Выступление президента Ющенко на совещании с губернаторами

Якщо цього не зробимо, і в нації не вистачить сил, мужності це збагнути – ми будемо свідками закулісних інтриг двох політичних сил, які будуть нарізати своє майбутнє і майбутнє сорока шести мільйонів українців. Несолодке, непрогнозоване майбутнє.

Сила демократії полягає в тому, що вона може давати відповідь на найбільші виклики, в тому числі й політичної нестабільності. Але, повірте, якщо ми сьогодні говоримо про те, що непрацюючий парламент, несформований уряд, неіснуюча більшість це є та основа, на якій вибудовується антикризова робота, ефективна економічна чи соціальна політика - очевидно, далеко ні. Політичний фактор, я сказав би, є фактором номер один. Тому що завдяки цьому фактору сьогодні парламент існує без більшості. І здається, так можна жити - ручне управління, імпровізація. Створена нова коаліція – не затверджений кабінет міністрів. Так можна жити? Створена коаліція – не затверджений уряд. Так можна жити? Немає більшості, є коаліція – немає національної програми. так можна жити? У парламенті є більшість, яка не дала директиву уряду на бюджетну резолюцію 2010 року. Так можна жити? Та не можна так жити.

Шановні, політична модель привела нас до катастрофічних наслідків. Країна стала заручником політики по суті одної особи. Причому, ніхто не знає, що буде завтра у цієї особи на думці.

Я ці акценти розставляю тільки з одною метою. Щоб і у вас у тому числі не склалося таке враження, що конституційна реформа – це щось таке далеке, щось таке неактуальне – тут головне, як дати хоча б поточну відповідь на виклики в бюджеті чи соціальних проплат. Та ніколи ви не дасте відповіді на бюджетні проблеми в парламенті, в якому немає більшості. А ви знаєте – відповідно до чинної Конституції, відповідальність за економічну соціальну політику несе Прем’єр-міністр і уряд. А ви знаєте, що бюджет разом з членами уряду затверджує більшість, якої немає.

Тому політичний лад, політичний спокій, знищення цієї перманентної нестабільності, що повторюється з року в рік – це проблема номер один. Тому що ми можемо тоді побачити відповідальну владу. Це перша частина нашої розмови, де я хотів би у вашій особі побачити вірних бійців. Людей, які не нейтрально дивляться на цю проблематику, а які усвідомлено розуміють – якщо країна не справилася з конструкцією влади, якщо ми з вами чітко не визначили сутність ладу і процедуру формування влади – все решту ми будемо мати як гарантовану перспективу – безвідповідальну владу, слабку, неефективну бюджетну політику, завали популізму на всіх місцях, космічний ріст державного боргу, який покладається на тих дітей, що можливо ще й не народилися. Шановні, це не та державна політика, якої повинна прагнути незалежна Україна. Це не наш вибір.

Я найменше буду говорити про персони, хоча я розумію - і по персонах треба батогом пройти. Але я хочу сказати: якщо ми не побачимо ключовий мотив змінити цю систему, а будемо пікіруватися тільки на персональному рівні - це також помилкова політика.

Я хочу, щоб через вас ми довели до нації, що якраз зміна конструкції ладу і формування влади, перехід до відповідальної влади, а не маніпуляції – це перше завдання політичної реформи.

Момент другий. У когось можливо складеться враження – про це говорить і прем’єр, і лідер опозиції, і комуністи – а чому зараз говорити про конституційну реформу? Вибачте, а коли про неї говорити? Коли вони відіграють перший тайм поза демократичним розподілом влади на 5 чи 10 років – тоді ви збираєтеся говорити про Конституцію? Я вам хочу сказати – тоді вас ніхто не буде запитувати. А буде те, що було 2 вересня минулого року, коли країна стояла по суті за 24 години до путчу двох осіб. Чи те, що було 2,5 місяці тому, коли країна стояла біля такого ж самого провалля. І тільки повне відчуття відсутності гарантії, що хтось стане Президентом, а хтось – Прем’єр-міністром, зірвалася ця антидержавна авантюра. Але щоб ви не були спокійні, що немає третього задуму. Цих задумів буде стільки, скільки не буде досягнуто з реалізацією інтересів для двох мегаполітичних сил. Зупинити цей ризик для нації можна одним способом – Конституцією. Причому з такими ключами, замками, які б могли спрацьовувати тільки через механізм всенародного референдуму. Нема кому довіряти в політиці. У нас зараз єдиний шанс скласти всі повноваження довіри на людину. Повторюю - дуже важливо про ці речі говорити зараз. Говорити зараз – це запропонувати Прем’єр-міністру: «Будь ласка, викладіть свою позицію щодо ладу в Україні». Щоб потім, за п’ять місяців ми не були свідками авантюр, які коштують не просто демократії. Я буду повторювати вам десятки раз, що втрата Україною демократії – це втрата нашої незалежності. Жоден маріонетковий уряд не приведе країну до самостійності, соборності. Він приведе її до колонії.

Я хочу, щоб лідер опозиції на білому аркуші виписав свій погляд на конституційний лад і способи організації влади – зараз, до виборів. Щоб це зробили комуністи, які так багато говорять про право бідних. Щоб це говорили будь-які політичні сили, які хочуть мати свою думку чи своє соло по даному питанню. Але зараз. Тоді ми будемо гарантовані, що конституційний процес, перш за все, це є публічний процес.

Чому український парламент втратив наснагу, енергію і свою силу? Тому що всі національно важливі рішення в сьогоднішньому національному парламенті приймаються не в публічній залі парламенту, а за кулісами. За кулісами і деякими персонами. От вся катастрофа українського парламентаризму.

І тому говорити сьогодні, напередодні президентських виборів, як ми бачимо організацію конституційного устрою країни, і як ми даємо відповіді на ті проблеми у владі, що є сьогодні – на мій погляд, це є виключно патріотична, національна і прикладна позиція.

