Давайте спрогнозуємо можливий підсумок Вільнюського саміту (ухвалення, наприклад, декларації про продовження діалогу між ЄС та Україною, а по суті формального документу) і відмотаємо плівку назад. Пропоную розпочати відмотувати хронологію подій і згадати Празький саміт 2009 р., де було започатковано ініціативу "Східного партнерства". Це важлива подія для нашого розуміння, адже саме з того часу двосторонні взаємовідносини між ЄС та Україною змістилися у багатосторонній формат. Це не стало трагедією, однак на той момент, МЗС України відреагувало досить прохолодно на таку пропозицію зі сторони ЄС, вбачаючи пріоритетом, все ж таки, відносини у двосторонньому форматі, який є більш всеохоплюючим та амбітним.
"Східне партнерство" як ініціативу Європейської політики сусідства по відношенню до своїх партнерів (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Білорусь (спеціальний статус) та Україна) серйозно піддають критиці як політики та експерти країн Євросоюзу, так і країн-партнерів. Основний аргумент - відсутність доданої вартості для деяких країн-партнерів, наприклад України, та слабка ефективність реалізації. Взяти до відома тільки специфіку такого формату, враховуючи, що між самими країнами-партнерами є однозначно багато спільного, однак існують також серйозні регіональні відмінності і прагнення. А що вже казати про територіальні проблеми тієї ж Молдови, Грузії, Азербайджану та Вірменії.
Чому я саме на цьому акцентую багато уваги? Тому що ЄС сподівався, що саме таким "об'єднавчим" шляхом зможе вирішити ряд проблем, як своїх по відношенню до сусідів, так і країн-партнерів. Однак, як показує підсумок чотирьохрічного марафону, цього не вдалося досягти в повній мірі.
Прогрес є, однак він дуже мізерний. Грузія та Молдова на Вільнюському саміті, який наразі триває, парафували (підкреслюю, лише парафували, а не підписали, як в багатьох засобах масової інформації подається) угоду про асоціацію з ЄС. Також, Молдова успішно може отримати вже в найближчій перспективі безвізовий режим з ЄС, так як успішно виконала всі вимоги у цьому напрямку, які ставилися європейською стороною. Що ж...молодці. Азербайджан нещодавно призупинив свою участь у Парламентській асамблеї ЄВРОНЕСТ (ЄС- Східні сусіди), "розчарувавшись" в досить різких резолюціях Євросоюзу щодо проблем з проведенням нещодавніх президентських виборів. Вірменія зробила розворот на 180 градусів і оголосила про намір вступу у Митний союз, мабуть не без наполегливих "рекомендацій" Кремля.
Ситуація з Білорусією взагалі надскладна. Відсутній адекватний діалог між офіційною Білорусією і ЄС. Таке відчуття, що опоненти просто не чують один одного, або навіть не прагнуть до того.
Тому, як бачимо, результати "такі собі"... Інша справа, якщо б, все ж таки, Угоду про асоціацію між Україною та ЄС було підписано. Такий доробок був би серйозним аргументом для єврочиновників у підтвердженні ефективності застосування ініціативи "Східного партнерства", особливо напередодні виборів у Європарламент вже у травні наступного року.
Однак, не так сталося, як бажалося.
Реальна політика диктує свої умови, і часто різні фактори стають на заваді реалізації задуманих сценаріїв. Чому ж у Вільнюсі сьогодні не до шампанського? Причин багато...і я не хочу повторюватись у роз'ясненнях тиску Москви в усіх геополітичних процесах, у критиці української влади, яка, перебуваючи у настрої тривалого євроромантизму, різко згадала про прагматизм та можливу загрозу національній економіці від створення глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС, забувши про важливість реформ; про не зовсім можливо чіткі сигнали від єврокомісарів та вимоги, зафіксовані у резолюціях та "списках Фюле".
Хочу лише зазначити, що зараз шукати винуватих у тому, що Саміт по суті видався "пустим" є вже дещо запізно. Однак, нам усім варто пам'ятати про спільну відповідальність за отриманий результат!