Скільки у вашій перемозі голосів отримав “свободівець” Андрій Іллєнко і скільки було віддано за опозиційного кандидата Іллєнка?
Поняття “свободівець Іллєнко” вписується у поняття “опозиціонер Ілленко”. Друге — ширше, але ядро — це свободівець Іллєнко. І третя частина — просто Іллєнко. Зрозуміло, що без першого і другого мені було би важко перемогти. А чисто математично можемо вивести свіввідношення: результат “Свободи” на моєму окрузі — близько 17%, мій результат — 33%. Зрозуміло, що головне – це підтримка партійного бренду.
Але “мажоритарка” - це не є чисто партійні вибори. Це ще і протистояння особистостей. І в такому політизованому місті як Київ люди хочуть бачити яскравих постатей.
"Герега не та людина, яка може зламатися під тиском"
“Свободу” в Києві кидали під грошові мішки, інколи — під одіозні грошові мішки, як у випадку з Левченком та Пилипишиним. Так навіть краще?
Ми з “Батьківщиною” ділили округи по всій Україні, не тільки у столиці. У Києві ми отримали, я згоден, два дуже складні округи. Багато хто дуже скептично ставився до наших шансів. Але я ніколи не прагнув легких перемог у політиці, політичної халяви, я завжди йшов на найважчі ділянки фронту. Доля дала мені шанс довести, чого я вартий. Надзавдання, суперскладне завдання, на яке імениті опозиційні політики не хотіли погоджуватись.
Я чудово розумію, що ця перемога — не тільки моя заслуга. Найбільша подяка людям, які все ж таки прийшли і проголосували.
Де був ключовий момент у вашому протистоянні з Герегою?
Коли у нас на руках з'явилися усі протоколи з мокрими печатками. А це сталося доволі швидко — коли офіційний підрахунок тільки починався. І ми точно знали, що перемагаємо.
І все збіглося буквально до одного голосу. Далі головним завданням було захистити перемогу.
Визнаючи вашу перемогу, Галина Герега зламалася під тиском чи у людини просто...
Це не та людина, яка може зламатися під тиском. Не та у неї життєва історія, не ті у неї ресурси, не ті можливості. З її боку це було мудре рішення політика, який думає про свою стратегічну перспективу. Коли ситуація зайшла у глухий кут, вона піднялася над цим і зробила правильний крок. Саме тому, що вона не стала йти на жодну ескалацію, 215-й округ вже не належить до проблемних.
Ви з повагою говорите про неї.
А її вчинок, коли вона не стала йти у ті ж суди, заслуговує на повагу.
“Свобода” та Об'єднана опозиція (ОО) домовились про спільних кандидатів. А от з “УДАРом” такого не сталося. І на 102-му окрузі на Кіровоградщині “свободівець” та “УДАРівець” взяли по 19% голосів, а регіонал Єдін - 29%. І це лише один приклад.
Це питання до великої опозиційної нашої конгломерації. Якби не було домовленості з “Батьківщиною”, опозиція би програла “мажоритарку” тотально. І вони, і ми. Щодо “УДАРу” - якби він був з нами з самого початку, ми би виграли ще більше округів.
Я сподіваюсь, що політики зроблять висновки і більше таких помилок не буде. А з кандидатом від “УДАРу”, який йшов на моєму окрузі — Ігорем Опадчим — ми дуже чесно конкурували. І коли почалися складнощі з підрахунком, то Ігор був постійно на окрузі і дуже допоміг. Він міг піти додому спати, але показав себе небайдужою людиною. І ми пліч-о-пліч боролися за мою перемогу.
"Після цих виборів піде вал підтримки "Свободи". От побачите"
Чому на Львівщині, Тернопільщині, які для “Свободи” є базовими регіонами, ви отримали не рівну кількість округів з ОО, а лише половину? Теоретично, на тій же Львівщині ви могли виграти усі 12 округів.
По-перше, в Об'єднаній опозиції налічується вісім партій, і вони ще між собою ділили округи. Я був учасником багатьох переговорних процесів, вони йшли надзвичайно важко. Десь ми поступилися якимись амбіціями. А могли ж і сказати: “Хлопці, це наші базові регіони”. Але якби нам не вдалося б домовитись – програли б усі.