Не хочу бути гарним пророком, але я не далекий від того, що може скластися така ситуація: якщо наступні президентські вибори виграє певне коло людей – одна чи інша сторона, ми станемо перед фактом узурпації влади. Навіть у нинішньому парламенті, за нинішніх обставин за один день ті, хто себе вважали відданими одній політичній силі, завтра через тоталітарний підхід під цю особу в парламенті буде сформовано коаліційну конституційну більшість. І ми недалекі від тої ситуації, коли одна людина після того, як будуть зроблені ці проблемні вибори, в Україні може очолити або взяти під контроль всі три ключові інституції. І ніхто не буде панькатися з цією нацією, демократією чи якоюсь незалежністю.

Я не нагнітаю емоцій. Я просто хочу сказати: якщо ви гарні учні, якщо ви добре читаєте історію хоча би останніх 6-12 місяців, то у нас нічого сьогодні не змінилося в тих ризиках, які у нас були в вересні 2008 року чи в травні цього. Все залишилося з точки зору викликів таким же сильним і небезпечним, як і було. Тому нам треба уроки робити.

Знову-таки – я не хочу персоніфікувати цей процес. Я хочу сказати, що наша сила в тому, що ми повинні відповідати за те, що в цій країні сформульований на найвищому законодавстві процес, який гарантує нашу незалежність, нашу соборність і нашу демократію. Переконаний, що це обов’язок влади, і тому я про це говорю.

Другий блок – це економічний. Я не буду зараз давати розлогого коментарю, але, повірте, коли за 5-6 місяців борги держави ростуть у рази, коли з економіки забираються 25 млрд. ресурсів, а уряду дається 36 млрд. емісії, коли невідкомпенсоване ПДВ перевалило за 14 млрд., наперед стягнуті податки – більше 12 млрд., коли бюджет щомісяця не виконується на 20-30% і коли попередні 5-6 місяців просто маніпуляції, які дозволяти говорити про видимість виконання бюджету. І те, що я говорив на початку року – що ми маємо бездарний бюджет, який веде країну до катастрофи, який не обслужить ключові критичні статті утримання чи соціального спокою чи економічного розвитку – це стає фактом.

Але ми влада. Ми повинні бути відповідальними навіть при тому – я другий раз хочу підкреслити – відповідно до чинної Конституції економічний курс, соціальну політику визначає і відповідає за неї уряд. Але попри все я хочу сказати, що ми сьогодні повинні бути всі українцями.

Кожна гілка влади повинна зрозуміти, що те економічне управління, яке ми маємо, веде країну до катастрофи. Нам треба знайти консолідацію, спільне розуміння, як діяти зараз, як побороти цей дикий популізм, ці пусті обіцянки, що висипаються як з рогу, тому що країна знаходиться на передвиборчій кампанії. Як поступити владі чесно перед своїм виборцем, народом.

Я ці речі хочу прокоментувати через економічні процеси. Знову-таки тут не питання, чиє це поле роботи, чия відповідальність (хоча безумовно, це треба мати на увазі). Але більш важливе питання – нам треба проводити щоденну продуману політику. В тому, що Україна втратила більше 20% ВВП (найбільше у Європі) – повірте, це не проблема міжнародної кризи. Просто криза наклалася на багато глибшу внутрішню кризову ситуацію. А вона, на мій погляд, викликана одним – економічною бездіяльністю уряду. Ми не звикли до слова «реформи». Ми добре звикли до слова «популізм», «PR», «шоу». Ми не звикли, що нації пропонується хай складна, непроста, але економічна реформа того чи іншого сектору.

Нещодавно я виступав перед шахтарями. Назву вам кілька цифр. Три роки тому роздрібна ціна і собівартість були врегульовані. Приблизно на 15% роздрібна, оптова внутрішня ціна не відповідала собівартості. Якщо ви зараз зробите оцінку, що сталося за останні 1,5-2 роки, цей розрив збільшився втричі. Захмарна собівартість причому при п’ятикратному збільшенні об’ємів бюджетної підтримки. І адміністративна, керована урядом ціна, яка збереглася по суті без змін. Іншими словами, на кожній тонні вугілля – так реформована галузь – виробник отримує збитки приблизно 50%. Енергетична ціна невідрегульована, відносини в енергетичній галузі в диспропорції. До чого це привело? 97% українських шахт збиткові. Чи можна в таких економічних координатах, такому нереформуванні говорити про перспективи цієї галузі, про шану до професії, ті шоу, що на стадіонах проводяться щодо престижності праці? Чому ця політика така подвійна? Чому там не пахне елементарною простою економікою?

Що робила Росія, Польща? Крок перший – шахтар на внутрішньому ринку отримував ліберальну ціну. Не адміністративну, а ліберальну. Але її не вистачало, і тоді уряд додавав бюджетну підтримку. І коли заморозили ринок даної галузі, скажіть, які інвестиції туди кинуть? Ніякі. Яке стимулювання праці буде? Ніяке. І ми є свідками того, як галузь просто збавляє з кожним місяцем, кварталом економіку, виробництво.

Візьміть сільське господарство, газовий сектор, металургію, портове господарство, транспорту сферу. Я цим хочу сказати: мужні сильні люди повинні братися за реформування. Це важко суміщати з виборами, повірте. Це неможливо. Тому що дуже часто прийдеться говорити слова, які можливо не сподобаються. Але це треба робити, якщо в тебе є велике серце, яке присвячене Україні. Це другий блок питань. Я вже не кажу про газовий ринок, ситуацію на цьому ринку і у відносинах з місцевим самоврядуванням, бюджетними організаціями. Ми за ці 5 місяців відкинулися років на 15. сьогодні рівень інкасації платежів по теплоенерго приблизно такий, як був 10 років тому. Здається, цих дев’яти років каторжної праці навіть не було. У позаминулому році ми вже мали 98-101% рівень розрахунків. Зараз ми маємо 49%. Це ж не вина зовнішнього ринку. Це ж не вина, що бюджетні організації сьогодні не розраховуються. Це проблеми бюджетоутворення. Якщо сам уряд не платить за газ, очевидно, це є проблема бюджету. Я це говорю не для того, щоб якоюсь темною фарбою малювати ситуацію. Я не торкався тем валютного ринку, банківського сектору. Про це ми поговоримо. Просто із ситуації є вихід, але за однієї умови – що перш за все ті, хто відповідає за економічну політику в державі, будуть володіти радикальними ініціативами.

