Колись 1970 року, в момент створення, Арт Базель був ризиковим заходом, вигадкою кількох галеристів, які захотіли зібрати в одному місці різних гравців мистецького ринку. Його революційність та інновативність, утім, швидко вичерпались, бо вже за 5 років кількість галерей-учасниць досягла цифри 300 і квадратні метри буквально закінчились. Основний перелік галерей відтоді майже незмінний, цього року їх було 291.
Однак Арт Базель — це не лише два поверхи галерейних боксів із тисячами робіт у ярмарковому центрі Messe Basel. Фактично, це — тиждень, коли в невеликому швейцарському місті не можна кроку зробити, аби не зачепити якийсь шматочок мистецтва. І все воно — продається.
Театри і частина кінотеатрів змінюють свої програми під Арт Базель, вітрини деяких магазинів перетворюються на тимчасові галереї, в оренду здається все, що лише можна здати в оренду, на Рейні з’являється кілька додаткових готелів-кораблів, вулиці й трамваї заповнює дещо ошелешений різномовний натовп, заважаючи велосипедистам і віддано роздивляючись буклети і мапи незліченних подій.
Сам лише Арт Базель має низку додаткових програм: Conversations — публічні дискусії з кураторами, художниками, колекціонерами; Feature — серія невеликих проектів, курованих галереями і розташованих за периметром основної частини; Statements — соло проекти молодих художників в рамках Baloise Art Prize, Edition — головні мистецькі часописи і видавництва.
Утім, головні з них: Unlimited — окремий виставковий проект, створений для масштабних інсталяцій, великих полотен і скульптур, багатоканальних відео-робіт (71 робота); і Parcours — маршрут через історичний центр міста. Його зупинки (цього року 22) — інсталяції та скульптури в публічному просторі, інтервенції в музеї, церкви та інші деколи доволі несподівані локації, плюс спеціальна нічна перформативна програма.
І це — лише початок. Арт Базель має 5 основних ярмарків-сателітів. Найважливіші з них — Liste i Volta. Заснований 1995 року як ярмарок для молодих галерей і менш іменитих художників, Liste з часом звісно теж перетворився на доволі закритий клуб учасників. Утім, на тлі снобського важковаговика Арт Базеля і дещо салонного Volta, Liste вдається зберегти приємно хуліганський і живий характер. Розташований у будівлі колишньої броварні, Liste цього року представив 79 галерей і паралельну перформативну програму. Тут доволі непогане представництво галерей з центральної та східної Європи.
Volta з’явився 14 років тому з подібними мотиваціями — відкрити можливості для галерей, які не потрапляють у два основні ярмарки. Його ніша — “міцне” і “доступне” мистецтво, переважно живопис, невеликі скульптури і роботи на папері. Єдині українські галереї в Базелі — Mironova Gallery і Voloshyn Gallery — беруть участь у Volta разом із іншими 50-ма учасниками.
Цього року з’явився ще один сателіт “для молодих галерей і художників-початківців” — Frame.
Для тих, кому цього мало, численні базельські музеї готують особливу програму. Брюс Науман у Schaulager, Френсис Бекон у діалозі з Альберто Джакометті у Fondation Beyeler, Ґерда Штайнер і Йорґ Ленцлінґер в Музеї Тенґлі, Сем Ґілліам, Теастер Ґейтс, Марія Лассніґ, Гіто Штаєрль і Марта Росслер у Kunstmuseum Basel (хоча і це ще не все).
Після перевантаженими мистецькими роботами і людьми ярмарків музейні виставки видаються ковтком свіжого повітря, можливістю побачити не кольорову масу галерейних боксів, а окремі твори і майстерно вибудувані між ними зв’язки та історії. Однак, це лише на перший погляд.
Бо вже другий погляд зауважує, що, приміром, твори на музейній виставці Сема Ґілліама належать до того ж періоду і серій, що і 2 роботи у боксі нью-йоркської Mnuchin Gallery, продані у перший же день попереднього перегляду за нерозголошувану ціну. Ще одна нова інсталяція Ґілліама, представлена David Kordansky Gallery в рамках Unlimited, теж продана.