Після цих виборів політикам треба буде вчитися знаходити спільну мову в конкретних ситуаціях, а не на рівні загальних декларацій. Я, наприклад, вважаю, що формат участі опозиційних сил на майбутніх виборах у міськраду Києва має бути таким же і плюс “УДАР”. Тобто, єдиний мажоритарник від усіх трьох сил і три партійні списки у пропорційній частині.
Найсхідніша перемога “Свободи” - 145-й округ, який включає в себе частину Полтави, де переміг Ковалівський сільський голова Юрій Бублик. Як?!
Сіль ситуації в тому, що “Свобода” почала експансію на Схід. Наприклад, у Дніпропетровській області ми перевалили за 5%. Крім того, ми — одна з небагатьох партій в Україні, що має цілу плеяду партійних лідерів, які є потужними особистостями, які є публічними. Бублик — це не просто партійний чиновник, він голова сільської Ради, в яку входять, якщо не помиляюся, 11 сіл, і яка за всіма показниками є чи не найкращою в області. Він є дуже авторитетною людиною на місцевому рівні.
На цих виборах люди голосували за “Свободу”, але ще боялися, що вона не пройде, вважали маргінальною або не надто серйозною силою. А ось після виборів, я гадаю, піде просто вал. От побачите — буде зовсім інше сприйняття нас.
А можна було розвести брата Олега Тягнибока і КУНівця Лопушанського? Чи — бий своїх, щоб чужі боялися?
Ви ж знаєте, яку роль на цих виборах грала “Наша Україна”. А КУН був же її союзником. У нас були перемовини, але безуспішні. Чому саме Андрій Тягнибок? Бо прикинули, що на цьому окрузі перемогти Лопушанського може тільки він. До речі, саме на цьому окрузі Андрій виграв обласні вибори. Повірте, це був один з найважчих галицьких округів.
А загалом на Галичині була величезна конкуренція. Майже на кожному окрузі було декілька кандидатів, які називали себе опозиційними, національними, демократичними і т.п. Проти Михальчишина йшов олігарх Дубневич, але він ішов у вишиванці, за УПА, за Бандеру. Ви ж розумієте, це — Галичина. Там навіть офіційні “регіонали” - всі у вишиванках, всі за Бандеру і українську мову. Не кажучи вже про так званих самовисуванців.
Про що говорить неспроможність опозиційних партій вивести велику кількість людей на вулицю для захисту своїх перемог на мажоритарних округах?
Складне питання. “Мажоритарка” не сприймається більшістю людей, як щось дійсно важливе. При цьому зараз люди готові вийти на вулиці, у Києві так точно, але за щось значуще, грандіозне, і тільки тоді, коли бачитимуть конкретний результат свого протесту. Просто покричати на холоді “Ганьба!” вже не цікаво.
Але уже те, що вдалося добитися рішення ЦВК про перевибори на кількох округах, це, звичайно, в жодному разі не перемога, але хоч якийсь компроміс, який може розблокувати ситуацію. Зрозуміло, що влада намагатиметься обернути ситуацію на свою користь, але повірте, що вона дуже боїться конфліктних ситуацій. Особливо, у Києві. І навіть сто людей, що стоять під ЦВК, це для влади вже велика проблема.
Якщо говорити про щось “значуще, грандіозне”, що виведе людей на вулиці, то чи може це бути: “Хлопці, пішли на барикади відбирати гроші в олігархів!”? Це конкретний заклик і в жодному разі не провокаційне запитання.
Плюс-мінус — так. Давайте згадаємо Майдан, чому люди вийшли. У них була чітка впевненість, що перемога реальна. І було відчуття: перемога — або нічого. А зараз ця конкретна мета не сформульована. Ось дивіться: зібралися люди під ЦВК, а комісія приймає рішення про перевибори — і хвиля обурення збивається. І що далі?
Сьогодні влада стала певною мірою заручницею кількох людей, які програли вибори (і влада це знає) і які тупо, через контроль над комісіями і корумпованими судами, не дають можливості закінчити виборчий процес. Дивно, що влада ніяк не реагує. Бо якась Засуха може поставити під питання легітимність всіх виборів.
