Особисті інтереси Януковича
Добре розумію їхні почуття. Щось подібне я думав про Польщу 80-х років минулого століття. Такі відчуття сповнені гіркоти, хибне почуття відсутності впливу на життя у країні.
Усвідомлення того, що про майбутнє країни залежить від людей, чиїми мотивами не є ані суспільне благо, ані бачення майбутнього; по-справжньому цивілізаційний вибір роблять нечисленні люди, які керуються приватними інтересами. Так, власне, ошукали Україну.
До недавнього часу президент, лідери партій, урядовці, представники української олігархії запевняли суспільство, що ніхто не сумнівається в необхідності підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом.
Вінцем цього «очевидного» процесу мав стати Вільнюський саміт. Відомо, що Янукович веде гру, що маневрує Москвою та її союзниками, проєвропейською опозицією, молодим поколінням та олігархами. Але усвідомлюючи існування цієї гри, всі були переконані, що Вільнюс має бути успішним, що Україна обернеться до Заходу. Зустріч з українськими політиками, розмови як з опозиціонерами, так і урядовцями приводили до одного висновку: хоча немає нічого певного, немає іншого вибору, аніж Європейський союз.
Діма, Олег, Дмитро, Світлана мали право вірити. Ми навіть домовилися «обмити» підписання Угоди пляшкою доброї української горілки.
Але Україна перервала переговори.
Офіційно – бо вона не готова. Тим більше, що ЄС не зробив пропозиції щодо фінансової компенсації за збитки, які матиме Київ через розірвання з Росією і відмовою увійти до митного союзу.
Неофіційно – бо Україна піддалася шантажу Путіна і побоюванням, що обмеження експорту до Росії обвалить українську економіку. Але як у всьому світі, в цьому випадку є ще глибші причини. Це і особистий інтерес президента – як політичний, так і матеріальний. Перший – це Юлія Тимошенко за гратами. Віктор Янукович боїться її, як вогню, боїться, що вийшовши на волю, вона повернеться до Києва на білому коні. Другий банальний – система політичної корупції, яка створена над Дніпром, не поєднується з європейськими стандартами; флірт з ЄС мав би рано чи пізно зменшувати цю систему. Янукович зі своєю «Сім’єю» користає з нього найбільше. То чому мав би відмовлятися від мільйонів корупційних доларів, які течуть широкою рікою.
І навпаки – імплементація в Україні московської моделі розв’яже обидві проблеми: забезпечить переобрання і неперервний плин цієї ріки грошей. Вибір східної опції дозволить законсервувати режим. Закінчаться не лише набридливі візити Коксів і Квасьневських, але передовсім вимоги. Легше буде говорити з Путіним. Мине загроза російських санкцій, а промосковська частина суспільства врешті заспокоїться. Можна буде грабувати у повній безпеці. Стоячи на безпечній відстані від Заходу та Москви. На своїй, чітко окресленій території.
По шматках
Але тут починається наївність Януковича. Україні не вдасться зберегти незалежність. Балансування на цивілізаційні лінії в її випадку не можливе. Україна – не Швейцарія. Повернувшись спиною до Заходу, Київ рано чи пізно потрапить у обійми Росії. Тому що вимоги ЄС, необхідність проведення реформ, а потім, у майбутньому – дай Боже! – маастрихтські критерії (фінансово-економічні показники, які дозволяють вступити у єврозону – LB.ua) це не каприз, а дорога до економічного суверенітету.
Цього не розуміє українська вулиця, яка дивлячись на Мадрид та Афіни, зітхає, що "ЄС не дає нам нічого, тільки вимагає реформ і економії"!
Українська вулице, власне, це може дати тобі ЄС для початку. Упорядкування економіки, модернізація держави, яку зараз знищує корупція, реформи анахронічної системи права.
Це неймовірно, що країна, яка має ресурсів удвічі більше, аніж Польща, забезпечує своїм громадянам рівень життя як у пустельному Алжирі. Відмова від реформ, невпорядкування держави (Росія ж цього не вимагає) призведе до катастрофи.
Москва буде з’їдати Україну по частинах, шматок за шматочком. Аж поглине усю, як це було кілька разів в історії. Не треба ілюзій. Янукович власне веде вас цією дорогою і закінчитися вона може лише відділенням від старого континенту.
Що це означатиме для Європи?
Нічого важливого. Може бути, це навіть піде на користь. На думку багатьох, відсутність України у ЄС – це не втрата. Навпаки, це – уникнення ще однієї проблеми.
Необережно впустили до ЄС Польщу, Румунію і Болгарію – так думають у Амстердамі і Парижі – маємо з ними самі лише проблеми. Потрібно перекачувати на Схід гроші ЄС, боротися з емігрантами, боротися проти раку корупції. Навіщо ж нам до цього усього ще й Україна? Нема її – нема проблеми.
А що думаємо ми, поляки?
Чи не повторюємо те, що каже Париж? Варшава тільки з цього скористається – з’являються і такі голоси.
Україна за кордоном – це бідний сусід, який втратив надію. Читайте: великий ринок дешевої робочої сили, жадібний споживач польських товарів і що найголовніше – на одну країну менше у черзі за субсидіями ЄС.
Здавалося б, ми у Варшаві мали б кричати: Віват, Янукович! Віват, Володимир Володимирович!
Але це не так. Принаймні, в колі людей, які є друзями вільної України. Шлемо вам на київський Майдан слова дружби і поваги. І кажемо: Може ще не пізно, може варто боротися. Бо ви, як і ми, поляки, чверть століття тому, маєте право на свободу, незалежність і благополуччя. І це одне рішення (відмова від євроінтеграції – LB.ua) перекреслює і перше, і друге, і третє.
Тому боріться за своє!