Пояснень такій таємничості в одному з найважливіших питань порядку денного може бути три: або Порошенко стовідсотково впевнений у підтримці Радою нової кандидатури, або стовідсотково упевнений, що кандидатуру завалять, або переговори з фракціями про підтримку йдуть просто зараз у межах загального дерибану портфелів майбутнього уряду Гройсмана. У будь-якому разі думка громадськості щодо кандидата Петра Олексійовича цікавить мало, тож поки владні хлопці собі в кабінетах мутять секретні схеми, нам залишається лише ворожити на прізвище майбутнього Генпрокурора.
З моменту написання Віктором Шокіним заяви про відставку помріяти хоча б на мить про його крісло встигли 10 кандидатів, хоча реальні шанси на внесення до Ради з них має заледве половина.
Першими ластівками, що прилетіли в інформпростір іще в лютому, стали керівник фракції БПП в Раді Юрій Луценко та очільник Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. Прізвище останнього спливло на поверхню з легкої руки голови Антикорупційного комітету ВР Єгора Соболєва, який “чув від членів комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності”, що їх запитують про ставлення саме до Луценка та Жебрівського.
Утім, Жебрівський незабаром оголосив, що не має наміру змінювати посаду, й на цьому обговорення доволі компромісної фігури завершилося. А от Юрій Луценко, чутки про призначення якого циркулювали у фракції БПП ще задовго до відставки Шокіна, хоч і пояснив, що не має необхідної юридичної освіти, але з числа обговорюваних кандидатів аж ніяк не випав. Врешті, підганяти вимоги законодавства під конкретних осіб українська влада вміла завжди, і історії Яреми та Махніцького, заради яких “стаж роботи в прокуратурі” замінили на “стаж роботи в галузі права”, тому підтвердження. Хоча є способи й ще простіші — так, 16 березня нардеп Ігор Луценко написав у ФБ, що в його однофамільця вже дві доби як з'явився потрібний юридичний диплом. Щоправда, вже за дві години Ігор опублікував спростування від Юрія. А от спростовувати свої наміри після того, як нардеп від БПП Руслан Сольвар зібрав у Раді пачку підписів за призначення Луценка в ГПУ, Юрію Віталійовичу було вже складніше — довелося навіть звинуватити колегу по фракції в “нерозумному способі дій”.
Можна собі уявити, на що б перетворилася робота Генпрокуратури під керівництвом Луценка — якщо навіть його відмову від посади вже місяць супроводжують регулярні скандали. При цьому говорити про якусь імовірну незалежність ексцентричної персони на посаді не випадає — Юрій Віталійович як у часи своєї роботи в МВС, так і під час головування у фракції показав, що вміє підлаштовувати свою яскраву індивідуальність під вимоги командної гри як ніхто інший. Утім, історію з висуненням Луценка (як і Жебрівського) швидше можна розглядати як піар-маневр для прикриття реальних процесів узгодження кандидатур. Петрові Олексійовичу в ГПУ потрібна людина менш скандальна й більш вмонтована у прокурорську систему — Петрові Олексійовичу потрібен новий Шокін. А такого найпростіше знайти серед заступників Шокіна.
Найбільшим Шокіним серед заступників Шокіна можна вважати нинішнього в.о. Шокіна — першого заступника Шокіна Юрія Севрука. Врешті, саме його кандидатуру Порошенкові пропонував і сам Шокін. Севрук — єдиний серед претендентів, кому взагалі не треба хвилюватися за наявність у Раді голосів за його персону: якщо Рада таки спроможеться звільнити нинішнього Генпрокурора, але не назбирає голосів на нового, Севрук залишатиметься в.о. аж до другого пришестя подання до парламенту. Але, судячи з останніх піар-ходів ГПУ та БПП, Севрук є лише запасним варіантом — у фаворити серед заступників-наступників за останній тиждень вирвався його тезко Юрій Столярчук.
