«Реклама» мітингу опозиції від донецького ДАІ
Проблеми для опозиції почалися з «Хюндаїв». Знаю: чимало активних киян бажало збільшити масовку на мітингу у Донецьку своєю там присутністю. Проблема в тому, що між Києвом і Донецьком нині залізничне сполучення є доволі проблематичним. Пріоритет - швидкісним поїздам, які в дорозі майже 7 годин. З «нічних» спальних потягів залишили лише один. На який, зрозуміло, хронічно немає квитків. Одне з «покращень» від влади Януковича для рідного електорату.
Тож автор поїхала на Донецьк через Горлівку – якимось чудом у це місто неподалік Донецька нічні потяги ще ходять.
Отже, вранці п'ятниці прибуваю в Горлівку. Поспішати нікуди – гуляю 300-тисячним донбаським містом, яке славне ще тим, що фактично зливається з легендарним Єнакієво, яке «дало» Україні Президента Януковича. Цікаво, що неподалік від місця цього "злиття" встановлено скульптурну групу, яку місцеві називають «пам’ятником Юлі».
Якщо придивитися, то й справді: втілена у бетоні Юля стоїть у самому серці Донбасу. Впізнавана коса, знайомі риси обличчя. Схожість зовсім не примарна, автор скульптурного монументу дійсно «робив» Тимошенко, якій він симпатизує.
Ще донедавна потрапити на екскурсію до пам’ятника або проїхати тут з Горлівки в Єнакієве було вкрай проблематично – дорога славилася глибокими вирвами. Однак цієї весни сталося чудо. Завдяки святкуванню 80-річчя ПАТ «Стірол», на яке - за місцевими чутками – очікується прибуття не тільки Фірташа, а й самого Віктора Федоровича - тут нарешті відремонтували частину доріг.
Щоправда таксисту, який мене віз містом, любові до Віктора Федоровича це чомусь не додало. Почувши, що його пасажир з Києва (а, значить, навряд є симпатиком Януковича), таксист жалівся на обраного ним же Президента. Слів не добирав. Особливо, коли автор поскаржилася, що окрім «Хюндаїв» на Донецьк нічого не ходить, водія «понесло».
Таксист почав в усіх подробицях переповідати минулорічну історію: мовляв, керівник Донецького залізничного ДЕПО «підрізав» ножичком свого керівника, який нібито вимагав терміново, ледь не до світанку, полагодити потяг. «Мужика довели, - захищає таксист різника, - я знаю, йому та його родині погрожували розправою, якщо не впорається», - додає з «переконливістю», властивою всім таксистам. «Тож ремонтна бригада працювала ледь не цілодобово. Все це - за мізерну зарплату. Зрештою здали нерви у мужика, - таксист гірко зітхає. - Йому, до речі, лишався місяць до пенсії, а тепер мусить доживати життя в «дурці»…
Щоб дістатися до Донецька найзручніше, варто на центральній площі Горлівки підійти до чоловіка, що час від часу викрикує: «Кому на Донецк?». Він посадить вас у приватний автомобіль, водій якого «відстьогує» посереднику за збір пасажирів - «десятку» за рейс. Далі - півгодини їзди, п'ятнадцять гривень, і ви в Донецьку.
Сьогодні посередники також на роботі, але новина - на Донецьк нікого не саджають. «Не працюємо!» - кажуть. «Чому?» - питаю. «Заборонили». «Хто?» «Я що, буду вам розповідати, під ким я працюю? - обурюється чоловік. - Йдіть на «Україну» (ще один пункт, звідки ходять «таксішки»). Там справді вдається сісти на Донецьк. Дуже вчасно. Через півгодини там також заборонили брати пасажирів у напрямку шахтарської столиці. На наступний день, до речі, людям прямо так і пояснювали - через мітинг.
Втім, на тому пригоди тільки почалися. Біля села Красний Партизан рух по широкій дорозі в дві смуги раптом став, автомобілі «пакувалися» в довжелезну корку. Водій попередив: стали надовго - цю корку він спостерігав, коли їхав з Донецька на Горлівку.
«Посеред білого дня дорожники типу малюють роздільні смуги. Щоправда, більше стоять, ніж малюють», - розповідає таксист і починає матюкати Януковича. Чому Януковича? Тому що, як виявилося, про акцію опозиції він нічого не знає, вважає, що смуги малюються для приїзду Януковича в Горлівку на 80-ліття заводу «Стірол».
І, взагалі, хто, мовляв, головний в країні? Президент! Значить, він в усьому і винен!
Потихеньку рухаємося. В найвужчому місці - між будівельною технікою і машиною ДАІ - з десяток міліціонерів. Вони повільно пропускають по одній автомашині, заглядають в салони.
Звісно, можна подумати: збіг випадковий, ніякого відношення до акції опозиції це не має. Автор теж мала певні сумніви. Мала, аж до моменту, поки рух трасою Горлівка-Донецьк за годину не перекрили взагалі.
Про всяк випадок.
