Згадаймо, що Віктор Ющенко сів у крісло на хвилі критики тодішньої влади і виплеканого Леонідом Кучмою олігархічного режиму. Віктор Ющенко виграв вибори, пообіцявши бандитам тюрми. Також він обіцяв виробити справедливі правила гри в суспільстві через справедливу приватизацію і здійснення судової реформи, яка мала на меті створити механізми не захисту інтересів грошових мішків, але відстоювання прав усіх громадян. Ющенко разом з прем’єркою Юлією Тимошенко азартно взялися за реприватизацію задешево проданого українським олігархам Ренату Ахметову і Віктору Пінчуку металургійного гіганта «Криворіжсталь». Продаж було здійснено прозоро і гласно – його навіть показували у прямому ефірі по телебаченню. Здавалося, олігархічний спосіб управління ось-ось має тріснути. Та на цьому вся війна з олігархатом зупинилася.
Леонід Кучма створив систему, яка дозволяла президентові одноосібно тримати під контролем олігархічні клани. Він був для них і батьком, і верховним суддею, котрий міг покарати, а міг і помилувати. При цьому реальні суди також перебували під його контролем. Досить згадати, як на плівках майора Мельниченка голос, схожий на голос Кучми, обіцяє підвісити одного з суддів, вибачайте, за яйця.
З приходом Віктора Ющенка зміни таки відбулися. Вони полягали в тому, що контроль над суспільством від однієї особи і його команди перейшов до кількох олігархічних угруповань. Але це було не новим віянням, а логічним продовженням епохи Кучми, наслідком його відходу від влади. Віктору Ющенку не вдалося приборкати цей процес. Судові реформи залишилися на папері, що спричинило «приватизацію» судів між тими ж кланами.
Віктор Ющенко суттєво відрізнявся від свого попередника в гуманітарній сфері. Він на повен голос заявляв про необхідність перегляду власної історії, відтворення національних цінностей, захисту і підтримки української мови і мистецтва. Також він великий наголос зробив на вивченні і вербалізації теми Голодомору 32-33 років минулого століття. І в цій галузі за його правління сталися суттєві зрушення. Створено Мистецький арсенал, інші музеї. Кілька впливових держав визнали голодомор геноцидом проти українського, тема ця зазвучала в світі.
Проте ці здобутки хоч і мають велике значення, але цінність їх на сьогоднішній день нівелювалася тим, що вони творяться у досі хворому нереформованому суспільстві, де продовжує панувати сваволя. Саме тому гуманітарні здобутки викликали у чималої кількості співгромадян значне роздратування. Хоча не сумніваюся, що нащадки згадуватимуть нинішнього Президента з вдячністю.
Фото: revisor.od.ua
Отож, епоха Ющенка не відбулася. В нас досі триває епоха Кучми. Деякий час тому звучали думки, мовляв, а що якби Леонід Данилович повернувся? Боюся, йому довелося б стикнутися з тими ж проблемами, що і Ющенку. Він не міг би відновити контроль над олігархатом. Перед ним теж став би вибір: або залишити все, як є, або таки здійснювати реформи. Але такий вибір робитиме не він, а наступний президент.