У вівторок, 06 листопада 2012 року, тихцем, у виру передвиборчої боротьби, Верховна Рада в редакції першого читання ухвалила Закон «Про всеукраїнський референдум».
Питання про реалізацію права народу на референдум відноситься до числа тих провірених часом прогалин в законодавстві, заповнити які обіцяє ледве чи не кожне скликання Парламенту. Як відомо, базовий закон про референдум в Україні є, він був прийнятий ще в далекому 1991 році, але в силу архаїчності його норм, він не застосовувався, так як не міг адекватно реалізувати волю народу.
Новоспечений закон був прийнятий в першому читанні ще в червні 2010 року, а вже в липні того ж року, під час другого читання Верховна Рада погодилась з тим, що частина норм закону не відповідає Конституції України, і тому повернула його на повторне друге читання.
Вже не дивує той факт, що законопроект не пройшов навіть профільного комітету, цим самим порушуючи процедуру, встановлену регламентом Верховної Ради. До законопроекту були запропоновані сотні поправок від народних депутатів, але чомусь вони навіть не обговорювались ні в парламентських комітетах, ні в сесійній залі, все було як завжди, - законопроект приймався досить швидко і «за помахом всім відомої руки»…
Не залишає байдужим рівень правового нігілізму, при якому ухвалювався даний закон: попри те, що закон вже обговорювався у другому читанні, він був прийнятий в редакції першого читання, що взагалі з юридичної точки зору є нонсенсом… (відразу пригадується гітлерівська Німеччина, де через неконституційний закон про референдум були прийняті гітлерівські закони про Третій рейх).
Після прийняття чергового одіозного закону, його автор зауважив, що таким чином ми рухаємося на шляху до Європи. Але напевно автор закону з усією «провладною командою» йдуть далеко не в ногу з українським суспільством, та явно різними дорогами…
Зараз в кінці тунелю видніється радше «радянський тоталітаризм» аніж «європейська демократія»…
Помираюча Верховна Рада провела «прощальне» натискання кнопок, котре за політичним цинізмом та юридичним невіглаством перевершило всі попередні досягнення влади: провладна більшість надала Президенту право в обхід Парламенту створити нову Конституцію, яке може позбавити народ права обирати Президента і забезпечить нинішньому очільнику держави обрання на другий строк шляхом голосування в Парламенті.
Непоганий «прощальний акорд», досить прикро лише те, що прозвучав він на мінорній, а не на мажорній ноті…
Вертикаль президентської влади у механізмі народовладдя
Мало яка із норм нового закону не суперечить декларованій ним ідеї створити правові передумови для реалізації народом України права на здійснення влади безпосередньо.
Як прийнято стало казати: «Від імені і за дорученням» «провладна більшість» будує в Україні вертикаль президентської влади у механізмі народовладдя.
На це промовисто вказує кожна із норм нового закону, починаючи із визначення предмету референдуму, порядку реєстрації ініціативних груп, механізмів та строків збору підписів, порядку створення комісій.
Які ж новели подарував нам новий закон…?
По-перше, виявляється, що всеукраїнський референдум може бути «з будь-якого питання», за винятком тих, проведення яких не допускається Конституцією або законами України.
Парламент встановив, що всеукраїнські референдуми можуть бути чотирьох видів залежно від їх предмета, а саме: конституційний (затвердження нової редакції Конституції, внесення змін та скасування змін до неї); ратифікаційний (зміна території України); законодавчий (прийняття, скасування законів); загальний (з будь-якого питання, крім податків, бюджету та амністії).
До сих пір обмеження на предмет референдуму встановлювалися лише Конституцією і були нею вичерпно перерахованими.
Тепер же дозволено з’явитися ще якимось законам, які на рівні з Конституцією можуть вирішувати питання такого роду. Це означає, що управляти предметом референдуму стає легше.
Депутати встановили, що право призначати конституційний референдум щодо ухвалення Основного закону належить Президентові за народною ініціативою, по внесенню змін до Конституції - Президентові за ініціативою Парламенту, ратифікаційний - Верховній Раді, загальний - Президентові.
Згідно з рішенням Парламенту, указ Президента про оголошення референдуму щодо внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції публікуються після підписання прийнятого Парламентом закону за умови, що такий законопроект був внесений Президентом або 300 депутатами і був прийнятий не менш 300 парламентаріями.
Парламент визначив, що якщо закон про внесення змін у відповідні розділи Конституції не був затверджений референдумом, то повторне внесення законопроекту з цього ж питання можливе лише в парламенті наступних скликань.
І найцікавішим є те, що результати народного волевиявлення на референдумі за народною ініціативою є остаточними і не потребує затвердження або схвалення будь-яким органом державної влади, забираючи таким чином у Парламенту виключне право затвердження результатів референдуму.
Нова редакція Конституції, згідно з рішенням Парламенту, набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів Всеукраїнського референдуму щодо затвердження нової редакції Конституції.
По-друге, на один референдум може бути винесено кілька питань з різних предметів, а сам референдум – суміщатися з виборами Президента України, виборами народних депутатів, виборами депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.
Можна лише уявити вихор агітаційних, просвітницьких та інформаційних кампаній з різних предметів референдуму, що аніскільки не сприятиме суспільному обговоренню суті предмету референдуму. Тим паче у ситуації, коли заразом проводяться якісь вибори.
По-третє, узаконюється «своєрідний цирк», іншим словом це просто назвати не можна, у справі формування комісій – адже зараз усі вони формуються за різним принципом. На виборах – поки що кандидатури подаються партіями та фракціями.
На референдумі ж передбачається задіяння іншого принципу – посадово-адміністративного.
Пропонується встановити подання кандидатур до комісій головою Верховної Ради АРК, головами обласних рад, Київським міським головою та головою Севастопольської міської ради.
А якщо ці посадові особи, навіть не органи влади, вчасно не подадуть кандидатури до складу окружних комісій, таке право переходить до голів державних адміністрацій, які в Україні є складовою інституту Президентства.
У результаті підрахунку такими комісіями бюлетенів референдуму не важко буде здогадатися навіть пересічному громадянину, в чию сторону «опустяться шальки терезів»…
Картинка стане ще яскравішою, якщо знати про унікальні вимоги до кворуму таких комісій: «У день голосування та під час підрахунку голосів засідання комісії референдуму є повноважним незалежно від кількості присутніх на ньому членів комісії референдуму».