О другій дня (мітинг призначили на четверту) на всіх чотирьох смугах - двох, що ведуть в Горлівку, і двох, що прямують на Донецьк - раптом зламалися або потрапили в ДТП п’ять автомобілів одночасно.
Причому ті, що «зламалися», встали акурат поперек дороги; а ті, що типу «потрапили в ДТП», демонстрували пом’яті боки, на яких уже встигла проявитися іржа.
Аби ніхто не спробував об’їхати цих невдах (про всяк випадок, вони ще й капоти повідкидали), по узбіччі даїшники натягнули загороджувальні стрічки. Натягнули від тополі на одній стороні траси до тополі на іншій. «Наглухо».
Отож Горлівка на кілька годин перетворилася в «блокадний Ленінград». А сенс? Щоб зупинити проїзд на мітинг опозиції в Донецьк нещасний автобус «Батьківщини» та кілька десятків партійців «Удару», що добиралися приватним транспортом?
Іншого пояснення немає, і, треба сказати, міліція свого досягла - автобус з «Батьківщиною» на Донецьк таки не вирвався. Оце так перемога!!! Для цього справді треба було створювати незручності 300-тисячному місту, принижувати людей, які фактично дали владу нинішньому Президенту, міністру МВД і очільнику обласного ДАІ?
Аналогічні «пригоди» «синхронно» трапилися й на інших трасах, що ведуть до шахтарської столиці. В результаті, на наступний день Донбас обговорював «чудеса» дорожнього руху й акцію опозиції, про яку напередодні мало хто чув і ніколи, може б, не дізнався, якби не потуги працівників ДАІ.
Обговорювали, звичайно, по-різному. Наприклад, автор стала свідком розмови торгівців квітами на зупинці в Донецьку під назвою «Ветка».
Там одна жінка скаржилася товаришкам: через акцію опозиції додому доїхати не змогла. Жінка доводила: влада мусила не влаштовувати опозиції проблеми на території області (автоматично створюючи неприємності для населення), а взагалі не пускати меншовиків на територію області. В оригіналі це звучало так: «Чого вони до нас понаїхали! От би наші міну заклали б десь на кордоні області й зірвали б кілька автобусів на х…».
Автомобіль-привид
Збір учасників мітингу відбувався біля Оперного театру Донецька. О 14 годині людей було небагато, розмови точилися переважно про те, як міліція зупиняла автобуси з учасниками мітингу і як тепер опозиціонери пробираються в Донецьк. Але загалом атмосфера була досить мирна. Навіть міліції навколо було небагато, місцеве населення реагувало без жодної агресії. Журналісти працювали в яскравих зелених жакетах. «Це нас міліція одягнула, - розповіла автору одна з працівниць місцевого ЗМІ. - Нам сказали: «Це щоб вас випадково не побили».
«А що, когось мусять бити?» - з посмішкою поцікавилась автор у колеги.
Виявилося: таки мусили. Але про це трохи пізніше. Повторюся: на той момент атмосфера була до підозрілого мирна. Наче мітинг готувався не в Донецьку, а десь у містечку Самбір Львівської області.
Мана розвіялася, коли на проїжджій частині – акурат навпроти наметів опозиційних партій - пригальмував чорний джип. Машина здавала заднім ходом, а чоловік на пасажирському сидінні знімав присутніх на телефон. Коли ж авто рвонуло вперед, виявилося, що на місці, де б мали знаходитися держномери, чорніє порожнеча. Дріб'язок, але це насторожило. Так само, як абсолютна байдужість працівників ДАІ, які спостерігали цю картину.
До 15 години народу побільшало до трьох тисяч. Почали прибувати депутати і лідери опозиції, які по-простому спілкувалися з прихильниками, що зібралися тут на площі. Люди були цим надзвичайно задоволені. Єдине - обурювалися відсутністю Віталія Кличка. Сюди ж підтягувалися й прихильники діючої влади, які охоче вступали в дискусії, суперечки, жодної агресії при цьому не демонструючи.
Нарешті хода рушила до пам’ятника Шевченка. Тут виявилося, що працівники ДАІ спеціально вчасно не перекрили рух на перехресті: кілька десятків автомобілів опинилися в пастці – шлях їм перегородила колонна. Водії нервували, сигналили, до них підбігали працівники міліції з папочками - пропонували написати претензії.
Деякі водії обурено відмовлялися. «А претензії працівникам ДАІ, які вчасно не направили рух на іншу дорогу, можна написати?» - питали інші. Аналогічне питання автор поставила одному з даішників. «Ні, не можна. Ви ж без автомобіля. Мені наказали збирати претензії, я збираю»,- зауважив міліціонер, опускаючи очі.
Мітинг відбувався під пам’ятником Шевченка. Лідери опозиції на чолі з Арсенієм Яценюком і Олегом Тягнибоком виступали з даху білої газельки. Виглядало не революційно - знов таки, дуже мило.
Закінчилося все дійство так само мирно, як почалося. По завершенню народ ще довго не розходився: люди, «відмічені» партійною символікою, збиралися у групки та просто прогулювалися центральними вулицями.