Попереду два варіанти розвитку тих подій, про які ми говоримо – і політичних, і економічних. Варіант перший і базовий – бажаний для мене і, переконаний, для кожного з вас: криза, що сьогодні проходить через всю українську економіку, державні фінанси, валюту – або вона мобілізує всі здорові державні і політичні сили, і ми використаємо цю унікальну можливість проведення радикальних реформ, які дадуть поштовх країні на перспективу. Багато разів я це говорив і хочу зараз сказати: я є найвищий прихильник проведення економічних реформ – вже, сьогодні. Я підтримаю уряд, парламент в усіх, будь-яких починаннях, що стосуються реформування того чи іншого кризового сектору. Я говоритиму найнепопулярніші речі, але й про це буде говорити парламент, більшість і Прем’єр – тому що вони відповідають за ці питання за Конституцією. Криза – найкращий час проведення глибинних реформ.

Або другий варіант – коли український політикум (особливо той, що дбає про майбутні вибори) остаточно зірветься у передвиборчу вакханалію, а разом з нею і притаманні їй безвідповідальність, популізм, знищення державних фінансів і маніпулювання громадською думкою. Переконаний, що це варіант, який сьогодні розвивається досить динамічно, по суті, став єдиним публічним варіантом. Це приведе Україну до небаченої кризи. Те, що сьогодні через бездіяльність у реформуванні твориться в українських фінансах, економіці – це вже проблеми, що будуть коштувати нам роки. І якщо хтось хоче вам сказати, що кризу можна пережити, перечекати – і через 2-3 місяці вона закінчиться, я б хотів сказати, що вочевидь нам треба не один, а можливо і не два роки мати для того, щоб повернутися до рівня показників (і бюджетних, і економічних), які ми мали 12 місяців тому. Хто не сприймає цю реальність і буде виводити солодкі цифри, на моє глибоке переконання, це не є професіонал. 23% падіння ВВП ніхто не відпрацює за 3 чи 12 місяців. Порахуйте, як набрати 23% приросту національної економіки і поділіть на час. Я не хочу поглиблювати цю статистику, я просто хочу сказати: виклик, який ми сьогодні маємо, набагато серйозніший, ніж реакція політиків. Щоб ми не жили з вами у рожевому світлі, щоб ми готувалися до великої відповідальності – як виводити країну з того рівня падіння, яке відбулося. Причому левова частина цього падіння відбулася по внутрішніх причинах.

Реформи, реформи і реформи. Ми маємо слабку бюджетну політику – це найбільша ахіллесова п’ята. На жаль, уряд нічого не зробив для того, щоб бюджет-2009 був переглянутий. Той антикризовий пакет, який я подав у парламент і в грудні він був затверджений, я б сказав, зняв невеличку частину проблем, які усугубилися під час кризи. Але ми маємо розслаблені фінанси, по суті, некерований дефіцит бюджету, який сьогодні покривається щоденним бездумним запозиченням - на будь-яких умовах.

Якщо ми говоримо про внутрішню частину, хочу навести одну цифру. На початок року НБУ в умовах кризи кінця 2008 року профінансував 8 млрд. грн., сьогодні НБУ покрив 37 млрд. грн. бюджетного дефіциту. За цей період кредитування економіки зменшилося на 25 млрд, кредитування уряду тільки Нацбанком (я не кажу про 3,2 млрд. дол. кредитів МВФ, не беру борги попереднього місяця, коли НБУ закрив всю закачку сезонного газу, не беру Укравтодор, Укрзалізницю як корпоративні борги, що покриті однією структурою). Я говорю тільки про одну позицію: уряд – НБУ. За 5-6 місяців поточного року з економіки знято 25 млрд., уряду дано 29 млрд. і тому я кажу: така політика не є правильна. Уряд – це інститут споживання. Економіка – це середовище, яке творить валовий продукт, робочі місця, зарплату, відрахування до пенсій. Це продуктивний сектор. Я хочу сказати, що пріоритети повинні бути навпаки. Уряд має загальмувати своє бюджетне споживання, навести порядок у бюджеті, зробити його більш жорстким. Більшість у парламенті – якщо вона є – повинна взяти відповідальність за цей бюджет, бо без її 226 голосів ні про який бюджет, ні про які зміни не може йти мова. І навпаки – ресурс треба передавати економіці і вгамовувати урядове споживання. Поки що ми маємо абсолютно протилежну ідеологію.

Вже 12 місяців кризи – українська економіка, промисловість зокрема падає на 27%. Яка економіка так падає: німецька, російська, польська? Економіка без фінансів не може мати перспективи. Як можна знайти в Україні фінанси, коли ми не можемо залатати дефіцит бюджету, державне споживання? На той самий ресурс на ринку є два споживачі: або економіка (це продуктивне споживання), або уряд (це називається проїдання). Це штовхає Україну в прірву – неправильна ідеологія проведення поточної зокрема економіки і бюджетної політики.

У цих умовах я і вважаю за необхідне провести зустрічі з усіма перш за все, хто може бути однодумцем і партнером у виробленні продуманої, раціональної, економічної політики, яка б відповідала викликам. Я звертаюся до парламенту, до політичних сил, органів самоврядування, уряду, голів адміністрацій (тому що через вас формуються колосальні громадські уяви, громадська мобілізація по тих чи інших питаннях). Моя ідея була якраз – відверто сьогодні поговорити по цих чутливих напрямках.

Я наголошую на досить простій істині – хто б за нинішньої ситуації не був президентом країни, головою ВР, Прем’єром, керівниками областей, країна буде опинятися в глухому куті політичної нестабільності.

