ГлавнаяЭкономикаДержава

Український космос. Чи є перспективи?

24 лютого уряд призначив Володимира Тафтая на посаду очільника Державного космічного агентства (ДКА). 1 березня, після офіційного представлення, новий керівник розпочав роботу в ДКА. Є підстави вважати, що відтепер війну певних «космічних сил» проти керівництва Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості та його очільника – профільного віцепрем’єр-міністра Олега Уруського – завершено.

Варто нагадати, що керівництво Мінстратпрому категорично не влаштовував попередній керівник ДКА Михайло Лев. У країні давно немає космічної програми, а востаннє галузь фінансували ще у 2018 році. Як результат, космічна держава не має не тільки власного розвідувального, а взагалі жодного супутника. Підготовка до виведення на орбіту нового космічного апарата дистанційного зондування Землі (КА ДЗЗ) «Січ-2-1» затягнулася на роки. Останньою краплею стала пікантна ситуація з майном «Арсеналу». Під час активної фази протистояння, на початку лютого цього року, дійшло навіть до того, що голова парламентського комітету з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха розпочав збір підписів у залі парламенту за відставку Уруського, однак після втручання Офісу президента енергійний парламентарій припинив активну підтримку свого соратника в ДКА.

Усі ці події не мали б значення, якби не справжній занепад ракетно-космічної галузі. А нині начебто можна взятися за її порятунок.

Фото: facebook/Державне космічне агентство України

Здобутки і провали

2015 року Військово-космічні сили створила Росія. 2019 року космічні війська було створено в США. А Франція почала створювати національне командування космічними військами. Через рік створювати власне космічне командування узялася й Великобританія. Це про світові тенденції. Звісно, космос дуже дороге задоволення. І все ж…

Колись Україна входила в п’ятірку космічних держав світу. Тепер це лише декларується. Україна в ракетно-космічній площині суттєво відстає вже не тільки від Японії, а й від таких країн, як Індія та Іран. До речі, останній створив космічне агентство 2004 року й уже може похвалитися амбітною космічною програмою, успішним виведенням на орбіту кількох супутників і навіть запуском у космос тварин.

Можна погодитися з профільним віцепрем’єром, що відсутність українського супутника на орбіті Землі – це «для нашої держави ганьба!». «Тому що ми говоримо про велику космічну державу Україна, говоримо про те, що у нас є КБ „Південне“, „Південмаш“, а в загальному підсумку зараз не маємо жодного супутника на орбіті, крім двох наносупутників, які запустили студенти з КПІ (Київський політехнічний інститут, – В.Б.) імені Сікорського», - зазначив Уруський.

Як відомо, в рамках реалізації Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2008-2012 роки 2011 року на орбіту вивели національний супутник дистанційного зондування Землі «Січ-2». Інформацію від супутника отримували й безпекові відомства України. Але «Січ-2» вже давно припинив роботу, оскільки минув термін придатності критичних вузлів обладнання.

Однією з причин занепаду галузі фахівці називають відсутність загальної стратегії розвитку космічної діяльності. Вдарила по космосу й російська збройна агресія. Крім захоплених об’єктів, виникла нелегка проблема імпортозаміщення. Наприклад, лише ракета-носій «Зеніт» мала у складі близько 72% російських комплектуючих – тепер жодна з двох держав не побудує її самостійно. Так само й комерційна модернізація надпотужної ракети «Сатана» в цивільну ракету-носій «Дніпро» стала історією – усі ракети залишилися в РФ.

З одного боку, за участю українських підприємств упродовж незалежності було запущено на орбіту аж 154 ракети-носії. З іншого боку, вже можна казати про негативні наслідки згаданої відсутності космічної програми і відповідного фінансування. Так, у листопаді 2020 року Державне космічне агентство України констатувало безпрецедентне падіння виробництва – фактично наполовину. За 9 місяців 2020 року обсяг товарного виробництва продукції (товарів, робіт, послуг) підприємств космічної галузі України в порівняних цінах склав 1 665,2 млн грн, що становить лише 54,7% до відповідного періоду минулого року. Як результат, маємо різке скорочення кадрового потенціалу, відчутний відплив молоді та зниження престижності роботи в космічній галузі.