Треба сказати, під Євро-2012 з міста зробили цяцю – поновлені фасади, море квітів, доглянуті пам’ятники і фонтани… Абсолютно ідеалістична картинка, яка для киянина – апріорі налаштованого до «місцевого політичного підтексту» з насторогою – є приємно-неочікуваною.
Дивувало хіба що розмаїття реклами з сексуальним підтекстом. Ось, наприклад, «промо» аквапарку; цільова аудиторія - діти та підлітки.
Втім, то дрібниці. В цілому, Донецьк справляв найпозитивніші враження. Жодної агресії з боку місцевих, навіть, якщо ходиш містом у футболці з портретом Януковича з червоною цяткою у лобі…
Передмістя
Усвідомлення того, що ти на Донбасі, з’явилося лише підвечір, коли автор опинилася в районі Горлівки, що межує з Єнакієве.
Підхожу до магазинчика на узбіччі. Вікна задраєні металевими щитами, продукти продаються через маленьке загратоване віконечко у дверях. В черзі ледь не спалахує бійка, коли один тверезий «качок» кидається на іншого - «бухого». Щоправда, зі шляхетною вимогою: «не матюкайся при дітях». Парочка білобрисих кучерявих янголят бігають навколо і зовсім не звертають уваги ні на звичну лайку, ні на бійку.
Нарешті всі заспокоюються, п’яненький тип зазирає за грати, просить у продавця півлітра горілки і пляшку пива. Тверезий буян - теж саме. Мама з двома дітьми замовляє…Вгадайте що? Також пляшку горілки і пиво. Горілку всі беруть різну, а пиво одне – «Жигульовське».
Бити «Свободу» - не «по-понятіям»
Насамкінець - найцікавіше.
Коли автор виходила з мітингу опозиції, в кафе за рогом побачила чоловіка, відомого на ім’я Армен Саркісян.
Офіційно, це - віце-президент федерації боксу міста Горлівка. Неофіційно, Армена вважають «смотрящім» за Горлівкою від Юрія Іванющенка, більше відомого як «Юра Єнакіївський». Подейкують, вони з Іванющенком куми, і що Армен ніби «курує» від Іванющенка «Укрспирт». Доказів, на кшталт записів про кумівство у місцевій церковній книзі, звісно немає, однак диму без вогню, відомо, не буває.
Звісно, п'ятничної днини пан Саркісян міг собі просто відпочивати в кафе у центрі міста. Міг відпочивати, принагідно спостерігаючи за політичним «перфомансом», чому ні? Втім, після подій на горлівській трасі, його присутність автору випадковістю не видалася.
Варто пригадати цікавий факт. 18 травня, Київ, одразу за Софійською площею, де саме відбувався мітинг опозиції, у Рильскому провулку гальмують три шикарні авто. З одного авто виходить чоловік, вбраний у легкий яскраво-блакитний костюм. Юрій Іванющенко. З двох інших - висипають охоронці.
Компанія виходить на Софійську площу. Іванющенко з хвилину спостерігає за мітингом – дійство завершилося, і люди вже розходяться. Задоволено посміхається, розвертається й прямує до себе в офіс (тут таки, у Рильскому провулку).
Ніби просто побутова картинка. Однак, автору вона запамя'яталася. І от, помітивши у Донецьку Саркісяна, вирішила поцікавитися можливими «причинно-наслідковими» зв'язками його появи неподалік мітингу опозиції.
Одразу декілька, абсолютно не пов'язаних поміж собою джерел, доповіли наступне: певні «єнакіївські» (тут – просто географічна ознака, - авт.) ніби намагалися напередодні мітингу «підбити» місцеві кримінальні елементи влаштувати опозиціонерам в Донецьку «теплий» прийом. Буцім, пропонували - під виглядом «обурених» жителів Донбасу - порізати шини в автомобілів лідерів опозиції, відловловити і побити кількох «свободівців». Однак, згадані «елементи» зустріли пропозицію без захвату. Проігнорувавши можливість підзаробити, відповіли (адресатами «пропозиції» були, якщо можна так висловитися, одразу декілька «груп»): «Ми в політику не бавимося. Це не по-понятіям». Інформацію, що примітно, підтвердили як джерела, наближені до тих, хто пропозицію отримував, так і до правоохоронців.
В результаті, під час самого мітингу біля обладміністрації вешталося кілька підозрілих осіб, але вони себе жодним чином не проявляли. Якщо не вважати інцидент, коли у парку неподалік начебто «шахтар» побив начебто «свободівця».
Видається мені, така поведінка «елементів» - тривожний для діючої влади сигнал. Все це, нагадаю, у Донецьку. Де розгублено колишню фанатичну підтримку електорату, і навіть асоціальні елементи, що «брудної» роботи майже ніколи не цуралися, воліють нині триматися осторонь. Бояться? Чи просто заздрять? Хтось піднявся високо. Дуже високо. А дехто, як, наприклад, пан Сальков, якого в народі називають головним катом із банди Гіві Немсадзе, нині торгує на базарі…
Система дала збій? Чи підкидає шанс на одужання?