Причина, на моє глибоке переконання – бездарна упереджена невчасна конституційна реформа 2004 року, яка заклала конфлікт у повноваження і відносини різних гілок влади і призвела до тотальної безвідповідальності та неефективності.

Скажу відверто: як і значна частина політичних діячів та суспільство в цілому, я мав надію, що розширення повноважень парламенту, уряду зміцнять українську демократію. Зараз розумію, що ці очікування принесли протилежний ефект, результат.

Те, що відбувається зараз у Верховній Раді – ключовому інституті демократії в будь-якій країні, це не є парламентаризм. Повторюю: для парламентаризму характерна відкрита демократія, співзмагальність, демонстрація чітких ясних відкритих позицій, формулювання чітких національних пріоритетів і прозора процедура їх реалізації. З організаційної точки зору основна місія парламенту – мати більшість, 226 політиків, народних депутатів, які на себе взяли відповідальність через механізм коаліції більшості за прийняті рішення до бюджету, по економічному курсу, економічній програмі уряду і зрештою за формування уряду. Який ряд проблем ми сьогодні маємо? Номінально парламент є. Кажуть, є коаліція більшості, але ніхто не бачив відомість, яку підписали 226 народних депутатів. Цього списку ніхто не бачив з однієї причини – його немає. Тому стверджую, що коаліційної більшості в парламенті немає. Не маючи цього, очевидно, ми не маємо програми економічного розвитку уряду (а це вимога закону – мати національну економічну програму), ми не маємо директив бюджетних соціальних макропоказників, включаючи прожитковий мінімум, мінімальну зарплату. Ми просто не маємо бюджетної резолюції, в рамках якої повинен працювати уряд на 2010 рік.

Чого ми очікуємо 15 вересня в парламенті з точки зору бюджету-2010? Чиюсь імпровізацію по показниках, що не пройшли національні процедури.

Продовжимо. В уряді третина місць міністрів є вакантними. Чи це не проблема демократії, закону? Я просто хочу нагадати, що відставка міністра фінансів – це не робота опозиції. Це робота більшості. Відставка міністра оборони, закордонних справ, транспорту – не робота опозиції. Це вже стало національним курсом уряду. Не маючи віце-прем’єра по енергетиці – це не проблема опозиції. Це крок за кроком, як українська демократія отримує ризики ручного управління країною, узурпації влади, путчів, переворотів, зрештою – втрати демократії як такої і нашого суверенітету.

Найбільше мене тривожить, що парламент перестав бути публічним інститутом, де прозоро і ясно вирішуються національні проблеми. По суті, вся нація стала заручником інтриг, позаштатних домовленостей між двома політичними силами. Нація знаходиться в постійному очікуванні – що буде предметом цих інтриг завтра? Чи будуть скасовані вибори Президента? Чи вибори Президента будуть у парламенті? Чи країну розділять до 2015 чи 2020 років? Чи демократія утримає свої позиції? Чи кожний крок, який ми розглядаємо в парламенті, в тому числі по тих чи інших актуальних питаннях, це крок непрозорого рішення? Подивіться – рішення по ЄВРО-2012. Як можна було скотитися до того, щоб після 15 років роботи нормального сильного закону схилити депутатів до рішення про включення станка. Хто бере відповідальність, що в умовах, в яких сьогодні перебуває гривня, 10 млрд. емісії, роботи станка не просто на уряд – а на дві політичні сили? Поділили титул на дві частини, одні собі на Донецьк забрали, а другі на PR-проекти – і все ЄВРО-2012. Але це робиться за рахунок емісії, пустих грошей, за які кожний з вас із своєї кишені буде платити інфляції. Так що це за рішення? Якого воно ґатунку? Переконаний, що країні соромно жити в таких координатах. Це надзвичайно великий ризик.

Тому конфлікт у владі, який є – це не проблема персон, персональних стосунків. Це проблема світоглядів, цінностей. Це або дорога назад – туди, де ми були – тому що клани цього вимагають – своєї незмінності, свого глобального інтересу і диктатури; або ми будемо йти вперед. Не «фігурантів» треба міняти (хоча і це не факт). Треба міняти систему. Це суть.

Я оголосив всенародне обговорення нової редакції Конституції, тому що в парламенті практично немає зацікавлених політиків у зміні системи.

Сьогодні про Конституцію, я глибоко переконаний, повинні говорити люди, ви, представники демократичної влади. Ця тема має стати зрозумілою, логічною для мільйонів людей. Чому через Конституцію, через процедури і принципи формування влади ми можемо змінити відношення влади до виборця і до українських справ. Інакше ми знову ризикуємо отримати таємний документ, розроблений у Москві або за іншими околицями, який буде привнесений, щоб розробити перспективу політичного майбутнього двох політсил. Це є небезпека.

Тому, шановні колеги, я можу прямо сказати: мені потрібна ваша допомога – допомога у проведенні цієї роботи на місцях, щоб чітко донести людям позицію державну, позицію національну – як змінити владу і як зупинити економічну кризу.

Конституційна реформа. Дам загальну і коротку оцінку. Політична реформа 2004 року провалилася, бо вона підірвала баланс державної влади. Пропорційна система виборів за закритими партійними списками привела до влади кримінальні елементи, елементи, які жили не за законом, привела в політику політичну корупцію – і це віддалило ефективність роботи влади. Політичні клани наглухо замкнуті на своїх лідерів. Недоторканність депутатів стала просто прапором гнилизни політичних угрупувань, вона захистила їх від усього – закону, відповідальності, людей. Мені здається, що надзвичайно показовим є вбивство громадянина Олійника народним депутатом від БЮТ Лозинським, коли на місці злочину поряд з народним депутатом знаходиться традиційно керівник райвідділу міліції, районний прокурор – тому що ця система вся пов’язана. І не тільки по народних депутатах, але й по їх помічниках.

Тому ситуацію можна виправити виключно через зміни до Конституції.

Нагадаю ті ключові речі, які я пропоную у своєму проекті Конституції.

