Згідно з заявою Петра Олексійовича, отой іскромьотний водевіль, який ми протягом останніх кількох днів спостерігали в “Феофанії”, Солом'янському суді й навіть Лікарні швидкої медичної допомоги, — це не ганьба й сором для іміджу країни, а дуже-таки навіть навпаки. “Я думаю, що це дуже яскравий приклад: перше — що в Україні створена ефективна антикорупційна інфраструктура, друге — яскравим доказом того, що ця антикорупційна інфраструктура абсолютно незалежна”, — хоч і сформульовано цей месидж так, ніби заяви Порошенкові Кличко редагує, зміст слів Президента цілком зрозумілий. Звісно, коли за незалежність інфраструктуру хвалить Президент, це одразу породжує великі сумніви в цій самій незалежності — навіть якщо цю незалежність Президент вбачає лише в тому, що “на сьогоднішній день оголошення підозри одному із керівників точно робиться без інформування Президента”. Сумніви породжує й традиційний для будь-яких “залежних інфраструктур” набір процесуальних ляпів, із якими антикорупційна інфраструктура затримувала Насірова — і зачитування підозри опівночі, і призначення операції на четвер (внаслідок чого з 72 годин, відведених на обрання запобіжного заходу, дві доби припали на вихідні, й зусиллями ледачої Феміди термін затримання сплив іще в неділю), й інші дрібні прідстави для можливого оскарження як не в українському суді, так у ЄСПЛ. Але не будемо поки підозрювати в діях САП та НАБУ саботаж — може, хлопцям просто подобаються традиційні українські рольові ігри в “закон, корупцію та зрадливий КПК”. Та якщо до питання незалежності “антикорупційної інфраструктури” ці процесуальні деталі можуть стосунку й не мати, то заявленої Порошенком “ефективності”, як і самого гучного слова “інфраструктура”, вони стосуються напряму.
Авжеж, із точки зору суті більшості українських реформ (“бачили, як наш песик на татових друзів гавкав? ану давайте нам іще мільярд кредиту”) — “інфраструктура” цілком ефективна. Пан Порошенко та інші офіційні особи тепер можуть 2 місяці розповідати західним партнерам про антикорупційні успіхи (якщо Насіров до того часу не вийде за апеляційним рішенням чи не розведе на 4 мільйони доларів застави друзів із потужними деклараціями). Але якщо говорити про реальну антикорупційну ефективність, то поки що незалежні САП та НАБУ не зробили нічого, що б досі не вдавалося їх залежним попередникам. Корупціонерам уже неодноразово й підозри вручали, й навіть на засіданнях Кабміну затримували, не кажучи вже про арешти з заставами — та досі всі ці ефектні історії жодним VIP-вироком не завершилися. В чому ж Петро Порошенко побачив ознаку того, що тепер усе інакше?
Чому те, що досі не вдавалося “своїм”, тепер має вдатися “незалежним”? На відміну від “залежної корупційної інфраструктури”, в яку входять і правоохоронні органи, і суди, і їх VIP-підсудні, в САП та НАБУ нема жодних важелів для боротьби з корупціонерами, окрім упослідженого Закону й умовної підтримки Заходу. І навіть цього би не вистачило бодай для арешту Насірова, якби Мустафа в неділю не покликав громадськість пити чай під Солом'янським судом. Чи, на думку Президента, нардепи Лещенко з Найємом теж є елементами незалежної інфраструктури, покликаними довічно носити кульгаву качечку антикорупційного правосуддя по судах на широкій спині небайдужого суспільства?
Саме формулювання “антикорупційна інфраструктура” викликає якісь дивні відчуття, адже в правовій державі антикорупційною апріорі має бути будь-яка інфраструктура будь-якої сфери суспільного життя. Натомість в Україні боротьбу з корупцією влада досі вважає якоюсь геть окремою незвіданою цариною, яку треба вирощувати в закритому від нормального корупційного сьогодення заповіднику й показувати за гроші іноземним туристам. Що ж, як іншого варіанту нам поки все одно не бачити, згодиться й такий атракціон. Проблема лише в тому, що САП, НАБУ та Мустафа з термосом — то аж ніяк не інфраструктура, а дивитися на халтурно змайстровану Петром собачу буду жоден турист більше одного разу не захоче.
Щоби справді вихвалятися “ефективною антикорупційною інфраструктурою”, її би для початку не завадило збудувати. І йдеться тут не лише про незалежні антикорупційні суди, які Україна нібито обіцяла запустити влітку нинішнього року і які, сподіваємося, нарешті почнуть розглядати справи тоді, коли треба, а не тоді, коли спливе термін затримання підозрюваного. Знадобляться нам у цій “інфраструктурі” і незалежні антикорупційні лікарні з антикорупційними вахтерами, і антикорупційні “любі друзі”, які соромитимуться приїздити до суду визволяти корупціонерів, і — насамперед — самі антикорупційні корупціонери, які сидітимуть в антикорупційних в'язницях за законними справедливими антикорупційними вироками.
Лише тоді, коли в Україні нарешті буде збудовано, хоча б і в заповідно-експериментальному форматі, невеличку антикорупційну “державу в державі”, де корупціонер зможе пройти весь свій нелегкий шлях з-під картатого пледа на нари, в “ефективність та незалежність антикорупційної інфраструктури”, проголошену Петром Порошенком, справді повірять усі. І іноземні туристи, і українське суспільство, і навіть самі корупціонери. Щоправда, “залежній корупційній інфраструктурі”, задля спокійного життя якої українська влада й майструє декоративні буди, тоді вже й за межами заповідника місця лишиться небагато.