської – це захист прав людини та звітування про їх порушення. Прокуратура зараз має подвійний функціонал – з одного боку організовує розслідування злочинів, які вчиняються в Криму (теоретично, будь-яких, практично – злочинів проти нацбезпеки, проти людяності, або прав людини). З іншого боку вони організовують розслідування, збирають докази для міжнародного кримінального суду. Але тут йдеться здебільшого не про права людини, як такі, а про порушення гуманітарного права, про воєнні злочини і злочини проти людяності.
Також, у нас є окремі провадження в Міжнародному суді ООН щодо расової дискримінації і фінансування тероризму. Над цим працюють юристи, найняті МЗС України. Окремо, ми працюємо в арбітражі при Міжнародному трибуналі з морського права. І ще до того ж ми маємо, як мінімум, два великих міждержавних позови щодо Криму в ЄСПЛ.
Але коли президент казав, що ви будете захищати права людей, що саме мав на увазі?
Ви побачили скільки органів у нас є з цього приводу. А тепер поставте собі питання, хтось координує їх діяльність? Це й буде моїм завданням – координувати роботу органів, які працюють з міжнародними інстанціями, та роботу правоохоронних органів, які працюють з Кримом. Тут маємо цілий комплекс.
Не слід жити у світі ілюзій. Ворог сильний, підступний. В такій ситуації ми маємо не говорити про Крим. Ми маємо рятувати Україну
Продовжуючи тему захисту прав людей в Криму. Нещодавно було 2-річчя з часу засудження Олега Сенцова. Виникає враження, що про нього всі забули. Чи наразі шукають шляхи його обміну?
Я вам так скажу. У мене є така впевненість, але не буду казати чому, що ніхто нічого не забув. Втім, на сьогодні я і мій апарат не бере участі у будь-яких переговорах щодо заручників. Я не знаю, чи це погано, чи добре. Можливо ситуація в майбутньому зміниться.
Нещодавно я прочитала слова Ільми Умерова, які мене сумно вразили. В інтерв’ю «Крим. Реалії» він сказав наступне: «Офіційний Київ не повинен забувати питання повернення Криму, забирати його з порядку денного. Наприклад, на святкуванні Дня Незалежності президент України м’яко відійшов з теми, не сказавши ні слова про Крим. Гадаю, це неправильна, боягузлива позиція, пов’язана зі страхами на доволі високому рівні». Якщо він про це говорить, мабуть люди в Криму не відчувають достатньої підтримки з боку держави.
Я вам так скажу. Я не політик, я юрист. Для мене головне не слова, а вчинки. За 5 діб до Дня Незалежності президент призначив мене та мого заступника на посади. Дав нам доручення. Що це, якщо не увага до Криму? Що тоді має бути увагою до Криму? Коли окремі політикани вийдуть і скажуть: «Давайте всі на Севастополь! Біжимо!», як в п’єсі Подерев’янського? Це не серйозно. Казати, що проблема Криму на другому місці? Так, безумовно, в умовах зовнішньої агресії, коли на Донбасі війна, коли проти нас – другий у світі ядерний потенціал, головна проблема – це захист материкової України. Не слід жити у світі ілюзій. Ворог сильний, підступний. В такій ситуації ми маємо не говорити про Крим. Ми маємо рятувати Україну. Ми маємо вести оборонну війну проти РФ. Якщо буде перемога – буде деокупація і Криму, і Донбасу. Якщо ми програємо цю війну, не буде України. Не буде кому плакати, чи сміятись. Це реальність. Ми маємо робити все, щоб захистити інтереси громадян України в Криму. Але головне завдання – це врятувати Україну.
Казати, що ми можемо врятувати людей в окупаційному суді – це верх ідіотизму. Щоб реально витягти – їх треба на когось обмінювати
Ви кажете, що маєте робити все, щоб захистити права наших громадян в Криму. Але давайте на прикладі конкретних людей. Як можна повпливати на долю того ж Ільми Умерова, чи Ахтема Чийгоза?
Щодо конкретних людей. Обидва згаданих вами заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу є дуже поважними людьми. Зрозуміло, що зараз проти них ведуться політичні процеси. Наше завдання на сьогодні зробити так, щоб весь світ побачив – це політика, це фейк, а не правосуддя. Ми це робимо. Велике навантаження лежить на адвокатах та юристах. Також є й політична складова – це інформування міжнародної спільноти.
Але, щоб реально їх витягти – їх треба на когось обмінювати. Росіяни ж просто так їх не віддадуть. Казати, що ми можемо врятувати людей в окупаційному суді – це верх ідіотизму. Всі розуміють, що в Росії немає судів, немає правосуддя. Це просто театр, у який вони грають для своїх потреб. Найкращий спосіб їх звільнити – коли українська армія буде в Сімферополі. Але зрозуміло, що це не сьогодні і не завтра. Інший спосіб – це обмін. У нас фактично неоголошена війна. Вони – фактично заручники в цьому конфлікті. Тому інших шляхів я не бачу.
Знаєте, є в російського керівництва є незрозумілі пропозиції. Із серії – віддайте нам Крим, а ми вам щось дамо натомість. Це для нас неприйнятно. Доля окремого індивідуума не може бути на терезах долі 2-х млн кримчан, які сьогодні в окупації.
Окрім усім відомих заручників – поважних людей, які безумовно страждають, є й інші заручники. Їх багато. Про них ніхто не пише. Не піариться на них, не отримує гранти. Наше завдання їх усіх врятувати. Це як в лікарні на війні – ми не можемо дозволити собі лікувати лише одного хворого – у нас сотні поранених, ми маємо надати всім допомогу. Є два мільйони заручників, які перебувають під владою неадекватної істоти. Що вони будуть робити далі? Це питання. Це велике питання.
Загроз і небезпек пов’язаних з Кримом зараз більш, ніж вистачає. Деокупацію Криму ми маємо почати з встановлення державного ладу на тих територіях України, що де-юре підконтрольні уряду, а де-факто не дуже. Це не проблема одного дня.