Повне гарантування прав і свобод людини і громадянина, порядок у системі влади, зменшення кількості парламентаріїв і скасування депутатської недоторканності, більше прав регіонам і місцевому самоврядуванню і забезпечення незалежності та ефективності українських судів і правоохоронців.

По-перше. Зміни, які пропоную, усувають дисбаланс і суперечності між ключовими владними інституціями і дають країні сильну державну владу, про яку так багато пишуть сьогодні на плакатах, бігбордах деякі політики.

Першочергове завдання – це реформа Парламенту і, фактично, порятунок парламентаризму.

Це має бути ефективний законодавчий орган – Національні збори, який складатиметься з двох палат – Палати депутатів і Сенату.

Законопроект передбачає не лише скорочення числа народних депутатів до 300, хоча це саме по собі, переконаний, матиме позитивні наслідки.

Палата депутатів має приймати закони, законотворчість – це її головна функція. Крім цього, на неї покладатиметься відповідальність за формування уряду, контроль за його діяльністю, прийняття бюджету, економічної і соціальної програми розвитку країни. Те, чого найбільше бракує в роботі уряду і парламенту.

Неспроможність нижньої палати призначити уряд та затвердити його економічну і соціальну програму призводитиме до її розпуску і дострокових виборів. У той же час парламент – Національні збори – у цих умовах зберігатиме свою дієздатність.

Запровадження другої палати – Сенату – має на меті посилити представництво регіонів у центральній владі.

До складу Сенату я пропоную обирати по три сенатори від Автономної Республіки Крим, кожної області, міста Києва, а також від громад, які за своїм статусом прирівняні до області.

До компетенції Сенату належатиме призначення виборів Президента України, виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів обласних, Київської міської, районних рад, рад і голів громад, а також затвердження рішень Президента, що стосуються оборони і безпеки. По суті, це класика двопалатного парламенту.

Така система, у яку будуть закладені механізми взаємного контролю, допоможе уникнути політизації роботи парламенту і особливо на питаннях кадрових, тих, що стосуються роботи судової, правоохоронної, законодавчої системи тощо. Це є гарний фільтр – як національні інтереси поставити вище над партійними інтересами або інтересами вождів фан-клубів.

Принциповий і категоричний момент - це позбавлення членів парламенту необмеженої недоторканності.

Це, у свою чергу, повинно мати наслідком нормалізацію роботи вищого законодавчого органу країни, формування тих публічних обставин організації роботи, яких так бракує сьогодні.

Далі. Я пропоную змінити систему виборів, запровадити відкриті списки партій і блоків, коли люди зможуть обирати до парламенту не лише партію, а й кожного депутата. Таким чином, ми зможемо стимулювати звітність депутатів перед своїми виборцями.

Я виступаю за зміну виборчого законодавства і повернення до мажоритарної системи на усіх місцевих виборах. Це позиція принципова. Щоб люди знали, кого вони обирають до місцевих органів влади і самоврядування і могли спитати з цих людей. Глибоко переконаний: найменше, чого потребують на цьому рівні представницької влади – це пустої політики.

Принципово важливим є положення, за яким обиратися до місцевих органів зможуть тільки члени громад.

По-друге. Мій проект змін до Конституції розв’язує проблему відносин між регіонами, громадами і центральною владою.

Йдеться про розширення повноважень громад, і у першу чергу – у питаннях формування бюджетів. Думаю, це є надактуальним сьогодні, коли урядом запропоновано 12 тисяч окремих сільських бюджетів, які будуть затверджуватися тут, на Грушевського. Це формування найзалежнішої бюджетної системи, яку можна просто вигадати. Це узурпація влади. Це не передача фінансових можливостей на території. Жодна країна ЄС так не поступає. Планування бюджетного процесу, затвердження бюджетів йде не зі столиці, а від громади. Це принципово, це ідеологія.

Усі повноваження і фінанси для вирішення проблем місцевих громад (освіта, охорона здоров’я, соціально-економічний розвиток) мають залишатися на місцях!

Крім цього, у моєму конституційному проекті якісно по-новому прописані повноваження голів державних адміністрацій, їхні права і можливості.

Головне їхнє завдання – забезпечувати дотримання національного законодавства на своїх територіях.

По-третє. Нова редакція Конституції дає змогу провести повноцінну реформу судової системи, без чого неможливий подальший розвиток нашої держави.

І нарешті, мій проект передбачає всі умови для забезпечення успішної інтеграції держави до Об’єднаної Європи.

Таким чином, вибачте за пафос, моя пропозиція відображає не особисті якісь амбіції чи прагнення. Мене не цікавить, де я буду в 2010 році. Мене цікавить, де буде країна, мої та ваші діти, 46 млн. громадян. Ось і все – просто і ясно. Нам треба відстояти державну і національну позицію. В цьому, на мій погляд, головна відмінність між тим, що пропонує Глава держави, і тим, що відбувається сьогодні у нашому, роздертому надвоє політикумі.

Перейду до другого блоку – це теми економіки і подолання кризи.

Думаю, треба говорити прямо і говорити правду. Світова фінансова криза лише загострила ті внутрішні неврегульовані нереформовані сектори ринку і проблеми, які були в Україні.

Не можна не помічати той факт, що в європейських країнах, які зазнали кризи, падіння економіки склало лише частку процента, а в Польщі, Німеччині і Франції навіть зафіксоване невелике зростання. Так що не треба тотально все списувати на кризу.

Натомість в Україні падіння ВВП - 20%, в Росії – 10%.

Причина – одна: нереформованість ключових галузей економіки і хибність моделі, коли країна «підсаджена» на відносно дешевий імпорт, який фінансується за рахунок експорту природних ресурсів, і не розвиває свого виробництва.

Саме тому криза найбільше вразила нереформовані галузі – аграрний сектор, де невирішені ключові питання конкурентного відкритого середовища, підприємництво, енергетику, соціальну сферу – тобто, пенсійне страхування, охорону здоров’я, освіту – від держзамовлення до соціального статусу вчителя.

