На великому екрані в Каннах “Додому” розгортається по-особливому – тим більше, якщо дивитись його поруч з глядачами, які знають про Крим ще менше за нас. Фільм Алієва про подорож батька і молодшого сина на півострів для того, щоб поховати старшого, працює на кількох рівнях: як історія про ініціацію героя; як культурологічний коментар про те, що таке Крим для киримли і чому вони так за нього тримаються (іншими словами: “чому вони звідти не їдуть?”); і, врешті-решт, як дуже влучне нагадування про те, що в Україні зараз відбувається (не навколопрезидентські розбірки, а війна і окупація частини території).
Фільм Алієва ідеальний для ілюстрації тези про важливість кіномистецтва для донесення якихось важливих геополітичних меседжів, але, на щастя, це не єдина його перевага (тим більше, що українському суспільству треба починати звикати до думки про те, що мистецтво – це не лише щось, що діру в стіні або гуманітарній політиці закриває).
“Додому” – переконливий, щирий, але не без огріхів, дебют. Ахтем Сеітаблаєв дає свою найкращу (і, певне, найважливішу) екранну роль – Мустафи, авторитарного батька, який за будь-яку ціну повернеться додому і поверне туди своїх синів, для яких будував вистражданий поколіннями будинок. Ремзі Білялов в ролі роздратованого батьковою психопатичною наполегливостю Аліма проводить свого героя до стану, коли повернення до коренів стає важливішим за світло знання. Буквально: символ нового, некримського, життя, летить геть, коли треба обирати між умовним столичним “прогресом” і кримською, батьковою “архаїкою”.
Алієв дуже впевнено показує, що якби не було окуповано Крим, жодного вибору нікому не доводилось би робити: в мирному житті архаїка і сучасність сплелись би так, і сплетаються щодня. Якби не було війни і окупації півострова, не загинув би старший брат Аліма, не довелось би прориватись через кордон, та й кордону ніякого б не було.
В цьому плані це дуже консервативний фільм, де весь простір віддано чоловікам, які потрапили в тенета долі (жінки їх весь час від цього відволікають). Але є щось від давньогрецької трагедії в цій кримській одісеї – кримські татари приречені повертатись додому. Evge.