Які обсяги споживання газу в Європі?
Громадяни ЄС споживають як імпортний газ, так і газ власного видобутку. Частка РФ від загального вжитку блакитного палива в Європі приблизно дорівнює 30 відсотків. У загальному обсязі імпортованого газу 2/3 – це газ російського походження. Як бачимо, залежність від енергоносіїв, які постачає Росія, в Європі значна. Більше того – впродовж останніх п’яти років спостерігається тенденція до збільшення такої залежності.
Чому Європа купує російський газ?
Природний газ, що експортується з Росії в Європу, здебільшого трубопровідний. Така технологія сьогодні дешевша за технологію зрідження газу, незважаючи на те, що терміналів регазифікації в Європі достатньо. Сьогодні там лише чверть потужностей таких терміналів використовують для перетворення палива з рідкого в газоподібний стан. Зріджений природний газ, англійською – LNG (liquefied natural gas – прим. авт.), в Європу експортують, або можуть теоретично експортувати, такі країни: Алжир, Катар, Малайзія, Тринідад і Тобаго, США, Канада, Нігерія та ін. Наразі будуються великі потужності зі зрідження газу в Австралії. Як показує досвід, технологія LNG не тільки не стає дешевшою, а ще й дорожчає через інвестування у все нові й нові потужності. Експерти стверджують, що LNG може стати дешевшим за трубопровідний газ тільки тоді, коли плече його доставки перевалить за 5-6 тисяч кілометрів.
Чи можна поставляти газ із інших континентів?
Оскільки для імпорту зрідженого газу не потрібна труба, на думку спадає ідея поставок природного газу із США. Особливість цієї країни в тому, що вона має вдосталь незаселених територій, де є поклади сланцевого газу. Технологія його видобутку передбачає гідравлічний розрив пласту (ГРП). Для цього використовують хімічні речовини, що мають особливі вимоги щодо їх використання й утилізації. Якщо через це в Європі ідея видобутку сланцевого газу зіткнулась із громадським супротивом, а в деяких країнах вже навіть вийшли відповідні обмежувальні постанови, то в США ГРП є ефективним саме через незаселеність територій низки штатів, де і видобувають сланцевий газ. Також, окрім можливих поставок LNG з США та Австралії, зріджений газ до Європи де-факто поставляється з Азії та Африки.
Якщо припустити, що імпорт російського газу неможливий, то ЄС почне купувати газ у США?
Собівартість видобутку сланцевого газу в Америці вища за такі країни, як Алжир, Азербайджан і в тому числі – Росія. Постає питання конкурентоздатності такого газу. Деякі компанії, які займаються його видобутком, сьогодні перебувають на межі виживання. Не слід також забувати і про те, що існує заборона експорту енергоносіїв із США: паливо, що видобувається на території Сполучених Штатів, споживається виключно на внутрішньому ринку. Проте нещодавно президент США Барак Обама запропонував Конгресу підтримати законопроект про розпродаж нафти зі стратегічних запасів. Такий крок має конкретну мету: профінансувати модернізацію системи нафтової безпеки США. В найближчому майбутньому це створить конкуренцію для російської нафти на європейському ринку. До того ж – неважливо, чи продаватиметься нафта на внутрішньому ринку США чи експортуватиметься. Проте глобально 8 років продажів американської нафти не змінить розстановку сил. Якщо ж припустити, що Америка почне поставки газу в Європу на постійній основі, терміналів для регазифікації в ЄС цілком вистачить, аби задовольняти свої потреби виключно зрідженим газом. На сьогодні експорт палива в Європу з США – перспектива сумнівна, але можлива.
Як економічні стосунки між ЄС і Росією впливають на дипломатичні відносини?
Не можна казати, що російський шантаж “перекрити трубу” аж надто лякає Європу. Довгострокові газові контракти встановлюють формули, які зокрема передбачають формування ціни природного газу залежно від ціни на нафту. Вона, як відомо, в останній час стабільно порівняно низька. Це і так знекровлює економіку РФ. А тепер ще й газ доводиться продавати дешевше. Подібні контракти укладаються в середньому на 20-30 років. Навряд чи зараз якась зі сторін виступить з пропозицією переглянути їх умови. З одного боку, це свідчить про те, що Європа продовжуватиме купувати російський газ і надалі. Слід констатувати, але допоки не буде винайдена конкурентоспроможна альтернатива поставок газу, нема причин думати, що нових контрактів між Євросоюзом та РФ укладено не буде. На сьогодні в експлуатацію введено Блакитний і Північний потоки, збільшено потужності білоруського транзиту, тому обсяг транзиту газу через територію України за останні 10 років впав у 2,5 рази. З іншого боку – Росія нині потерпає від різкого зниження доходів з продажу вуглеводнів, шукає шляхи їх усунення, але при цьому попадає у ще більші збитки через економічно обґрунтовану незатребуваність сучасним газовим ринком таких проектів як Турецький чи Південний потоки. Очевидно, що всі ці проекти мають політичні, а не економічні причини. Більше того, ЄС може взагалі відкинути потребу у їх реалізації, спонукавши європейських покупців російського газу перемістити у майбутньому пункти прийому газу на східні кордони України. Щоправда для цього необхідна консолідована позиція усіх країн-членів ЄС та газових компаній. Такий вихід дав би змогу активніше розвивати альтернативні шляхи імпорту природного газу з Туркменістану, Ірану та Азербайджану. Йдеться зокрема про так званий “Південний газовий коридор” (система газопроводів TANAP-TAP). Проект передбачає поставку газу з Азербайджану через Грузію в Туреччину (тут закінчується TANAP і починається TAP), Грецію, Албанію на південь Італії. В перспективі це уможливить поставки не тільки азербайджанського, а ще й туркменського й іранського палива.