І це ще один принциповий момент тих розбіжностей, які представлені в українській політиці. У нас є дві точки зору, два світогляди, дві ідеології. Є ідеологія відкритого ринку, конкуренції і реформування. Це те, що треба, глибоко переконаний, нашій країні. І є ідеологія демагогії, умовляння того, що за 2,5 місяці криза закінчиться. Це приблизно та ж сама політика, як і у вересні, коли стверджувалося, що криза Україну мине. Це далеке від економіки. Така позиція не може бути позицією виходу з ситуації. Тому конкуренція сьогодні йде по суті між прагматизмом і популізмом, між відкритою конкурентою економікою і економікою ручного управління.

Криза – це не кара Божа. Це – шанс для мудрих людей змінити своє життя, а для держави, яка хоче мати перспективу, провести відповідні реформи.

Безумовно, це – непростий болючий процес, але його необхідно пройти для одужання. Не треба присипляти людей, навпаки треба використати їхні енергію, потенціал і волю щось змінити в своєму житті. Не треба переконувати, що за 2-3 місяці криза пройде. А треба переконувати, що через спільні зусилля та реформування за 2-3 місяці ми з вами набагато більше подолаємо викликів кризи, ніж сьогодні. Іншими словами, діяти нам треба.

Одна з ключових загроз – це нинішній бюджет, неврегульовані державні фінанси. Це є ахіллесовою п’ятою тої глибинної кризи, яку на собі сьогодні відчуває українська економіка і держава. Держава щомісяця недобирає близько 20% податків і зборів. І не може добрати, бо бюджет розрахований на базі показників 2008 року, яких не могло існувати і безумовно не існує. Це «фата моргана», яка приносить колосальну шкоду соціальним і економічним стандартам України. Якщо раніше ці недонадходження закривалися за рахунок перенесення планових надходжень на послідуючі місяці (використання майбутніх доходів, пригнічення економічної активності через невідшкодування ПДВ, авансову сплату податків) – на сьогодні ці ресурси вибрані. 12 млрд. наперед стягнутих податків заглушили економічну активність провідних підприємств. 14,7 млрд. невідкомпенсованого ПДВ привели до дефіциту обігових коштів всієї національної економіки. 20-відсоткове невиконання щомісячних поступлень податків з доходів привело до спазмування соціальної сфери.

Все це призвело до того, що бюджет країни, по суті, вийшов з-під контролю. Рівень його дефіциту є непомірним, а темпи приросту боргів перевищують їх ріст за весь період української незалежності.

Так Україна розраховується за непродуманий бюджет, який був сформований на економічному прирості плюс 0,4% і на об’ємах доходів податків 2008 року. Це фатальна помилка, яка приводить, по суті, до непрозорих бюджетних процесів, неконтрольованого росту боргів і росту дефіциту бюджету.

Відтак, нам треба негайно взятися за проведення реформи податкової, бюджетної, пенсійної політики.

Шкода, що сьогодні уряд пропонує лише одні «ліки» - неконтрольовану емісію Національного банку. Я попередив керівництво НБУ і хочу ще раз це публічно зробити: єдиний інститут, яки відповідає за стабільність гривні в цій країні – це НБУ та його Голова. Той тиск, ті атаки, яких зазнає сьогодні гривня через неконтрольований дефіцит бюджету, повинні вирішуватися не через посилення емісії і падіння здоров’я гривні, а через наведення порядку в бюджеті і державних фінансах. Інших ліків немає.

Уряд по суті «сів на емісійну голку НБУ» і це створює проблеми і на валютному ринку, і на ціновому, і на курсі валют. Це формує безконтрольний дефіцит бюджету і неакуратне поводження з державними фінансами.

На жаль, сьогодні все, що стосується бюджетної політики, перетворилося на якусь тотальну піар-акцію. Роздаються якісь мільярди, можливості, яких ще довго не буде мати країна.

Ще два роки тому я запропонував ідеологію бюджетної реформи, яка базувалася на кількох принципах: ресурси місцевого самоврядування мають відповідати його повноваженням, усі видатки, пов’язані з виконанням соціально-економічного розвитку регіонів, мають залишатися в регіонах, бюджетний кодекс має бути максимально прозорим і не допускати ручного управління.

Повторюю ще раз: те, що запропонував уряд (роздачу 12 тисяч бюджетів), на моє глибоке переконання, це колосальна помилка. Це відмова від традиційної демократичної ідеології фінансів, це, безумовно, лише погіршує становище, бо фактично розвалює країну, консервує нинішню недосконалу адміністративно-територіальну систему і загострює відносини між регіонами та по лінії «місто-село».

Реалізація планів уряду можлива тільки за допомогою ручного управління. Черга з 12 тисяч міських та селищних бюджетів буде безконечною! Це нові ворота для небаченої корупції.

Друга реальна загроза лежить у сфері розрахунків за природний газ.

Відзначу, що Україна вже порушила «геніальні» газові угоди з Росією: ми – вірніше уряд - не дотримався норм обов’язкових обсягів відбору російського газу, і відповідно до підписаних угод і наданих Прем’єр-міністром гарантій, до України сьогодні можуть бути застосовані санкції за перше півріччя в сумі 41,9 млрд. грн.

Таким чином, навіть за умови повної своєчасної оплати процес постачання газу в України повністю залежить від непрозорих домовленостей, які лежать за темою угод.

Великі проблеми існують у сфері оплати поточного споживання газу.

Я хотів деякі цифри підкреслити. Рівень оплати спожитого газу підприємствами теплокомуненерго складає 49%. Це – показник кінця 90-х років.

Промислові підприємства мають перед НАК «Нафтогаз України» також унікальну заборгованість у 1 млрд. грн. – такого рівня не було останні 9 років. Приватний промисловий сектор, провідні підприємства економіки України не розрахувалися за ринково поставлений газ в обсязі 1 млрд. грн.

Бюджетні підприємства щомісяця недоплачують НАКу більше 10% ціни за спожитий газ. При цьому використовуються ліміти споживання наступних місяців. Думаю, що це повний абсурд.