Столярчук ідеально підходить під президентські вимоги до “нью-Шокіна”, але при цьому має пафосну “родзинку” для публіки — участь у розслідуванні вбивства Георгія Гонгадзе в 2002-2003 рр. Звісно, з огляду на особливості роботи слідства (хоч за часів Кучми, хоч зараз) така “заслуга” свідчить не так про професіоналізм, скільки про довіру системи до досвідченого виконавця поставлених керівництвом завдань, далеких від пошуку істини у справі. Але в ГПУ, схоже, вважають інакше — і Столярчук уже осідлав резонансну тему та звітує пресі про нові успіхи в розслідуванні, а нардепам від БПП в “темниках” рекомендують наголошувати на тому, що кандидатові довіряє адвокат сім'ї загиблого журналіста Валентина Теличенко.
Спекулювати на темі вбивства людини, чиє тіло лише тиждень тому поховали, — ще те паскудство. Але в команді Порошенка це, здається, вважають прийнятною іміджевою кісткою для Заходу та симетричною відповіддю на піар “єврооптимістів” навколо кандидатури начальника управління спеціальних розслідувань ГПУ Сергія Горбатюка. Прізвище Горбатюка спливло в розмовах щодо наступника Шокіна після звернення адвокатів родин загиблих героїв “Небесної сотні”, які вимагають призначити Сергія Вікторовича Генпрокурором за досягнення в розслідуванні злочинів проти Майдану. В АП цю кандидатуру серйозно не розглядають, залишаючи її в ролі забавки для “громадянського ФБ-суспільства” та його депутатів-активістів. Все, що є в Горбатюка, — це “довіра сімей загиблих” (якій уже протиставлено “довіру адвоката сім'ї Гонгадзе”) та петиція на сайті Порошенка, яку за місяць підписало лише 9 тисяч громадян із необхідних 25 (щоправда, активісти скаржилися на складнощі з реєстрацією та голосуванням за петицію).
Цікаво, що до появи “узгодженої ФБ-кандидатури” прогресивна громадськість розривалася між прізвищами Давида Сакварелідзе та Віталія Каська, але шансів у нинішнього й колишнього заступників Шокіна від початку було ще менше, ніж у Горбатюка. Бо підтримка Заходу та антикорупційні розслідування є плюсом лише в очах суспільства, а в очах Порошенка це вже не просто жирний мінус, а масивний хрест на подальшій кар'єрі. Тепер же, коли ображена справою “діамантових прокурорів” ГПУ розгорнула справжні бойові дії проти обох “реформаторів” (новини лише останнього дня: у Каська арештували квартиру, Сакварелідзе намагаються звільнити через суд), про їхні кандидатури не згадують навіть “єврооптимісти”.
Офіційно ж викреслив Сакварелідзе зі списку ще один заступник-наступник Шокіна, головний військовий прокурор Анатолій Матіос, який минулого тижня оголосив, що кандидат у Генпрокурори вже визначений і має “українське прізвище та українське громадянство”. Далися Матіосові ці слова, мабуть, непросто, оскільки він і сам донедавна претендував на заповітну посаду. Звісно, можна взяти приклад з Ірини Фаріон і спробувати довести, що “Матіос” — це питомо українське прізвище, але рідна сестра Анатолія, письменниця-нардеп Марія Матіос вже відрізала братові шлях до трону статтями про австрійське чи німецьке походження Матіосів.
Утім, якщо Порошенко статей Марії не читав і заяв Анатолія не слухав, то Матіос цілком може бути внесений на розгляд Ради. Є в нього навіть своя резонансна “родзинка” в біографії— затримання легедарного судді-колядника Зварича. Та й сумнівів у керованості Матіоса в Петра Олексійовича виникати не повинно — як і в ще одного кандидата родом із СБУ, нинішнього голови Служби Василя Грицака. Обидві кандидатури хоч і пропустили вперед лідера президентської думки Столярчука, але з перегонів досі не зійшли.
Як не зійшов і сам чинний напіввідставлений Генеральний прокурор Віктор Шокін. Все, що треба Віктору Миколайовичу, щоби кандидати лишилися кандидатами, а Севрук — першим заступником без додаткових повноважень, — щоби Верховна Рада провалила голосування за відставку Генпрокурора. Хтось сумнівається, що нашим парламентським майстрам розводняків до снаги й таке завдання?