4
Франсуа працював у сфері фінансів, і достатньо було п’яти хвилин в його товаристві, щоб це здалося такою ж нісенітницею, як любов Наталі до економіки. Мабуть, над життєвими покликаннями повсякчас тяжіє диктатура конкретики. Але водночас важко було б уявити його на іншій роботі. Хоч ми й бачили, що Франсуа мало не відступив, зустрівшись із Наталі, але його переповнювала життєва сила, енергія та ідеї. Цей ентузіаст міг взятися до будь-якої роботи — навіть стати торговим агентом. Легко було уявити його з напханою краватками валізою. Ось він міцно потискає вам руку, сподіваючись так само міцно захомутати шию... Франсуа мав дражливу чарівність людини, здатної втягнути вас куди завгодно. З такими влітку їдуть кататися на лижах і плавати в ісландських озерах. Він належав до тієї породи чоловіків, які одного-єдиного разу підходять на вулиці до жінки — і одразу натрапляють на любов усього життя. Здавалося, що йому завжди щастить. То чого б не піти працювати до банку? Він був із тих трейдерів-новачків, які ставлять на карту мільйони, керуючись спогадами про те, як нещодавно грали в «Монополію». Але варто було вийти з роботи, і Франсуа перевтілювався в іншу людину. Індекс Паризької фондової біржі лишався у своєму хмарочосі. Робота не заважала його захопленням. Понад усе йому подобалося збирати пазли. Нехай це здавалося дивним, але його нестримна енергія найкраще знаходила вихід в тому, щоб часом по суботах цілий день складати докупи тисячі елементів. Наталі любила дивитися, як її наречений сидить навпочіпки у вітальні. Німа сцена. І раптом він зривався на ноги: «Так, ну все, ходімо гуляти!». Так, оце треба зазначити насамкінець: він полюбляв не плавні переходи, а рвучкі, миттєві стрибки від мовчання до шалу.
Із Франсуа час летів божевільно швидко, немовби він мав здатність перестрибувати через дні й створювати чудернацькі тижні без четвергів. Щойно вони зустрілися, а вже святкували два роки. Два цілковито безхмарні роки — аж незручно перед так і не побитими глечиками. На них дивилися, мов на рекордсменів, чемпіонів любовної велогонки. Наталі блискуче навчалася, разом із тим намагаючись облаштувати побут Франсуа. Вона обрала трішечки старшого за себе хлопця, який уже працював, тому змогла переїхати до нього від батьків. Однак жити його коштом Наталі не хотіла і вирішила кілька разів на тиждень, вечорами, підпрацьовувати в театрі. Їй подобалася ця робота, що врівноважувала дещо сувору університетську атмосферу. Наталі допомагала глядачам знайти свої місця, а потім сідала у глибині зали і дивилася виставу, яку знала напам’ять. Вона ворушила губами разом із актрисами і кланялася, коли глядачі аплодували. А в антракті йшла продавати програмки.
Чудово знаючи тексти п’єс, вона розважалася, вставляючи цілі діалоги до своїх повсякденних розмов, міряючи кроками вітальню і жаліючись, що вмерло її кошенятко. Останнім часом вона розігрувала «Лоренцаччо» Альфреда де Мюссе, ні з того ні з сього кидаючи висмикнуті з контексту репліки: «Проходь тут, угорець має рацію». Або: «Хто це там, у багнюці? Хто плазує під стінами мого палацу і несамовито кричить?». Ось що чув того вечора Франсуа, намагаючись зосередитися.
— Можна трохи тихіше, будь ласка? — попросив він.
— Так, звісно.
— Я складаю дуже важливий пазл.
З поваги до старань свого нареченого Наталі затихла. Цей пазл відрізнявся від інших: ані орнаментів, ані палаців, ані персонажів, лише біле тло, на якому почали проступати червоні завитки, що складалися в літери. Пазлнапис. Щойно розгорнувши книжку, Наталі відклала її і почала спостерігати за процесом. Час від часу Франсуа
озирався на неї. Наближалася розв’язка вистави. Лишилося кілька елементів пазлу, і Наталі уже здогадувалася, яким буде напис, ретельно складений із сотень елементів. Так, вона вже могла прочитати, що він написав: «Ти вийдеш за мене?».
Автор: Фоенкінос Давід
Переклад: Серебрякова Ірина
Дизайн обкладинки: Омельченко Тетяна