Фільм «Чапля» Марії Пономарьової – це коротка історія про біг на довгу дистанцію. Стрічка починається з раптової зустрічі поглядів двох молодих людей перед ранковою пробіжкою. У них зароджується симпатія, вони біжать пліч-о-пліч і наввипередки. Та раптом відбувається різкий сюжетний поворот. І те, що починалося як легка романтична комедія, стає схожим на трилер.
В сучасному українському кіно був фільм, сюжет якого також вибудовувався навколо спортивної пробіжки – це картина Марини Вроди “Крос”, яка отримала “Золоту пальмову гілку”. Там пробіжка слугує для репрезентації соціального контексту, в якому перебуває герой. В картині ж Марії Пономарьової герої ніби перебувають в соціальній ізоляції і навіть під час спільної пробіжки «зберігають дистанцію».
Ще одна картина, де біг показаний буквально – «Фінгермен» Івана Шоха про те, як можна втекти в світ своїх фантазій, навіть в такому залюдненому місці, як київський метрополітен. Два пальці перетворюються на лицаря, який пускається в подорож стрічкою ескалатора, яка стає казковим світом з монстрами. Фільм, в основі якого динаміка, рух і фантастичний сюжет розважить і сподобається дитячій аудиторії, але і дорослі сумувати не будуть.
Спроби розібратися в тонкощах жіночої психології роблять режисери двох фільмів. «Діна» Мирослави Клочко - історія про підліткове кохання та про спробу втекти від самої себе, яка, на щастя, для героїні не закінчується успіхом. Це могла б бути досить типова історія про любов скромної дівчини до крутого хлопця, якби героїня не мала маленької таємниці - уявного друга чоловіка-голуба, який є її камертоном.
Режисер Максим Наконечний в стрічці «Невидима» розповідає про дорослу жінку та її втечу від обмежень, накладених на неї соціумом. Під час уроку зарубіжної літератури, на якому проходять роман Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита», молода сільська вчителька піддається цькуванню з боку старшокласників. Це провокує її до досить радикального вчинку – випити горілки і піти “жартувати” по селу, в костюмі Маргарити, яка зібралася на відьомський шабаш. Оголена жінка на тлі облуплених сільських хат виглядає зовсім не вульгарно (завдяки вправності операторки Христини Лизогуб) і досить привабливо. Проте, за естетизацією, а можливо навіть об’єктивізацією жіночого тіла режисер забуває про саму героїню і мотиви її вчинку.
«Там музика лунає, там снаряди падають. Там з кулемета тарахтять. Життя в прифронтовому місті», – фраза, з якої починається єдина документальна стрічка в збірці – «Ма» Марії Стоянової, змонтована з коротких відео Зінаїди Обуховської, пенсіонерки з Маріуполя.
В об’єктив її камери весь час потрапляють прояви війни, від якої не втекти. Вона втручається і заважає мирному життю, стаючи вже чимось буденним. Додатковий художній елемент картини, який створює відчуття розвитку дії в реальному часі є соціальна мережа Facebook. Час від часу під відео з’являються коментарі доньки героїні, яка з одного боку пояснює ці відео, а з іншого, надає їм особистісного звучання. Стрічка отримала Гран-прі MyStreetFilms-Рубіж IV фестивалю кіно та урбаністики «86».
«Випуск 97» Павла Острікова є найбільш титулованим фільмом альманаху: Найкращий короткометражний фільм Одеського міжнародного кінофестивалю, Гран-прі «Золотий Скіфський олень» Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість: Пролог», а також потрапляння до конкурсної програми фестивалю в Локарно.
Стрічка розповідає про самотнього наладчика телевізорів, який раптово на вулиці зустрічає своє шкільне кохання. Закінчена історія, в якій є гарно пропрацьовані персонажі, середовище та ідея, розкрита повністю в межах короткої кінематографічної форми. Як і в попередній роботі – «Голден лав», – режисер знімає комедію, яка ґрунтується на поширених уявленнях про нудних жителів провінційного містечка. Режисер робить в кінці крутий жанровий твіст і ламає стереотип.
«ЕЛЮВІУМ - регенеративна істота» Стаса Сантімова – цьогорічний переможець Міжнародного фестивалю анімаційного фільму «КРОК-2017: у рідній гавані». Історія з елементами: містичним антуражем нічного готелю, femme fatale та заплутаною хронологією дії, що створює враження дезорієнтації в часі. Режисер вводить глядача в світ дивних і самотніх людей, який одночасно схожий і не схожий на наш.
Жанр цієї анімаційної історії – музичний кліп. Музика і відеоряд доповнюють і підкреслюють виграшні моменти один одного. Проте і сюжетом, і тематично фільм давно вийшли за межі простої ілюстративності.
Короткою кінематографічною замальовкою можна назвати «Електромен» Нікіти Скоморохова. За 4 хвилини йому вдається створити натяк на інтригу. Режисер закладає зерно характеру, але далі цього він не йде.
Альманах має свою логіку і драматургію, яка зумовлена кожною окремою картиною, які мають подвійне дно, і не такі прості, якими здаються на перший погляд. Герої стрічок тікають від себе самих і жорстокої реальності, а режисери – від законів жанрового кіно в світ експериментів з формою.
Подробиці та розклад – на сайті Національного центру Олександра Довженка.