Соня Кошкіна, шеф-редактор
Про Наполеона Бонапарта написано багато, дуже багато книг. Однак чи не найбільш захоплюючий життєпис створив, свого часу, сам Олександр Дюма-старший, автор «Трьох мушкетерів» і «Графа Монте Крісто».
Історія великого імператора – від рідного йому острова Корсика до острова Святої Єлени, де закінчив свій шлях у вигнанні – викладена легко й захоплююче, так, що від книги неможливо відірватися до останньої сторінки. Сама книга – продукт найкращого, як на мене, українського видавництва «Брайт Букс». Дуже рада, що мій «Майдан. Нерозказана історія» свого часу вийшов саме тут. З того часу Дмитро Кириченко та його команда випустили на вітчизняний ринок ще багато одиниць дуже якісної продукції – від нон-фікшну до новітніх українських історичних романів.
Олег Базар, головний редактор
Я зараз паралельно читаю дві книжки: «Спогади (1861-1907)» Євгена Чикаленка (видавнича спілка «Діло», 1925 рік, однак є сучасні видання) та «Наполеон» Олександра Дюма.
«Спогади» – дуже важливий для розуміння української історії кінця XIX – початку XX століття текст. Чикаленко був драйвером українського життя свого часу, а до того ж – гарним публіцистом та літописцем, здатним помічати і виокремлювати важливі та дотепні моменти. Він жив у цікавий час і був оточений цікавими людьми, а тому окрім власне історичного полотна його «Спогади» дозволяють з цікавих ракурсів подивитися на Михайла Грушевського, Володимира Антоновича, родину Тобілевичів, Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Миколу Лисенка, Василя Симиренка...
Життєпис Наполеона авторства Олександра Дюма (Брайт Стар Паблішинг, 2017 рік) – легке чтиво, відверто компліментарна біографія. Яка, втім, особисто мені допомагає більше дізнатися про епоху, оскільки змушує раз-по-раз звертатися до Вікіпедії: те, що для автора, який писав через десять років після смерті Бонапарта, є очевидним, для мене потребує пояснень і розуміння контексту.
Вікторія Герасимчук, заступниця головного редактора
Остання новинка в нашій з сином бібліотеці – книжка американського ілюстратора Еріка Карла «Дуже голодна гусінь», перекладена та видана українською харківським видавництвом «Читаріум». Її головна героїня, як не складно здогадатися, маленька і симпатична гусінь. Разом з нею такі ж маленькі і симпатичні читачі йдуть до здійснення головної мрії дитинства - вирости. Історія гусені лаконічна та довершена, ілюстрації – довершені та яскраві. Книга зроблена з розрахунком на будь-які прояви читацької цікавості – її можна облизувати, гризти, смикати за сторінки, а потім подарувати наступному поколінню в майже ідеальному стані. Можна навіть зачитати її до дір – адже на кількох сторінках вже лишилися дірочки від гусені, в які мій син з задоволенням засовує пальці, супроводжуючи цей процес схвальним: «У!», що означає «Дуже, дуже добре».
Ще одна цікава книжка від українського видавництва «Новий формат» – «Правила розвитку мозку дитини» американського біолога Джона Медіни. Хочете, аби ваша дитина вступила в Гарвард? Збираєтеся навчити її п'яти іноземним мовам ще до школи? Купуєте дорогі розвиваючі іграшки, сподіваючись таким чином виховати генія? Тоді ця книжка безперечно для вас. Як і для тих батьків, чиї діти граються коробками, посудом та різним мотлохом.
Вікторія Матола, журналістка
«Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності» Дарон Аджемоглу, Джеймс А. Робінсон (видавництво «Наш формат», Київ)
Назва книги говорить сама за себе. Автори аналізують історію становлення та розвитку країн світу, демонструючи, чому одні із них живуть в добробуті, а інші – ні.
Цю книгу я придбала рік тому на книжковому форумі у Львові. Читаю її періодично, коли замислююсь над проблемами України.
«Пиши, сокращай. Как создавать сильный текст» Максим Ильяхов, Людмила Сарычева (спецвидання для України – «Фоліо», Харків)
Журналісти російського «Главреда» дають поради, як вдосконалити свій текст журналістам, копірайтерам, публіцистам і всім, хто пише тексти. У книзі є цікаві приклади і правила. Щоправда, поки зрідка виловлюю для себе новинки.
Читаю цю книгу, коли виникає бажання вдосконалити тексти.