Sperone Westwater продала дві нові роботи Брюса Наумана з виставки анонімному приватному колекціонеру та фонду Еманюеля Гоффманна, обидві — за суми з 6-ма нулями, згідно з ArtNews.
За 750.000 євро Galerie Thaddaeus Ropac продали картину Ґеорґа Базеліця, яка закривала його щойно завершену соло виставку в Beyeler (у них же пішла велика робота Роберта Раушенберґа 1978 року Ruby Re-Run (Spread) за 1,5 мільйони доларів у колекцію неназваного європейського музею). Разом із галереєю Metro Pictures вони також продали інший селфі-блокбастер із Unlimited —“Зірку смерті ІІ” Роберта Лонґо, велику підвішену сферу з 40 тисячами патронів, за за 1,5 мільйони доларів іншому європейському музею.
В інших боксах можна також побачити роботи Теастера Ґейтса з музейної ж серії “Чорна Мадонна”, твори Марії Лассніґ, кілька невеликих Джакометті. І багато інших “давніх знайомих”. Марк Бредфорт, який представляв США на минулій Венеційській біенале, проданий Mnuchin Gallery за майже 4 мільйони доларів. Лінетт Ядом-Боакьє, володарка головної премії Future Generation Art Prize 2012, яка мала соло виставку в Kunsthalle Basel позаминулого року і з якої кілька робіт купив у свою колекцію базельський Kunstmuseum, продана Jack Shainman Gallery за 150.000 доларів.
Загалом кількість мистецтва музейного рівня вражає. Як зауважила українська кураторка Ольга Балашова: “Це приголомшливо, скільки чудового мистецтва все ще можна купити”. На Арт Базелі дійсно здається, що купити можна абсолютно все — від нескінченного Пікассо (який був чи не у кожної галереї першого, найдорожчого поверху), Шагала, Дюшана, Калдера, Пікабіа, Манцоні (невичерпні запаси Merda d’Artista), Бойса, Воргола до Ай Вейвея, Олафура Еліассона, Джона Балдессарі, Аніша Капура… Одне слово, варто просто назвати ім’я.
Деколи купити можна буквально те, що вже є музейних колекціях, приміром, “Мапу” Аліґ’єро Боетті, одна версія якої належить базельському Kunstmuseum. А деколи розширити свою колекцію можна, просто назвавши бажаний розмір. “Ви знаєте, на жаль, цей Фонтана уже проданий. Але в нас є ще. Який розмір Вас цікавить?” — і струнка і всміхнена “продавщиця” веде клієнта у невеличку кладовку, які є у кожної великої галереї.
Менші галереї, які не можуть собі дозволити додаткову площу, продають з айпедів, теж дуже успішно. Деякі зізнаються, що змушені перевішувати бокс щовечора.
Арт Базель — це один із головних індикаторів стану мистецького ринку. Цього року його характеризують як fast and furious (кіно-алюзія, відома українському глядачу як “Форсаж”), Financial Times назвала продажі приголомшливими, цитуючи низку продажів, які стались ще до відкриття попереднього огляду і у перші ж години після відкриття.
Попри те, що Арт Базель та інші ярмарки-сателіти ніколи не називають і не назвуть загальних цифр, загальну кількість нулів не варто навіть уявляти. Мистецтво розлітається як гарячі пиріжки, а потік відвідувачів навіть в останній день - не вщухає. Ринок мистецтва 20 і 21 сторіччя продовжує рости —на 12% у вартості та 8% у кількості транзакцій, згідно з аналізом від Арт Базеля та UBS. Щоправда під вечір від цього мистецького завзяття і комерційного оптимізму починає трохи захитувати, від образів, кольорів і форм — перед очима пливуть плями, імена авторів робіт більше не мають сенсу, а сині й червоні крапочки — значення. Зрештою, це ж ринок, тут не про сенси, твори тут не мають назв і контекстів, просто “два Гокні” і “три Сола Левітта”.
До тями приходиш, коли раптом перед тобою з’являється ніжна пара, років 70-ти, в скромних костюмах і звичайних перлах: “Дорога, ти не пам’ятаєш ми заплатили 500 тисяч доларів, франків чи євро?” “Не пам’ятаю, любий. Яка різниця”.
Життя триває, ринок зростає. Все стає на свої місця.