Знову-таки, з одного боку, 2018 року українці долучилися до запуску ракети-носія легкого класу Vega, 2020 року в США відбувся запуск ракети «Антарес» – основну конструкцію першого ступеня ракети-носія спроєктували і виготовили фахівці КБ «Південне» та «Південмашу». З іншого боку, залишилися нерозв’язаними проблеми створення космічного ракетного комплексу «Циклон-4», на реалізацію якого витрати державного бюджету вже сягнули 672 млн доларів. Нагадаємо, проєкт зупинили з ініціативи бразильської сторони ще в листопаді 2018-го – як стверджують фахівці, не без участі російських спецслужб. Однак досі не визначено правової позиції України стосовно ліквідації бінаціональної компанії «Алкантара Циклон Спейс», а обладнання та технічна документація, створені в рамках цього проєкту, вартістю 211,1 млн доларів зберігаються без визначення їхнього правового статусу.

Запуск американо-української ракети-носія середнього класу «Антарес», яка вивела на орбіту автоматичний вантажний корабель Cygnus на аеродромi NASA у Вірджинії, 15 лютого 2020.
Фото: twitter.com/NASA
Запуск американо-української ракети-носія середнього класу «Антарес», яка вивела на орбіту автоматичний вантажний корабель Cygnus на аеродромi NASA у Вірджинії, 15 лютого 2020.

Схожа ситуація з телекомунікаційним супутником «Либідь», який планувалося вивести на орбіту ще у 2011 році. Після розв’язання Росією війни проти України питання буквально «зависло в повітрі»: готовий до запуску супутник залишається на території країни-агресора, Росія не віддає Україні космічний апарат.

По суті, єдиним беззаперечним здобутком галузі стало забезпечення спецслужб, передусім Головного управління розвідки Міноборони, розвідувальною інформацією з іноземних супутників. Це досягнуто зусиллями політиків, дипломатів і самих розвідників. ДКА ж забезпечило технічну можливість, задля чого було суттєво модернізовано Центр прийому і обробки спеціальної інформації та контролю навігаційного поля.

Ще одним натяком на успіх стало просування програми створення бойового оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК). Міноборони України вустами міністра Андрія Тарана поінформувало: контракт на перший дослідний дивізіон ОТРК «Сапсан» планують підписати у 2021 році. Цей ОТРК відомий ще під назвою «Грім-2», що розроблявся у КБ «Південне» для Саудівської Аравії. Але не виключено, що він матиме покращені характеристики та отримає нову назву. За словами очільника оборонного відомства, «ступінь готовності всього проєкту вже перевищив 80%, маємо зробити останній крок і завершити цю роботу». Звісно, що 20% - шлях неблизький і може зайняти від одного до трьох років, але відродження ракетних традицій насправді потрібне Україні.

Ракетний комплекс Грім-2
Фото: mil.in.ua
Ракетний комплекс Грім-2

Перспективи та вічне «що робити?»

Кабмін у січні 2021 року вже затвердив концепцію загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України на 2021-2025 роки. Загальний обсяг її фінансування складає 30 млрд грн, з яких 15 млрд гривень має надійти з держбюджету. Фахівці галузі небезпідставно вважають, що ухвалена концепція для Укркосмосу є першим кроком до фактично порятунку високотехнологічного сегмента вітчизняного машинобудування. Заплановано на основі концепції в стислі терміни завершити розробку та нормативне затвердження Державної програми розвитку ракетно-космічного комплексу України.

Напевно, найважливіше завдання – забезпечити комерціалізацію перспективних розробок космічної галузі шляхом створення стартап-акселератора й центру трансферу технологій. Та в цілому забезпечити надходження інвестицій у космічну індустрію з приватного сектору і в результаті міжнародного партнерства. Як і в ОПК, це можливо здійснити лише за умов створення привабливих мотивів для потенційного інвестора.

Реформа запланована, але в умовах інформаційних війн кінця 2020 – початку 2021 її реалізація під досить великим питанням. При цьому досі у влади немає чіткого рішення, яка частка української держави залишиться в новостворених холдингах, що «замикатимуться» на головному – «Аерокосмічних системах України». 50% плюс одна акція чи взагалі одна золота акція? Незрозуміло й те, які повноваження отримають «Антонов», «Авіаційні двигуни» та Ракетно-космічний центр «Південний».

«На першому етапі реформа передбачає, що після корпоратизації всі 100% акції будуть у держави, тим часом частина акцій самих підприємств буде передана одному холдингу, а частина – загальному холдингу. Щодо самих пропорцій зараз тривають дискусії. У проєкті закону закладено, що пакети акцій будуть внесені в статутний капітал. Це одна позиція. А управляюча компанія буде управляти акціями, які залишаються в підприємства. Але поки що мова йде про те, що все залишатиметься в державній власності, у тому числі всі 100% акцій. А вже коли буде сформована нормальна корпоративна система управління цими холдингами, то держава, у разі наявності стратегічного інвестора і його зацікавленості в інвестиціях, зможе розглядати питання про продаж певного пакету акцій», – каже Олег Уруський.