"Люди бунтують не від поганого життя, а від нудьги"
А вам не здається, що Київ за час після Помаранчевої революції істотно заплив жирком і вже не готовий до якихось потрясінь?
Важко погодитись. В таких випадках і починається революційна ситуація. Люди бунтують не від поганого життя, люди бунтують від нудьги насправді. Хіба Москва погано живе? Але вона бунтує. Вся Росія спить, а Москва бунтує. А “арабська весна”? Як тільки там трохи піднявся рівень життя – одразу почалися революції.
Київ перетворився на звичайний світовий мегаполіс і став прагматичним. Політична романтика 90-х відійшла у небуття. Але Київ не став менш ідейним, революційним. І вибори це показали. До речі, на марші УПА нас підтримали тисячі киян. І київська «Свобода», яку я очолюю, наповнена саме киянами, а не вихідцями з Галичини.
У Києві вистачає «російськомовних українських націоналістів». Це місто, яке за ідеологічними поглядами наближене до Західної України, але значна частина якого поки що розмовляє російською.
Після перемоги “Свободи” на виборах деякі діячі знову звинуватили партію у фашистських поглядах. З цим реально боротися і чи треба?
Наша партія до 2004 р. називалася “Соціал-національна партія України”. Ми ніколи від цього не відмовлялися.
Але ж пряма аналогія з Гітлером.
Послухайте, ми є соціальними націоналістами. Чому соціальними, тому що поєднуємо ці два питання. Націоналізм без соціальної справедливості — неповноцінний, це, по суті, шароварництво. Ми тому і перемагаємо: за нас голосує не тільки україномовна інтелігенція, але й середній клас, робітники. В нас бачать захисників своїх соціальних інтересів, не тільки національних.
Безумовно, на нас і далі будуть вішати ярлики фашистів. Але ми ані фашисти, ані екстремісти. Ми не виступаємо за зверхність однієї нації над іншою. Ми за те, щоб ми, українці, жили в нормальній державі, де б наші права корінної нації поважалися. Без жодних ущемлень інших національностей. Я провів на окрузі 250 зустрічей з виборцями, і мені азербайджанці, росіяни, поляки, грузини, вірмени казали, що будуть голосувати і за мене, і за “Свободу”.
Розумієте, нема “Свободу” за що критикувати — вона не продається, не стає “тушками”, вона послідовна. От і придумують. Але люди у це вже не вірять. Мене, до речі, на окрузі малювали на листівках в есесівській формі. Ну, дуууже розумно. Політична культура українського суспільства достатньо висока і відверта “чорнуха” вже не діє. Проти мене виставили двох(!) технічних кандидатів від нібито “Батьківщини”, які були на плакатах разом з Юлею, ходили, щось розповідали. Обидва набрали менше відсотка.
"На наступних виборах ми отримаємо великі фракції у Центрі та маленькі на Сході й Півдні України"
Яким чином буде відбуватися подальша експансія “Свободи” на благословенні землі Сходу та Півдня України?
Вона вже йде. Про Дніпропетровськ я вже казав, у Криму ми набрали не набагато менше, ніж “Руський Блок”. Дивіться, як йшла наша еволюція. Спочатку у нас з'явилися невеличкі фракції на Західній Україні; потім, у 2010-му — великі фракції на Західній Україні і невеличкі у Центральній; тепер у нас уже з'являться великі фракції у Центральній Україні і невеличкі на Півдні та Сході — коли будуть наступні місцеві вибори. Так ми і рухаємося. Ми там постійно на виду, уже не сприймаємося як екзотика. У нас там місцеві, а не привезені, активи.
А чи розумієте ви феномен психології східного українця?
Я не можу не розуміти. Я народився і живу все життя у Києві, канікули проводив у селі на Черкащині. Вся моя рідня з Київської, Черкаської та Дніпропетровської областей. Мені, як я чую цей суржик черкасько-канівський, аж плакати хочеться, настільки це для мене рідне. На Сході такі само нормальні люди, просто там ще дуже сильний адмінресурс. Повірте, Партія регіонів там набагато менше взяла, ніж їм намалювали.
