Генрі Форд народився у фермерській родині, яка заробляла сільським господарством. Земля на фермі оброблялася за допомогою худоби, що було довго, виснажливо і мало низьку віддачу. Тож допитливий розум юного Форда шукав можливості покращити сільськогосподарський побут за підтримки науки і техніки. Після зустрічі з локомобілем (паровий двигун на шасі, що тягнув за собою молотарку), він почав експериментувати із різними двигунами. Пізніше Форд влаштувався у фірму з технічного обслуговування локомобілів, де отримав необхідні знання про двигуни та почав цікавитися технічними досягненнями і світовими новинками. На цей час припадають перші спроби розробити власний двигун. А перший автомобіль власного виробництва Форд створив аж у 1892 році. Він був недовершеним, доволі ненадійним та більше нагадував сільський візок, але все ж цього виявилося достатньо, щоб викликати суспільний фурор.
Тоді у Детройті з’явилася група зацікавлених осіб, що повірили у комерційний успіх автомобіля. Разом з Фордом вони заснували Детройтську автомобільну компанію (нині відому як Cadillac) та почали випускати його автомобілі на замовлення. Згодом через відсутність впливу на стратегічні рішення компанії Форд виходить з бізнесу та винаймає майстерню, де цілий рік експериментує з двигунами. Окрім технічної частини Генрі Форд аналізував сучасні моделі бізнесу і його природу взагалі. Тоді головний стереотип полягав у тому, що успіх підприємства залежить від генерування якомога більших прибутків, а не якісного обслуговування клієнта. Як наслідок, гроші часто не поверталися у виробництво, але ніхто не задумувався над вдосконаленням виробничих процесів. Так само ігнорувалося піклування про клієнта, тож після придбання товару він залишався сам-на-сам з проблемами, які могли виникнути – відсутність комплектуючих, кваліфікованих механіків та сервісних центрів. Ще одна особливість,яка вразила Форда – небажання бізнесменів змінювати статус-кво. Вони панічно боялися змін та поразки у конкурентній боротьбі. Захоплений своєю справою Форд вирішив вести бізнес по-іншому, а надихала його віра у те, що успіх приносить якісна робота та обслуговування.
Важливою перешкодою на його шляху стало скептичне ставлення до автомобіля серед широких верств населення.
«Не існувало «попиту» на автомобілі – його й не буває на нові вироби. З ними звикалися так само, як зовсім недавно з літаками».
Автомобіль сприймався як екзотична розвага, яку могли дозволити собі лише дуже заможні люди. Використовували його не для пересування на великі відстані, а здебільшого для перегонів, тому цінувалися особливо швидкісні екземпляри. Саме перегони фактично допомогли Форду створити власне підприємство. Участь у перегонах і впевнена перемога схилити думку публіки на користь автомобілів Форда, і вже за тиждень він заснував компанію «Форд Мотор». Первинна капіталізація компанії становила 100 тисяч доларів, а вже у 1919 році син Форда придбає 41,5% акцій за 75 мільйонів доларів.
Форд ставив високі вимоги до своїх автомобілів. Вони мали бути легкими і потужними, містити якісні матеріали та бути простими в управлінні.
«Автомобіль «Форд» можна розібрати, але не знищити».
Щоб подолати недовіру суспільства до нового транспорту, Форд активно застосовував рекламу. У перших рекламних текстах наголошується, що автомобіль Форда зручний і компактний, підходить для бізнесу та розваг, а головне – має доступну ціну. Цікаво, що до обов’язків агента-ділера компанії, освіченої і прогресивної людини, входив також аналіз ринку – вивчення усіх можливих клієнтів в окрузі, і навіть налагодження контактів з ними.
Щодо виробництва, то Форд постійно прагнув удосконалення усіх процесів та сировини. Пріоритетним напрямком стала розробка міцніших та легших матеріалів: легший автомобіль більш потужний і здатний пересуватися на будь-якій поверхні – по піску, болоту, снігу тощо. Згодом компанія почала використовувати близько двадцяти марок сталі для різних частин автомобіля, у той час як інші виробники використовували максимум чотири.
Завдяки постійним вдосконаленням споживачі отримували якісну продукцію та пристойний сервіс, і продажі зростали. За десять років після свого заснування компанія Форда мала декілька відділів та була роботодавцем понад чотирьох тисяч працівників. Зі збільшенням кількості працівників виникла потреба у певній алгоритмізації їхніх дій. Так народилася ідея про те, що робота може “надходити” до людини, а не людина підходити до місця роботи. У 1913 році розпочалося випробування конвеєра, а вже через рік завдяки виробничому досвіду конвеєр набув свого остаточного вигляду – піднявся до рівня людського зросту. Як відповідальний роботодавець Форд приділяв достатню увагу дотриманню правил безпеки на своїх підприємствах, що також було доволі нетипово для промисловця початку XX століття.