На фарс перетворено підвищення цін на газ, що мало бути важливим кроком для раціональної організації цього ринку. Спроби підвищення у відповідному порядку цін як не парадоксально в судовому порядку блокуються урядом. Різниця в ціні, яка виникає між вартістю закупленого газу і ціною відпуску для комунального сектору, урядом не покривається. Тоді виникає питання: давайте ясніше сформулюємо тут позицію.

Я тут хотів адресуватися і до керівників органів самоврядування, голів облрад (бо встановлення відповідних цін – це їх компетенція). Уряд України і місцева влада відповідальні за формування політики ціни. Вони можуть встановлювати її низькою, високою, економічно обґрунтованою або ні. Але це можна робити тільки за однієї умови. Якщо уряд наполягає, що ціна на газ, який призначається для муніципального споживання, повинна бути демпінгова, яка не відкомпенсовує собівартість, тоді через систему бюджетних рахунків центральний уряд компенсує різницю в цінах, які не добирають теплові організації під відповідних споживачів. Ситуація, яка сьогодні є: з одної сторони забороняється будь-яка політика реформування ціни, а з іншої - відсутнє будь-яке фінансування на покриття різниці цін. Важко це коментувати. Це нігілізм, це популізм, причому безпросвітний. Це те, що заганяє НАК «Нафтогаз України» по суті до банкрутства, бо кожний платіж, який відбувався, йшов за рахунок емісії. Емісія має одну проблему – це є пусті гроші. Економіка країни падає на 32%, а центральний банк робить емісію. Скажіть, що буде на ринку? Хіба ми не розуміємо, що це хибна дорога?

На фарс перетворено реорганізацію газового ринку. Бюджет НАК на початок року мав дефіцит 27 млрд., кілька тижнів тому уряд розглянув на моє доручення бюджет «Нафтогазу», переглянув і зробив 33 млрд. дефіцит. Причому жодної відповіді на те, як покривається хоч один мільярд цього дефіциту, не дано.

Окрема розмова – про тарифи на житлово-комунальні послуги. Тут я хотів би відверто і ясно сказати – послуги повинні бути оплачені або державою, або центральним чи місцевим бюджетом, або споживачами. Бідна людина не повинна зазнавати дискомфорту в цій політиці. За нею повинна стояти держава і покривати те, що людина соціально не може покрити. Ясно і чітко хочу сказати: є нерозумним, непродуманим тримати пільгову ціну для людей комунального сектора чи інших секторів споживання, де можна покрити за рахунок відповідних доходів. Цінова політика повинна бути справедлива. Багата людина не повинна отримувати пільг. Скажу по секрету – всі, хто сидять тут, платять ціну пільгову за воду, ціну, газ. Не тому, що ви не хочете іншу, а тому що це є директива уряду, постановка питання – всі платять пільгову ціну. А це несправедливо, бо є бідніші і заможніші люди. Якщо останні споживають води, газу, тепла в багато разів більше, вони повинні платити ринкову ціну. Це правило – починаючи від Італії чи Португалії і закінчуючи будь-яким нашим сусідом. Але нам треба мужнього Прем’єра, владу, відповідних керівників компаній, щоб цю роботу провести і чітко і чесно сказати: бідна людина не страждає, за неї платить держава, за нею стоять державні фінанси. Нам треба просто прийняти соціальний компроміс. Таке споживання веде до банкрутства не тільки НАКу.

Найгірший рівень покриття витрат – у Закарпатській, Львівській областях. У довідці по областях були показники рівня собівартості ціни. Севастополь, здається, 25% компенсує собівартості в тарифі. Як тоді на цей місяць ви газ збираєтеся закуповувати? Як ці послуги оплачує споживач – вітчизняний, чорноморський флот і так далі? На рівні 25% від собівартості? Це дурна політика.

У нас буде окрема маленька сесія з цього питання. Є одне, на що я хотів би вас націлити в даному питанні: нам потрібна не політика, яка веде до банкрутства і краху не тільки НАКу чи газового сектору. По суті, це найбільша криза, яка може торкнутися всього економічного сектору. Нам потрібний чесний спосіб вийти з цієї позиції, цього стану.

Звертаю також увагу голів Закарпатської, Кіровоградської, Луганської, Херсонської, Дніпропетровської, Рівненської, Черкаської, Вінницької обласних та Севастопольської міської державних адміністрацій на найнижчий рівень розрахунків за газ (в поточних цінах), спожитий підприємствами комунальної теплоенергетики та котельними промислових підприємств, які постачають теплову енергію для соціальної сфери. Просив би це питання окремо розглянути, сформувати ясні директиви з показниками, критеріями до кожної території.

Вимагаю невідкладно забезпечити підвищення дисципліни розрахунків для належного початку опалювального сезону. Тому що там буде набагато важче. Нам треба відновити діалог уряду, всіх урядових структур з населенням по своєчасних розрахунках за газ.

Третя потужна загроза – це стан банківського сектору.

На жаль, Україна – єдина в Європі держава, яка серйозно запізнилася з рекапіталізацією банківської системи. 12 місяців лютує криза, коли в листопаді-грудні абсолютна більшість країн світу відреагувала на її виклики чіткою і ясної рекапіталізацією банківської системи (щоб вона підтримала відповідні економіки, розрахунки в тому числі і бюджетні), 12 місяців український уряд в цьому питанні мало що зробив. Два банки, а враховуючи останні кілька тижнів, можна сказати три проблемні системні банки рекапіталізацію отримали, здійснили розрахунки з населенням, але на жаль, три банки, яка за моїм наполяганням записані у домовленостях з МВФ, які потребують рекапіталізації, кошти на неї виділені, вони направляються на розрахунки із вкладниками банків, бюджетними установами, клієнтами банків. На жаль, у цьому плані мало що зроблено.

Я наполягав на тому, щоб у документи, підписані з МВФ, були внесені зобов’язання уряду щодо вирішення до 1 серпня проблем інших системних банків. І тут, на мій погляд, уряд свою енергію перевів просто в епістолярний жанр.

