Утім, за тиждень, вочевидь, Заліщук та компанія настільки впевнилися в неминучій перемозі молодої перспективної опозиції над обридлим корупційним болотом, що вирішили позмагатися ще й за конституційну більшість у парламенті. Адже Фейсбук, у якому живуть, мислять, борються та перемагають молоді перспективні опозиціонери, неспростовно свідчить: якщо пост про неминучу перемогу напише лише умовний Мустафа, то його залайкають умовні 3 тисячі користувачів, а якщо його репостне умовний Лещенко – то лайків буде вже 6 тисяч. Проста арифметика підказує прості рецепти – голосів, як і лайків, має вистачити на всіх, тож дві колони виграють в однієї в одні ворота.
Єдине, що дивує в такій ситуації, – чому фантазії натхненних антикорупціонерів, лібералів та християнських демократів обмежилися лише скромними двома партіями?! Адже кожен фейсбучний ЛСД (лідер суспільної думки, ЛОМ російською), з яких складаються списки майбутніх партій, достеменно знає, що за максимального репосту кількість лайків зростатиме не те що в арифметичній, а й у геометричній прогресії! Тож, поки ще не пізно, варто замислитися над тим, скільки ще колон – третіх, четвертих, п’ятих, врешт-решт! – може вилупитися з яєчок, відкладених у грудні Антикорупційним форумом імені Саакашвілі.
Балачки про те, що на всю антикорупційну молодь не вистачить гасел та ідеологій, можна відкинути одразу – адже навіть після нинішнього розколу якусь ціннісну відмінність між двома таборами знайти важко. А для того, щоби в виборчих бюлетенях розрізняти прізвища анти корупціонерів (та відрізняти їх від корупціонерів), достатньо просто вигадати оригінальну партійну назву та якусь рекламну фішку!
Щоби одразу не налякати виборця розмаїтістю вибору, починати переможну дезінтеграцію варто з поступових розколів. Наприклад, у партії Лещенка-Гацька вже зараз можна набрати окрему Партію заступників міністрів України – туди б увійшли заступник міністра економіки Максим Нефьодов, заступник міністра екології Світлана Коломієць та екс-заступник міністра освіти Олег Дерев’янко. Гасло «Ми за вас заступимось!» чудово би підкреслювало професіоналізм та відповідальність чинних та колишніх держслужбовців.
На противагу заступникам міністрів у колоні Чумака цілком могла би визріти Партія заступників Шокіна, куди би увійшли Давид Сакварелідзе та Віталій Касько. Гасло «Прокурори з людським обличчям» вигідно підкреслювало би молодість та красу вигнанців із ГПУ та збільшувало б емоційну довіру до них у жіночої частини електорату.
Не менш цілісною виглядала б і Партія єврооптимізму України, створена в межах альянсу Лещенка-Гацька за квотою БПП: нардепи від цієї фракції Світлана Заліщук, Сергій Лещенко та Мустафа Найєм усе одно зазвичай сприймаються як окрема політична родина, вибачте, формація. Гасло «За гідну депутатську зарплату!», може, й не дуже позитивно сприймалося б електоратом, але одразу би декларувало чесність намірів оптимістичної трійці.
Оскільки початкові дві колони все одно доведеться розформовувати, ніхто не заважатиме нардепам Ганні Гопко, Віктору Чумаку й Вікторії Пташник, розпорошеним нині між цими двома колонами й поза ними (про входження Гопко до Гацька або Каська поки не повідомлялося, хоч Заліщук і анонсувала її появу в єдиній силі), об’єднатися в Партію позафракційних України. Гасло «Ми не з ними, а з вами!» демонструватиме виборцям принциповість та безкомпромісність утікачів і парій Верховної Ради.
Утім, роль усіх вищезгаданих партій мала би бути суто технічною – адже напередодні старту виборчої кампанії кожен із молодих, красивих, розумних та неймовірно популярних у Фейсбуці політиків мусить нарешті оголосити про створення власного політичного проекту. Бо ж навіть виборцю Капліна зрозуміло, що побачивши перед собою такий вибір ідеальних кандидатів, електорат миттю забуде про тарифи, Юлю, вила й тим паче смішних ватників з Опозиційного блоку.
Першим має заявити про кінець штучних утворень несправедливо забутий на попередньому етапі Василь Гацько – замість канцелярської назви «Демократичний альянс» йому варто створити Найстрашнішу партію України. І оскільки поки що Гацька бояться лише геї, яким не дають партквиток Демальянсу, то саме боротьбу з ними й варто осідлати цнотливому християнському демократу. Гасло можна позичити хоча б і в «Гамлєті» Подерв’янського: «Не вір, мій сину, цьому гей-параду!» або «На «хімію», на благо Батьківщини!»