Конвеєр розвантажив працівника настільки, що на виробництві значно зменшилася потреба у кваліфікованих кадрах. Форд вважав, що він не позбавив працю кваліфікації, а досяг вищої майстерності у організації виробництва, плодами якої користувалися некваліфіковані люди. Саме тоді з’явилося його знамените висловлювання, що йому все одно, чи людина прийшла з Сінг-Сінгу, чи з Гарварду. Головною підставою прийняття на роботу став не багатий досвід роботи, а бажання працювати і вчитися новому.
Певна егалітарність у відборі працівників та заснування нових відділів спричинили перегляд деяких менеджерських рішень. Компанія мала велику кількості різних відділів, робота яких була повністю узгоджена за відсутністю специфічних обов’язків, послідовності делегування повноважень, численних нарад. У результаті не виникало бюрократичної тяганини та перевищення службових повноважень.
Фордівська вимогливість до особистих якостей підлеглих компенсувалася його ставленням до праці як до колективного процесу. Працівників варто розглядати як партнерів, від наполегливості та старанності яких значною мірою залежить успіх підприємства. Заробітні плати повинні досягти такого рівня, щоб працівники могли собі дозволити придбати продукцію, виготовлену власними руками. На думку Форда, люди з високою зарплатою працюють «стабільно ефективніше, звільняючись від зовнішніх турбот». Гідна оплата праці супроводжувалася навіть певним втручанням у приватне життя. Відділ соціального забезпеченням слідкував за тим, щоб працівники та їх домівки відповідали певному стандарту «чистоти та громадянської позиції». Втім із часом від цього відмовилися, як від надмірного патерналізму. Форд також одним із перших почав брати на роботу людей з фізичними вадами або тяжкими захворюваннями (туберкульоз).
Для обслуговування працівників компанія відкрила власний шпиталь, а у 1916 році для підготовки кваліфікованих кадрів Форд відкрив ремісниче училище, учні якого отримували стипендію та гроші на спеціальний ощадний рахунок.
У фінансових питаннях для Форда було важливим швидке обертання активів підприємства. Підприємець не вірив у кредити та загалом зневажав фінансові інституції: Форд вважав банкірів спекулянтами, які прагнуть не допомогти бізнесу, а просто нажитися на ньому. З цієї причини він практично не брав позики та реінвестував більшість коштів у виробництво. Цікаво, що корпорація стрімко зростала, хоча її візитівкою стало постійне зниження цін на автомобілі. Такій ціновій політиці значною мірою сприяли два нововведення: рухома стрічка значно економила енергію та час, а стандартизація продукції спростила більшість задач. Споживачі отримували вже не різні автомобілі відповідно до своїх уподобань і гаманців, а різновиди на одному стандартизованому шасі.
Феномен Форда можна пояснити не лише інженерними талантами винахідника, але й грамотним використанням наявних ресурсів: усюди де можливо – економія ресурсів, зусиль, часу, а понад тим ще й модна нині переробка сировини, автоматизація і навіть альтернативна енергетика. Форд вдало використовував обставини, що склалися у його час. Він не лише почав активно просувати автомобіль на світанку автомобілебудування, але й першим приймав рішення, що ставали доленосними для цілих країн. Так у 1918 році його підприємство надіслало п’ять тисяч тракторів до Великої Британії за умов, коли країні загрожував воєнний голод. Першим з підприємців він довів, що працювати достойна будь-яка людина, незалежно від освіти і фізичного здоров’я, а також продемонстрував, що залізницею, школою та навіть лікарнею можна управляти так само ефективно, як і великою фабрикою. Проте головним фактором, який забезпечив Фордові успіх, була його виробнича політика – постійне зниження цін на автомобілі за постійного підвищення якості. А підставою для цього могло бути лише постійне удосконалення інженерних рішень, покращення виробничих умов та збільшення масштабів виробництва. Лише виробництво, казав Форд, спроможне створити суспільне благо. Він вірив, що створюючи автомобіль – створює не просто засіб пересування чи розкішну іграшку, а нові можливості для кожного. Звичайно, книга «Моє життя і робота» – не підручник, хоча в ній чимало дидактичного. Однак вона допоможе переосмислити велику кількість стереотипів про виробництво і природу бізнесу загалом.