Зобов’язання перед вкладниками Укрпромбанку досі не передано Ощадному банку, в результаті мільйони людей не можуть отримати свої заощадження. Це рішення не підтримує лише уряд. Всі інші учасники цього процесу висловилися і прийняли відповідні рішення.

Направлені до Верховної Ради законопроекти щодо посилення незалежності Національного банку, які могли б убезпечити від неконтрольованої емісії, досі навіть не розглядалися. Більшість не прийняла в парламенті відповідні рішення, як це було сформульоване в зобов’язаннях перед МВФ.

У цілому уряд не представив країні жодного бачення заходів на перспективу, на глибинні структурні реформи застарілої економічної моделі. Немає жодної стратегії і жодної осмисленої програми дій як на рівні урядової програми, так і на рівні реформ відповідних секторів. Думаю, це демонстрація тої кризи, яка існує в підходах щодо реформування з боку уряду і відповідних міністерств.

Шановні колеги,

Я розраховую на ваше усвідомлення відповідальності перед державою і людьми по питаннях, які я підняв.

Скажу відверто – тактика мовчання на рівні регіонів по даних питаннях в тому числі є глибоко хибною.

Я вважаю хибним, коли керівники регіонів мовчать, що не виконується Закон про державний бюджет, що регіони не отримують мільярди субвенцій і відповідних ресурсів для проведення субсидій по ключових соціальних програмах, навколо перерозподілу бюджетних коштів твориться повний хаос – ніхто не знає принцип, пропорційність, відповідність до планових показників.

Іншими словами, те ручне управління центральним бюджетом і відносини з місцевими бюджетами – одна з найбільших вад поточної бюджетної політики, і з нею треба покінчити.

Я вважаю неприйнятним те, що у час, коли здоров’я багатьох регіональних бюджетів серйозно підкошене, не знайшлося постановки даного питання по повноті перерахування субвенцій з ваших регіонів. Думаю, сьогодні вам треба попрацювати над тим, як сформулювати цю думку. Або, якщо для цього потрібний певний час, отримати пропозиції від органів самоврядування, узагальнити цю позицію, і все, що потребує врегулювання (чи через бюджетні відносини, чи через перегляд бюджету) – це треба робити. Найжахливіше, я думаю, це вірити нереальному бюджету. Це веде просто до хаосу і тих конфліктів, які можна уникнути, якщо відповідати за змістовну частину бюджету і бюджетних відносин.

Думаю, те саме стосується такої проблеми, як стягнення податку наперед. Керівники регіонів повинні говорити. Ця практика повинна бути скасована. Бізнес повинен відчути, що ви їх партнери, що ви це питання піднімаєте перед урядом, РНБО. Зрозуміло, що це компетенція уряду, але разом із ним ми повинні загострювати і добиватися вирішення за законом по даному питанню.

На мій погляд, також є хибною позиція по темі від компенсування ПДВ. За останні 8 місяців невідкомпенсоване ПДВ по суті виросло вдвічі. 14 млрд. грн. невідкомпенсованого ПДВ привели до того, що з економіки було забрано більше 7 млрд. обігових коштів. Це нічого спільного немає з антикризовою політикою. Навпаки – це кризова політика. До посилення кризи приводять наперед стягнуті податки, невідкомпенсований ПДВ. До формування кризових явищ приводять незавершені розрахунки між центральним бюджетом і бюджетами органів місцевого самоврядування і місцевими бюджетами. Це є планування кризи, а не боротьба з нею. Тому що на початку була зроблена неправильна тактика по бюджету, неправильна оцінка економічних тенденцій – і це привело до того, що сьогодні бюджет не може бути наповнений, що запозичуються ресурси за будь-яку ціну, що тенденції приросту внутрішніх і зовнішніх боргів побили всі рекорди. Все це лягає на проблеми 2010 року.

Я вважаю хибною позицією також і те, як на реалізацію інвестиційних проектів соціально-економічного розвитку регіонів виділяють лише чверть коштів від загального обсягу. Це і програма побудови доступного житла, яка сьогодні перетворюється на шоу з роздачею готових квартир жменьці людей, в той час як житла потребують сотні тисяч. Замість того, щоб впровадити за ті самі кошти програму, яка б дала приблизно житло 50-60 тисяч квартир на рік, сформована була піар-кампанія. Це велика трагедія, це розчарування, до якого приходять і на внутрішньому ринку, і люди, і міжнародні фінансові інституції, експерти – бо це пір серед чуми. Економічні рейтинги країни у зв’язку з цим переглядаються в гіршу сторону, Україні все дорожче приходиться запозичувати на «підлатування» дефіциту бюджету, а за підсумками минулого року економічна урядова політика віднесена до групи країн з репресивною економікою. У світі, здається, є 7 чи 8 країн четвертої групи, де економіка реалізується непублічно, репресивно – вперше до неї за підсумками 2008 року потрапила Україна. Думаю, по-іншому бути не могло. Країна, в якій уряд забороняє експорт зерна, олії чи соняшника, або безпрецедентно завозить більше, ніж півмільйона тонн так званого м’яса, цукру, гине, банкрутує десятки тисяч фермерів, поголів’я падає як ніколи – це все комплекс одного порядку – неправильна економічна політика.

Виклавши вам ці бачення, я по-перше налаштовую вас на продовження спокійної і системної роботи з розв’язання відповідних проблем, формування чіткої позиції. Ціную вашу працю і хочу, щоб її належно оцінили і наші громадяни.

По-друге, прошу вас донести правду до людей про державну позицію по цих чутливих і політичних і економічних темах – яка наша спільна позиція, наше бачення, як боротися з цією проблемою (в тому числі з економічною кризою).

На моє глибоке переконання, на карту поставлена доля країни. Ми все повинні зробити як громадяни цієї країни, щоб знайти відповідь, як вибрати найоптимальніший сценарій. Це я просив би донести до людей.

Запрошую вас до роботи.

Дякую за увагу.