«План по валу» замість індивідуального підходу?
Сьогодні, коли суспільство бурхливо обговорює, а парламент вже проголосував закон про люстрацію, не міг не згадати про свій власний досвід і про те, через що пройшов особисто. Доволі легко оперувати великими категоріями «народу», «держави», але набагато важче думати і діяти, враховуючи інтереси конкретної людини. Чи не за це боролася всю свою історію Європа, до якої ми так прагнемо?
Спостерігаючи за передвиборчим ажіотажем, у мене виникають тривоги, щодо зваженості та об’єктивності рішення народних депутатів, які голосували за закон «Про очищення влади».
Зразу хочу зазначити, що я безумовний прибічник реального очищення державного апарату від «гнилої крові» «корупціонерів у законі» та кедебешних кадрів. Виникає питання, за яким принципом має діяти правова держава, щоб не підмінити люстрацію репресіями? Або ще гірше - справжню дію імітацією дії? Більше того, у 2005 році наша країна вже мала вкрай негативний досвід непродуманих кадрових рішень. Тоді з органів МВС в один момент було звільнено тисячі працівників, і як наслідок - різке загострення криміногенної ситуації. Тому особистий багаторічний досвід роботи у правоохоронній системі навчив мене сто разів відміряти перед тим, як відрізати, особливо там, де це стосується питання людської долі.
Як на мене, фундаментом всієї державної стратегії очищення влади має бути принцип індивідуальної відповідальності і презумпція невинуватості. Не можна давати «план по валу», там де потрібен індивідуальний підхід, що є загальноєвропейською практикою.
100 звільнених без доказів вини
Наведу кілька конкретних прикладів. Як очільник Генеральної прокуратури після введення в дію прийнятого закону я маю підписати накази про звільнення близько 100 працівників. При цьому серед звільнених не буде тих, хто був причетний до політичних репресій. Від таких прокурорів ми позбавилися в першу чергу, одночасно провівши тотальну заміну керівного складу і скоротивши понад півтори тисячі працівників у регіонах. Але згідно з люстраційним законом звільненню підлягають працівники прокуратури, які у найскладніші часи, ризикуючи усім, допомагали Майдану. Хтось надавав інформацію, хтось відмовлявся виконувати злочинний наказ і приймав реабілітуючі рішення щодо учасників акцій протесту. І зараз ці люди мають автоматично залишити службу, як тільки закон набере чинності.
Деякі працівники прокуратури зараз беруть участь в АТО у складі добровольчого батальйону, щодня ризикуючи життям, і вони теж мають бути люстрованими. Більше того, під звільнення підпадають навіть ті, хто перебуває у декретній відпустці, оскільки жодних обмежень прийнятим законом не передбачено.
Така ситуація стає можливою тільки тому, що люстрацію збираються проводити за суто формальною ознакою перебування на тих чи інших посадах.
Чи буде це справедливо?
Уявіть собі людину, яка вчилася на прокурора, більшу частину або все життя пропрацювала в органах прокуратури і яку позбавляють можливості і надії працювати за фахом. З високою долею ймовірності можна очікувати вал судових позовів у суди України та Європейський суд з прав людини щодо порушень прав громадян. І з юридичної точки зору суди будуть мати вагомі підстави визнати рішення того чи іншого органу влади незаконними.
Виникає загальне питання, наскільки звільнення близько мільйона працівників органів влади без доведення у їх діях ознак будь-яких правопорушень відповідає головній вимозі українського суспільства – дотримання принципу справедливості і рівності всіх перед Законом?
Зараз про це непопулярно говорити, але маю про це сказати. Простежується, на мій погляд, вкрай небезпечна тенденція – формування у суспільства принизливого ставлення до державних службовців. Врешті-решт не варто забувати, що чиновники – основа будь-якої держави, які забезпечують її життєдіяльність.
«Сміттєві люстратори» і правоохоронна бездіяльність
В іншому випадку, коли перестають ефективно функціонувати органи державної влади, починають діяти закони сили і зброї. Одним із таких негативних проявів бездіяльності правоохоронної системи є так звана сміттєва люстрація. Згоден, що на емоційному рівні до багатьох «діячів» сучасності з коріннями у минулому хочеться застосувати норми фізичного впливу скоріше звичаєвого, а не сучасного українського права. Мовчазна, спостережна позиція органів правопорядку провокує так званих сміттєвих люстраторів на подальше беззаконня, а як відомо апетит приходить під час їжі. Але грань між «судом Лінча» і «сміттєвою люстрацію» дуже крихка.
За тим, як когось б’ють і знущаються, весело спостерігати певній категорії громадян по телевізору доти, доки ситуація беззаконня не торкнулася їх особисто. Коли, наприклад, в тебе забирають машину або вламуються у твою квартиру, а міліція мовчки стоїть осторонь – картина світу стрімко змінюється.
Наша країна має, нарешті, увійти у правове русло. Якщо ми будемо керуватися емоціями, настроями, «революційною» або «виборчою» доцільністю чи чимось подібним, а не законом, ми нічим не будемо відрізнятися від попередньої влади.
Люстрація як тест
Питання люстрації - це тест на нашу державну дієздатність – законодавчу і правоохоронну. Нова Україна не зможе відбутися, якщо не відновить у повному обсязі функціонування правових інститутів. Беззаконня під будь-якою партійною маркою або під самим правильним гаслом породжує тільки анархію.
Україна має отримати закон про люстрацію, який буде повною мірою відповідати принципам індивідуальної відповідальності і презумпції невинуватості, наслідувати найкращі європейські практики. Тому дискусію щодо правил, за якими має бути проведена люстрація, обов’язково потрібно продовжити на громадському та експертному рівні.