Фото: Макс Требухов

Разом з тим усі учасники процесу добре розуміють, що тривале перебування підприємств у повній державній власності – це шлях до подальшої деградації галузі. А саме перетворення негнучких підприємств галузі на акціонерні товариства дозволить співпрацювати з приватним, зокрема іноземним бізнесом. 

Багато держав давно розв’язали такий вузол.

Профільне агентство Defense Express вказувало у 2020 році, «що всі американські комерційні супутники є апаратами подвійного призначення, оскільки компанії мають державні контракти, за якими більша частина отримуваної видової інформації надходить до Національного агентства геопросторової інформації США, що працює в інтересах національної безпеки й оборони Сполучених Штатів. <…> Серед комерційних операторів ДЗЗ слід відзначити французькі супутники ДЗЗ Pleiades із розподільчою здатністю 50 см, які за рахунок великої кількості станцій прийому та обробки супутникової інформації здатні найбільш оперативно надати замовнику матеріали спостереження будь-якої точки земної поверхні. Американський оператор ДЗЗ DigitalGlobe має супутник ДЗЗ WorldView-3 із розподільчою здатністю 30 см. Ця компанія має дозвіл від уряду США на продаж супутникових знімків із розподільчою здатністю до 40 см».

Повернімося до України. Для вирішення завдань розвідки Україні вкрай потрібні космічні знімки з розподільчою здатністю до 1 метра. Представники галузі запевняють, що Україна здатна розробити й збирати таку складну техніку. Однак поки що йдеться лише про запуск КА ДЗЗ. Наприклад, до кінця року повинні вивести на орбіту «Січ-2-1», який має розподільчу здатність лише 8,7 метра. У планах до 2032 року вивести 10 КА, де супутники матимуть розподільчу здатність 2 метри і менше. Це непогано, але занадто повільно. Особливо якщо врахувати, що Україна потребує створення системи космічного спостереження на основі вітчизняних та іноземних орбітальних засобів та інформаційних технологій. Іншими словами, потрібне потужне угруповання супутників, які матимуть розподільчу здатність менш ніж метр.

Це добре розуміють у владі. Зокрема, ще наприкінці лютого 2020 року Кабмін зняв заборону на здійснення космічної діяльності приватними підприємствами. Це дає можливість приватним компаніям і міжнародним інвесторам здійснювати запуск ракет-носіїв і космічних апаратів, а також керувати останніми на навколоземній орбіті або в космічному просторі. Однак несподівано виявилося, що від зняття заборони до формування привабливості – значна дистанція.

Супутник «Січ 2-30 (2-1)»
Фото: space.com.ua
Супутник «Січ 2-30 (2-1)»

Звернімося знову до бачення ситуації профільним віцепрем’єром, оскільки саме на нього покладено завдання трансформації та розвитку галузі. «Якщо уважно проаналізувати ракетно-космічну складову «імперії Маска», то там держава бере дуже активну участь. Він лише розпочав цю кампанію як стартап, а держава зрозуміла, що краще це перевести у приватну площину і формально це виглядає як приватна компанія. Але якщо ми проаналізуємо все під мікроскопом, то побачимо, що в тих чи інших позиціях іде дуже серйозна державна підтримка. Це свого роду мікс. Так само в кожній країні є підтримка державою таких стратегічних галузей, як ракетно-космічна, зокрема авіаційна. Це стосується і Boeing, і Airbus. Там постійно існують дебати щодо того, як ці компанії підтримує держава. Одні це роблять через державне замовлення, інші – через державні субсидії», – каже Олег Уруський.

Отже «космічних» завдань на майбутнє чимало.

Серед ключових адміністративних – завершення розробки та нормативного затвердження Державної програми розвитку ракетно-космічного комплексу. А також формування зацікавленості для інвесторів, що, напевно, є найбільш вагомим завдання.

Серед технологічних завдань найбільш значущими, мабуть, є відродження бюджетним коштом традицій військового ракетобудування. Наприклад, забезпечення армії новітніми ракетними комплексами ОТРК «Сапсан» (або його оновленою версією) із дальністю ураження противника 300 км. А також створення угруповання супутників (можливо, в межах розвитку державно-приватного партнерства), де не менш ніж половина космічних апаратів будуть з розподільчою здатністю менш ніж метр.

Це і галузь підтримає, і забезпечить Збройні сили потужною зброєю.

Валентин БадракВалентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram