Хоча лібералізація торгівлі та цін прийшла швидко, інституційні зміни в таких сферах, як управління, конкурентоздатність, ринок праці, приватизація та реструктуризація підприємств, часто стикалися з потужною протидією зацікавлених кіл.
Всі країни посткомуністичного блоку постраждали від високої інфляції та рецесії на фоні руйнування старих економічних зв'язків. Але масштаб втрат та витрачений час для повернення росту та подолання інфляції, коливались в широких межах.
Початкові умови і зовнішні чинники звісно зіграли свою роль, але вирішальне значення мав обраний підхід. Країни, які обрали перезавантаження та сміливі реформи, були нагороджені більш швидким відновленням і вирівнюванням доходів, в той час як інші держави залишись більш вразливими до криз.
Розпад радянського блоку
Всі країни з перехідною економікою пережили рецесію на тлі економічної дезінтеграції та торговельного колапсу, спричиненими розпадом СРСР. Масштаб економічного спаду варіювався від країни до країни. В деяких випадках відкат був надзвичайно глибоким і тривалим, незважаючи на завищену офіційну статистику.
Процес побудови ринкової економіки був складнішим, ніж багато хто очікував 25 років тому. При цьому реформи проходили з дуже різними швидкостями у різних країнах.
Лібералізацію цін та валютної торгівлі ввели досить швидко за допомогою правових та нормативних змін. Приватизація малих підприємств також не зустріла великих перешкод. Реформи в цих областях в основному завершені у всіх країнах посткомуністичного простору, за винятком Білорусі. Але інші важливі напрямки реформ та інституційне будівництво запровадити виявилось набагато складніше, в основному через конфлікт інтересів.
Соціальний удар від перехідного періоду був дуже глибоким. Відхід від системи гарантованого працевлаштування до ринку праці, регульованого попитом і пропозицією, призвів до закриття нежиттєздатних фірм і цілих галузей, як наслідок, рівень безробіття різко збільшився на початку транзитного періоду.
МВФ з самого початку був тісно пов'язаний з процесом інтеграції економік регіону в світову систему. Деякі з країн користувались послугами МВФ задовго до 1989 року. Так, Фонд надавав фінансову та технічну підтримку на ранніх стадіях реформ в Угорщині, Румунії та Югославії в 1980-х роках.
Але тільки після краху комунізму в 1989 році, до членства та діяльності Фонду долучились 25 нових членів з колишнього соціалістичного блоку. Прихід нових членів був найбільш значною подією в історії Фонду після падіння Бреттон-Вудської системи.
Всього через кілька місяців після падіння Берлінської стіни в лютому 1990 року Польща отримала допомогу від МВФ на підтримку "Плану Бальцеровича" для радикальних реформ.
Втому ж році були програми для Угорщини та Югославії, а пізніше, у 1991 році, програми для Болгарії, Чехословаччини та Румунії. Після розпаду Радянського Союзу ще багато країн забажали отримати допомогу, але на цьому етапі МВФ зіткнувся з проблемою: більшості нових держав не вистачало інституційного потенціалу для задоволення стандартів кредитування Фонду.
В Україні перша повна програма МВФ запрацювала в 1995 році: вона передбачала приватизацію, скасування експортних квот на більшість товарів, зниження контролю над цінами та коригування цін на субсидовані товари. Наступна програма була орієнтована на продаж державних підприємств. Подібні процеси відбувались і в Росії, де лібералізація торгівлі і прискорення приватизації залишилися серед програмних цілей, враховуючи недоліки реалізації попередніх програм.
За період з 1989 року, МВФ надав близько 530 людино-років технічної допомоги країнам з перехідною економікою. МВФ підготував майже 12 тисяч осіб з регіону по всіх аспектах макроекономічної та фінансової політики, статистики та інших областях.
Перші роки - найважчі
Скорочення ВВП в перші три роки перехідного періоду коливалося у широкому діапазоні –до 30-40% в країнах Балтії, Росії та Україні та 50% в Молдові.
Більше того, в декількох країнах скорочення виробництва продовжувалось ще багато років. Водночас є підстави вважати, що недосконала статистика радянського типу перебільшувати масштаб раннього падіння виробництва.
Більша частина зниження прийшлася на падіння у секторі важкої техніки, яка мала сумнівні якості за межами комуністичного блоку, в той час як нові товари та послуги сектору не були повністю охоплені статистикою.
Централізовані командні економіки давно відчували величезні цінові диспропорції. Торгівля була обмежена в основному соціалістичним блоком. Інтеграція економік цих країн у міжнародну валютно-кредитну та торговельну системи потребувало лібералізацію цін і встановлення власних валют (що значно знецінилися на початковому етапі).
Ступінь грошового навісу продиктував розмір початкового стрибка цін. Згодом багато країн з перехідною економікою пережили зростання цін пов'язане з поетапною ліквідацією субсидій та подальшим звільненням цін (від адміністративного регулювання).
Грошово-кредитна політика
Після падіння комунізму грошово-кредитна політика повинна була змінитись на більш активну, вимагаючи політичних та інституційних змін, зокрема створення незалежних центральних банків.
Одним з ключових рішень було питання використання грошових агрегатів або фіксованого обмінного курсу як основи для початкової стабілізації та наступної лібералізації цін. Більшість країн пізніше відійшли від номінального якоря до таргетування інфляції, жорсткої прив'язки обмінного курсу або перейшли на євро.
Не менше дев'яти країн регіону перейшли до гнучкого курсу з настанням світової фінансової кризи в 2008 році. Відтоді вибір країн, здається, був зроблений на користь "біполярного" підходу з комбінацією плаваючого та фіксованого курсу.
З огляду на глобальні тенденції ряд країн з перехідною економікою взяли на озброєння таргетування інфляції. Україна та Росія мають намір приєднатися до них вже у 2015 році.
Наукова література визначає ключові передумови для успішного таргетування, серед них: автономія Центробанку; альтернатива фіскальним інструментам; розвинені борговий та ринок цінних паперів; встановлені рамки прозорості та підзвітності; розвинена здатність моделювання та прогнозування.
Від кризи 2000-х до наших днів
На відміну від високої турбулентності першого десятиліття перехідного періоду, початок і середина 2000-х років принесли сильне зростання всьому регіону. З встановленням макроекономічної стабільності та налагодженням ключових ринкових механізмів, регіон відчув великий приток капіталу, підтриманий позитивною світовою кон’юнктурою та підвищенням довіри на тлі швидкого зближення із Західною Європою, особливо для тих країн, які приєдналися до ЄС у цей період.
Проте зростання, яке було зумовлене в основному зовнішніми запозиченнями для споживання та будівництва, ставало все більш нестійким.
Широке проникнення іноземних банків забезпечило довіру та принесло необхідні знання, що сприяло надлишковому фінансуванню регіону, в результаті чого зростання, ставало все більш незбалансованим. Накопичена вразливість стала очевидною, коли глобальна криза вдарила по міжнародній економіці в кінці десятиліття, найсильніше вражаючи зазначений регіон.
Початок світової фінансової кризи у 2008 році значно збільшив і без того високі ризики для банківської системи у регіоні. Висловлювались побоювання, що потенційно жорстке регулювання курсу і макроекономічні дисбаланси можуть призвести до хаосу банківських балансів.
Але банківської кризи вдалося уникнути, тому що макроекономічне коригування відбулося м’якше, ніж очікувалося, а портфельні втрати поступово поглиналися раніше існуючими буферами. Винятками стали крах великого банку в Латвії, проблеми в Україні, та відносно невеликі рекапіталізації в інших країнах.
На сьогоднішній день оцінки потенціалу зростання звичайно переглянуті в бік падіння. Якщо такі прогнози стануть виправданими, в середньостроковій перспективі процес зближення з Західною Європою (на який регіон як і раніше покладає великі надії) стане набагато повільнішим, ніж у минулому, погрожуючи розчаруванням і створюючи додаткові ризики для бюджетної та соціальної політики.
Останнє збільшення геополітичної напруженості в регіоні також може негативно вплинути на перспективи, тим більше якщо напруженість носитиме довгостроковий характер. Якщо проблеми не вирішаться, то невизначеність може призвести до зниження впевненості, інвестицій та споживання, і, як наслідок, до довгострокових негативних наслідків.
В цілому торговельні та інвестиційні зв'язки із Західною Європою були одними з найважливіших факторів, що обумовили зростання Східної Європи за останні 25 років. Звичайно, деяким країнам вдалося скористатися цими можливостями набагато ефективніше, ніж іншим, завдяки розташуванню, початковим умовам та політичному середовищу.
PS
Економіст інвесткомпанії Dragon Capital Олена Білан прокоментувала цей звіт у себе в Facebook:
"...рецепт успеха МВФ видит в 4х основных факторах. Перечисляю в обратном порядке с выводами для УКраины:
Чевертое. Внешняя финансовая поддержка от МВФ и других доноров (External support). Этого добра Украине хватает, поддержка Запада сейчас беспрецендентная.
Третье. "Магнетизм Европы" (Magnet Europe). После многих лет правления коммунизма, граждане пост-коммунистических стран хотели нормальной жизни. Эта потребность ассоциировалась с Западной Европой. После режима Януковича и из-за агрессии Росии, мы (Украина) переживаем что-то подобное: хотим в Европу, где жить хорошо, выбрали про-европейский парламент.
Второе. Умные стратегии (Smart strategies). Думаю, в этом проблем быть не должно. Умных людей, чтобы разрабатывать умные стратегии нам хватает. Уже столько накоплено идей за эти годы.
Первое (и главное). Великие люди (Great People). Смелые политики-реформаторы, которые не побоялись взять на себя ответственность за разработку и внедрение реформ и (внимание!) за объяснение их последствий для граждан. Пока таких лидеров в Украине не наблюдалось".