Але розгорнувши кольоровий папірець народ залишався вкрай розчарованим – смак цих реформ не радує, а навпаки викликає розчарування і обурення. Так було з Податковим кодексом, який підняв податковий Майдан. Гнилий присмак залишився від змін у пенсійне законодавства.
Але влада у своєму реформаторському азарті робить вигляд, що цього не було. На черзі нова, не менш одіозна її законодавча ініціатива – земельна реформа, яка на словах повинна стимулювати розвиток аграрного сектору, поліпшити добробут селян. Принаймні, так задекларовано.
У попередньому матеріалі на цю тему “Земельна реформа: знову пани і кріпаки” вже повідомлялося про окремі ризики скасування мораторію на купівлю-продаж земель с/г призначення, а також формування відкритого ринку земель на підставі урядового законопроекту «Про ринок земель». Аналіз змісту запропонованих нововведень дозволяє зробити однозначний висновок: можливостей для зловживань та махінацій із землею у документі закріплено набагато більше, ніж передбачалося раніше. Загалом те, про що піде мова у цій статті – спроба захистити громадян від чергового владного ошуканства.
Атракціон бюджетної щедрості
Як відомо, з початку нового року на вітчизняному ринку земель очікуються суттєві зміни: держава зможе вільно купувати та продавати землі сільськогосподарського призначення. Але найголовніше не це. Найбільш хвилюючим залишається питання прозорості продажу земель державної власності та витрачання бюджетних коштів на купівлю землі з приватних рук…
Спробуємо уявити собі недалеке майбутнє. Коли відкриється ринок земель, громадяни, які так давно цього чекали, намагатимуться продати належні їм земельні ділянки. Тобто пропозиція набагато перевищуватиме попит, а значить за всіма законами економіки, це призведе до падіння цін. Як тоді розцінювати заяви можновладців про підвищення ціни земель у разі їх вільного обігу, спитаєте ви?! Питання, на жаль, в нікуди…
Таким чином спостерігатимемо ситуацію, коли за досить помірні кошти держава зможе акумулювати у своїй власності значні масиви земель по всій Україні. І тут постає слушне запитання: “Як саме використовуватиметься така земля в майбутньому?”. На жаль, чіткої відповіді на це не знаходимо в жодній урядовій програмі. А скоріш за все її немає і плани у влади прості: скупити землю за державні кошти, а потім здавати її в оренду…за копійки тим, кому потрібно!? І не важливо, що держава фактично втрачає мільйони гривень надходжень до бюджету. Адже договір оренди є, встановлена оплата – формально все законно. Хто зможе отримати землю за такими цінами? ... Скоріш за все не фермери. Це будуть українські земельні барони і високопосадовці.
Однак головна небезпека в тому, що держава сама, а точніше, представники органу з земельних ресурсів на власний розсуд вирішуватимуть, які землі придбати та в кого.
Придивимося до норм про проведення аукціонів з продажу державних земель. Тут насторожує наявність фігури виконавця. Його функції зводяться до ведення протоколу аукціону та перерахування сплачених гарантійних внесків учасників. При цьому, винагорода за такі “надскладні” функції може становити майже 60 тис. грн. і, що найголовніше, оплачуватиметься за державні кошти у порядку здійснення державних закупівель. Небачена щедрість …
Ще одна підстава розпрощатися з бюджетними грішми – замовлення різноманітної проектної документації та проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи права оренди на неї. Урядовий законопроект передбачає, що продаж земель с/г призначення відбувається за ціною, яка не може бути нижчою за експертну. Відтак, скільки коштів отримає держава від продажу своєї власності залежить від висновку звичайної людини, яка також не “застрахована від помилок”. При цьому, влада “годує обіцянками” завершити процес розробки та затвердження оновленої методики експертної оцінки земель. А поки що продовжує діяти застаріла урядова Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок 2002 року. Відтак, як не заявляли посадовці про наміри спростити забюрократизовані процедури оціночної діяльності, а вони так і залишаються намірами…
До речі, окремі заяви влади взагалі не витримують жодної критики. Неодноразово наголошувалося, що держава контролюватиме справедливу ціну на землю за рахунок вже сформованого банку земель. Однак, спробуємо розібратися, про які саме землі йдеться. Виявляється, що держава “приписала” на свою користь близько 1,8-2 млн. га земель, власники яких померли, а спадщина не була переоформлена. Крім того, додамо ще близько 1,4 млн. га не розпайованих земельних ділянок. Що об’єднує ці землі? Більшість із них повинні належати простим громадянам, однак, через бюрократичну тяганину та корупцію хтось просто не зміг переоформити спадщину або отримати свій законний пай.
Зрозуміло, що у цьому ланцюжку хтось залишиться у виграші, але розплачуватимуться за все пересічні українці.
Земельна “деградація”
Ще одним доказом “щирих намірів” влади може слугувати положення ст. 23 законопроекту про ринок земель, в якому, загалом, встановлюється заборона змінювати цільове призначення земельних ділянок с/г призначення, придбаних із земель державної та комунальної власності. Але читаємо далі та бачимо наступний виняток: допускається зміна цільового призначення деградованих та малопродуктивних земельних ділянок для залісення, залуження або створення об’єктів природно-заповідного фонду.
Усе було б не погано. Однак, як завжди маємо також іншу сторону медалі.
По-перше, згідно ст. 171 Земельного кодексу України правовий режим деградованих та малопродуктивних земель є дуже сумнівним. Наприклад, малопродуктивними землями є угіддя, ґрунти яких характеризуються негативними природними властивостями, низькою родючість, а їх господарське використання за призначенням є економічно неефективним. Одразу приходить розуміння, що визнати землю деградованою чи малопродуктивною не важко, якщо це комусь вигідно.
По-друге, залісення, залуження або створення об’єктів природно-заповідного фонду на папері не потребуватиме надлюдських зусиль.
З усього цього чітко вимальовується можлива картина, в якій сільськогосподарську земельну діляночку на Південному березі Криму або в Карпатах визнають малопродуктивною та створять на ній об’єкт природно-заповідного фонду, який надалі “процвітатиме” в руках якогось можновладця.
Тож перш ніж робити гучні заяви про негайну відміну мораторію, влада першочергово повинна забезпечити готовність до цього. І найважливіше, щоб права громадян у земельних відносинах були захищені!