Ганні Гопко, відомій своєю боротьбою з тютюнопалінням, можна створити Партію пасивних курців – або взагалі для кращої впізнаваності обіграти власне прізвище красивим каламбуром: Партія гопників України! «Сігарєти єсть? А єслі найду?»
Партія заступників міністрів України мусить розпастися на три окремі політсили. Але якщо Коломієць чи Дерев’янкові з огляду на недостатню меметичність варто просто назвати партії ПЗМУ (К) та ПЗМУ (Д), то Нефьодов цілком може поюзати своє дітище «ProZorro» та створити Партію прозорих хіпстерів. Виборця можна здивувати абсолютно прозорими скляними бордами. Гасла на бордах бажано розміщувати неримовані, а прозові. Наприклад, красиво звучатиме «Love me, тендер!» – і романтично, й інтелігентно, і про закупівлі.
Давиду Сакварелідзе, поки Міхеіл Саакашвілі лишається на губернаторстві, варто одноосібно очолити Партію грузинських реформаторів з універсальним гаслом «Ми хотелі, но нам не далі». У разі звільнення Саакашвілі з посади та приходу в політику партія легко трансформується в Партію грузинських прокурорів та Партію грузинських губернаторів.
А от другому екс-заступникові Шокіна Віталію Каську цілком можна взятися за проблеми ЖКГ за очолити Партію квартировласників України. Щоправда, на банальне гасло «Кожен має право на житло» претендуватиме іще один анонсований Світланою Заліщук антикорупціонер Віталій Шабунін – адже він має повне право створити Партію квартиронаймачів України.
Не зможе обійтися без власної партії й іще один фігурант попереднього списку Заліщук – журналіст Дмитро Гнап. Із Дмитром усе зрозуміло – Партія кіпрських юристів «STOP офшорам» під гаслом «Ми – не траст, ми не сліпі!» може заявлятися на вибори одразу, щойно знайде кеш.
Віктор Чумак, якого колеги по «молодій опозиції» та експерти зазвичай називають не інакше як «важковаговиком», – людина неабиякого авторитету, тож зупинятися на якійсь окремій царині йому явно не варто. А от Партія експертів шоу Савіка Шустера дозволить йому вільно говорити про все що завгодно й узагалі не паритися щодо рекламних майданчиків – гасло «Віктор Чумак – серйозний чувак!» можна пускати просто в рекламних паузах «Шустер Live».
Поки незрозуміло, яку ідеологію можна зв’язати і з персоною Альони Шкрум, але в депутатки від «Батьківщини» завжди є запасний варіант з іменним блоком і відповідними гаслами, наприклад, «З’їмо корупцію! Хрум-хрум! Блок Альони Шкрум!»
Очевидно, що Партія єврооптимістів, незважаючи на всю свою монолітність, теж не зможе існувати нескінченно довго – тож Мустафі Найєму варто вже зараз закуповувати сувенірну продукцію для Партії парасольок та гарного настрою. У парасольках можна зашифрувати ідею підтримки легкої промисловості, а в «гарному настроєві» – легалайз. З останнього пункту логічно випливе й гасло «Мустафа! Не життя, а лафа!»
Сергій Лещенко може назвати свою партію «Від джерел до джерел», що символізуватиме перетворення журналіста на політика та зміну інтересів від пошуку джерел інформації до пошуку джерел фінансування. Чудовим гаслом для Сергія стане «З нами блог і «Правда»!»
Самій же Світлані Заліщук, чиїм планам із об’єднання всієї умовної молодої перспективної опозиції так і не вдалося здійснитися, теж доведеться створювати власну партію. Світлана, відома як співзасновниця громадського руху «Чесно», для оптимального результату на виборах просто зобов’язана максимально підсилити свій основний месидж – нема сумнівів, що виборець, побачивши в бюлетені назву «Партія «Чесно-чесно!», повз таку чесність пройти просто не зможе.
Отже, як бачимо, за такою схемою молодим антикорупційним політикам просто гарантована не те що конституційна більшість, а й усі 450 мандатів Верховної Ради на кілька скликань наперед. Лишилася тільки одна маленька дрібничка – прибрати з нашої політичної реальності дурну застарілу систему «один виборець - один голос» та позабирати паспорти в усіх користувачів «Вконтактє» й «Однокласників».
І тоді максимальний репост партій Фейсбуку вже хрін зупиниш.