На 21-му році незалежності головний виборчий орган нашої країни може очолити послідовник марксизму та ленінізму. Керівник партії, яка встановлює пам’ятники Сталіну в українських містах, мріє про відновлення радянської імперії, заперечує геноцид українського народу, навіть сам факт сталінських репресій, голосує проти повноцінного функціонування в Україні української мови… Той самий, який на ділі доводить давнє правило «Скотного двору» Оруела про те, що «всі тварини рівні, але деякі – рівніші за інших».
Згадаємо хоча б 29-те лютого 2004-го, коли авто комуніста (з його донькою в салоні) на швидкості 160 км на годину вбило абсолютного чемпіона Європи та призера Олімпійських ігор в Сіднеї, видатного українського гімнаста Олександра Береша. Тіло спортсмена тоді викинуло з салону його «Пежо» і буквально розчавило під колесами БМВ тодішнього віце-спікера. Втім, як казав улюбленець комуністів, Йосип Джугашвілі, смерть однієї людини – це трагедія, смерть мільйонів – це статистика.
В країні, яка декларує прихильність гуманізму та європейським цінностям, головою парламенту може стати людина, для якої смерть мільйонів українців через голод, тортури та масові розстріли 20-30-40-х років минулого століття є звичним «плином історії». Партія, проти якої давно слід було б влаштувати другий Нюрнберг, може отримати першого в своїй історії голову Верховної Ради Незалежної України. Такого не було навіть за часів «раннього» Кравчука, який, перебуваючи на чолі ВРУ, «здав» свій партквиток відразу ж після серпневого перевороту 1991-го року. Потім у різні часи на чолі Ради були і позапартійний Плющ (двічі), і «селянський» Ткаченко, і «народний» Литвин (теж двічі), і «самооборонно-нашоукраїнський» Яценюк, і «соціалістичний» Мороз (знову двічі). Але комуністів у кріслі голови парламенту незалежної України не було НІКОЛИ!
Тепер же ж задля ухвалення більш ніж сумнівного, суперечливого, провокаційного та відверто антиукраїнського Закону про статус регіональних мов, правляча Партія регіонів готова віддати другу (чи, за старою-новою Конституцією, третю) за статусом посаду в європейській країні комуністичному Саддаму Івановичу! Такого відвертого історичного кроку назад у 21-му столітті не робила навіть сусідня Молдова, панування комуністів в якій закінчилося разом з ерою Володимира Вороніна. І безхребетна опозиція нічим не зможе завадити цьому процесу!
У кулуарах парламенту кажуть, що за «тишком-нишком» голосування «мовного» закону Саддам Іванович отримав від біло-синіх депутатських колег один «лимон» вічно зелених одиниць благодійної допомоги. Звичайно, «на потреби партії». Не знаю, чи це правда, але з огляду на масовану рекламу з усіх телеекранів та біл-бордів тих, хто «поверне країну народу», а разом з нею «безкоштовну освіту та медицину», хто «посадить корупціонерів за грати», можу припустити, що свої «лимони» отримали не лише віце-спікер, але й пересічні комуністичні «кнопкодави». Тепер справу треба доводити до кінця. Інакше «замовник» буде не в гуморі.
Здається, українські чиновники геть сплутали своє власне майно та майно, що належить державі, тобто всім українським громадянам. Як казав півстоліття тому Фрунзік Мкртчан в образі товариша Джабраїла у фільмі «Кавказька полонянка», сплутали «свою личную шерсть с государственной».
— Єгор Чечеринда
Сам «замовник» питаннями цінностей, моралі чи гуманізму, певно, не надто переймається. Соціологи біло-синіх порахували, що ухвалення мовного закону додає близько 5 % додатковї електоральної підтримки. А за таку «долю» вони готові посадити у крісло віце-спікера хоч дідька лисого. І ім’я цього лисого дідька вже, очевидно, відоме усім.
От тільки б не загратися у ці мовні «піддавки» з однопартійцями Леніна-Сталіна. Адже у Державній Думі Російської імперії 4-го, останнього, передреволюційного скликання, фракція «більшовиків» становила лише 6 депутатів з 442-х. І на момент лютневої революції їх не сприймали серйозно навіть «меншовики» - однопартійці по РСДРП, яких було у Думі семеро. Що сталося за півроку після лютого 17-го – відомо усім.
Звісна річ, сьогодні не 1917-й рік, і Віктор Янукович – не Микола ІІ, але ігри з комунізмом завжди закінчуються погано. І для влади, і для народу. І політтехнологам від партії влади слід пам’ятати цю прописну істину.