Однак в короткостроковій перспективі Україна лише виграє. Завдяки порівняно низькій ціні на газ, реверсу зі Словаччини та інших країн ЄС, видобутку власного газу, а також незначному споживанню в літній період з’явилась можливість наповнювати власні газові сховища і на певний час відмовитись від купівлі блакитного палива у Росії. Важіль впливу Росії та економічна рецесія в низці країн-членів, не дозволяє ЄС бути достатньо жорстким в питанні економічних санкцій.
За теперішніх військово-політичних обставин Європа змушена постійно відслідковувати ситуацію в газових взаємостосунках між Україною та РФ, адже ЄС безумовно зацікавлений у транзиті російського газу. 15 липня віце-президент Єврокомісії з питань енергетичного союзу Марош Шефчович заявив, що прагнення Росії відмовитись від українського транзиту завдяки обхідним газопроводам негативно вплине на енергобезпеку ЄС. За його словами, український транзитний потенціал найбільший, - це 140 мільярдів кубометрів газу на рік. Я не виключаю ймовірності створення фонду допомоги Україні, що уможливить купівлю російського газу, заповнення ним українських газосховищ для забезпечення транзиту газу до Європи взимку.
Однак не всі члени ЄС у захваті від таких обсягів імпорту російського блакитного палива. Значна частина населення Великої Британії прагне вийти з Євросоюзу у тому числі через енергетичну залежність Старого Світу. Нещодавно прем’єр-міністр Об’єднаного Королівства Девід Кемерон закликав очільників Європи докласти зусиль задля мінімізації поставок палива з Росії.
Чи загрожує енергетична залежність ЄС безпеці європейців?
Важливішим за економічний чинник може бути тільки безпековий. Тому розвиток альтернативних джерел енергоносіїв і шляхів їх транспортування до Європи має першочергове значення. Отже, постачання газу та нафти неросійського походження в енергетичній політиці ЄС знаходить все більшу підтримку. Зниження поставок російських енергоносіїв до критичної для Росії межі дасть змогу Євросоюзу зробити економічний тиск на Росію максимально ефективним. Однак енергетична незалежність вимагає надто непопулярних політичних кроків. Через кризу, в якій зараз перебуває ЄС, перехід на зріджений газ стає економічно недоцільним. Тому ми спостерігаємо зворотну тенденцію: у 2010 році частка зрідженого газу в ЄС була 30 відсотків, а зараз вона складає всього 18. Відповідно зросла частка трубопровідного газу, в т.ч. російського.
Як гіпотетично ЄС може позбутись залежності?
Очевидним є висновок, що Європа зацікавлена у зменшенні залежності від російських енергоносіїв. Не менш очевидним є і те, що повна відмова від них наразі нереальна. Та все ж, я можу виділити принаймні п’ять факторів, які зможуть наблизити енергетичну незалежність в неозорому майбутньому:
- скасування заборони на експорт енергоносіїв З США;
- виступ ЄС з консолідованою позицією щодо перенесення пунктів прийому газу на східний кордон України і подальший розвиток системи європейських газопроводів;
- будівництво газопроводів для постачання природного газу неросійського походження (TAP, TANAP тощо);
- перехід на зріджений природний газ.
- залучення до співпраці в енергетичній сфері потенціалу Ірану в контексті прийнятого нещодавно рішення про ослаблення до цієї країни економічних санкцій.
Як не парадоксально, але в питанні енергетичної незалежності саме демократичні засади – ворог Євросоюзу. Процес прийняття рішень сповільнюється через необхідність консолідувати позицію усіх країн-учасниць. Це вимагає довгих дискусій, що у свою чергу ускладнюються проросійськими поглядами певних європейських громад через потужну машину російської пропаганди та підтримку маргінальних політичних сил країн ЄС.