Але ми переможемо ті міфи, які існують щодо нас. Ми вже це зробили, отримавши у Києві більше 17%. Навіть я, голова київської “Свободи”, не міг у таке повірити, вважав, що 12% - це мрія. “Свобода” вийшла з політичної ізоляції, зараз ми рівноправні представники опозиції, за нами немає шлейфу маргінальності, сектантства, але ми ні на йоту не відійшли від своїх ідей. При цьому ми вплинули і на “Батьківщину”. Їхня риторика вже майже не відрізняється від нашої.
$20 млн, які, за оцінкою рекламістів, “Свобода” витратила на вибори, це нормально чи це ознака того...
Я не знаю, про які 20 млн йдеться, це смішно. Ми ніколи не приховували, хто спонсори партії, у нас є Економічна рада. Це наші партійці, націоналісти, у них є чесно зароблені гроші (повірте, якби щось було не так — їх би давно помножили на нуль), і вони нам трошки допомагають. Але це мізер. Ми набрали у Києві більше, ніж Партія регіонів. Якби я вам сказав, який звичайний місячний бюджет нашої Київської організації, ви би не повірили.
Скажіть, я — повірю.
Це $1,5 тис. десь. Можете подивитися наш офіс на Богдана Хмельницького — дві маленькі кімнатки, нема де розвернутися. Уся моя мажоритарна кампанія за три місяці — це 1-2 дні кампанії запакованого грошима провладного кандидата. Усе зробили 50-60 членів “Свободи”.
Без грошей — ніяк, але я на своєму окрузі довів, що це - не головне. Бо інакше не переміг би. Жодних шансів не було б.
"Якщо треба комусь у парламенті морду набити — без питань. Але люди чекають конкретики"
Ви тепер людина з депутатською зарплатнею. Членські внески будете з неї платити?
Я тепер ще більше їх платитиму. Ми домовилися ще на початку кампанії, що всі наші депутати 10% своєї зарплати будуть відраховувати в благодійний фонд підтримки обдарованих дітей з малозабезпечених родин. Зрозуміло, що значну частину своєї зарплати я буду віддавати на потреби партії.
А чи будете вимагати депутатську квартиру?
Особисто я — ні. Я киянин, мені є де жити у Києві.
Можна отримати, продати, а гроші віддати на розвиток партії.
Давайте так: збереться фракція, винесе рішення з цього питання. Але особисто я ніяких квартир просити не буду.
Ви у 25 років стали народним депутатом. Зараз відчуваєте зміни всередині себе?
Це важливе питання. Я розумію, що це може закружити голову. Але я в політиці вже 10 років: я ще школу не закінчив, а вже був там. На третій день своєї політичної біографії я вже був у Шевченківському райвідділку за незаконну розклейку листівок. За мною стоять люди, які фактично зробили мою виборчу кампанію, мої побратими, вони точно не дадуть мені зажертися.
Я живу як жив, їжджу громадським транспортом, спілкуюся з людьми на вулиці. Зараз, звичайно, мене більше впізнають. У метро на днях прямо у вагоні відбувся імпровізований мітинг. І все це зобов'язує. Ця перемога далася дуже важко, а все, що отримуєш не на халяву, цінуєш і відчуваєш відповідальність. Я хочу, аби у моєму житті усе було як раніше.
Коли отримаю депутатські повноваження, приїду на округ, подякую людям. Хочу, аби на наступних виборах мене переобрали на тому ж окрузі не просто як “Іллєнка від опозиції”, а як Іллєнка, який щось реальне робить для людей.
Результати цих виборів ставлять перед “Свободою” якісь нові виклики? Можливо, несуть в собі небезпеку?
Звичайно, ми зараз “на хвилі”. Але відповідальність зараз просто шалена. Люди повірили “Свободі”. Реально повірили. І “Свобода” - це остання надія. Якщо розчарує “Свобода” - все. Вже ніхто і ніколи... І ми не маємо права цю надію дискредитувати.
Я думаю, що ми у Верховній Раді нарешті покажемо контраст, відмінність між нами й політичними силами, які перед цим більше розчаровували. Звичайно, нас всі сприймають як таких хлопців, які можуть комусь морду набити. Якщо треба — то без питань. Але ми хочемо показати і якість нашої роботи у парламенті. Люди чекають конкретики. Просто заяви виголошувати — це добре, але недостатньо.