Періодично читаю дитячу літературу. Нещодавно закінчила книги: «Тім Талер, або проданий сміх» Джеймса Крюса (вид-во «Час майстрів», Київ) і «Матильда» Роаля Дала (вид-во «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», Київ).
Перша була екранізована в 1981 році режисером Леонідом Нечаєвим. Йдеться про хлопчика, який рано втратив маму і батька. Жив із мачухою і її сином у бідності і шукав щастя. Якось він познайомився з багатим бароном, якому згодом продав свій сміх, але здобув багатство. Згодом хлопчик таки знайшов спосіб, як повернути собі свій сміх.
«Матильду» я би не назвала дитячою книгою, хоч її саме так класифікують. У книзі йдеться про дівчинку, що мала конфлікт з дорослими, зокрема зі своїми батьками, що вирізнялися своїми споживацькими інтересами. Дівчинка справлялась з ними, використовуючи різні «забави» – доволі жорстокі способи виховання батьків. Згодом свою кмітливість Матильда застосувала і до грубої вчительки Транчбуль. Фактично сюжет доводить, що діти бувають дуже жорстокими в певних умовах. Наприкінці книги автор наділяє дівчинку містичним даром, щоб вона змогла допомогти іншій героїні – вчительці міс Хані, з якою згодом житиме.
Ігор Соловей, редактор відділу «Світ»
Я ніколи не читаю по одній книзі, на столі зазвичай по 2-3 книги. Здебільшого це література політико-історична та професійна: про медіа, пропаганду та маніпулювання громадською думкою.
Наразі на робочому столі «Україна. Історія з грифом секретно» Володимира Вятровича – про невідомі сторінки української історії від 1943 до 1991 року.
«Четверта республіка» авторства Бориса Ложкіна (видавництво Фоліо) – про сучасну історію країни. Тим більше цікаво, що особисто довелось бути свідком багатьох описаних в книзі подій та знайомим з окремими персонажами.
І третя книга – «Як працює путінська пропаганда» авторства Миколи Давидюка (видавництво Смолоскип). Як експерт-політолог він зібрав і описав багато способів маніпуляції росіянами громадською думкою та процес, як це все організовано. Цікавий досвід колег. Та й свій досвід увійшов в кілька розділів цієї книги.
Маргарита Тулуп, журналістка відділу «Суспільство»
Розповім про переклад американського двотомника «Охорона психічного здоров'я під час бойових дій» видавництва «Наш формат». Здається, це перша ґрунтовна спроба поговорити з українським читачем про психічні розлади, викликані бойовими діями. Однак спроба ця, на жаль, залишилася несправедливо непоміченою.
Це книга про бойовий стрес і його вплив на фізичне та психічне здоров'я людини. Фактично найновіша робота з військової психіатрії (остання велика публікація вийшла в США в 1995 році). Для мене книга ділиться на теми, які публічно обговорювати в Україні не прийнято (суїциди в армії, алкоголізм і наркотики, психотропні препарати в психіатрії, посттравматичний синдром, психічне здоров'я жінок в армії), і ті, про які ми навряд чи замислюємося в принципі (стоматологічні проблеми і розлади харчової поведінки, викликані війною, стрес військових, які працюють з тілами загиблих товаришів, черепно-мозкові травми і їх вплив на психічне здоров'я). Окремі розділи присвячені етапам повернення з війни, реінтеграції з сім'єю, проблемам у сім'ях військовослужбовців.
Так, це спеціалізована медична література. Автори - американські військові лікарі, соцпрацівники, психологи і наукові співробітники. Ні, написана вона не академічно, а тому - не лише для фахівців. Читати її цікаво і важливо, аби перестати заперечувати очевидне, аби в першу чергу думати не про технологію війни, а побачити за кожним військовим людину.
Завантажити книгу повністю можна тут.
Валентина Мерещук, випусковий редактор
Книга «Засинай» з серії «Вечерні історії для маленьких» авторства Галини Вдовиченко, видавництво – Видавництво Старого Лева. История про те, как зморений автотранспорт з'їжджає з траси, щоб перепочити. В цій книзі прекрасно все : герої – Синій Маленький Жук Фольксваген, Велика Фура, схожа на слона, Старенький Автобус; чудова мова – машинки «похропують», «похукують», «посопують» и «потягуються усіма своїми зчепленнями»; велика концентрація свистячих та шиплячих звуків, котрі методично розслаблюють та налаштовують на сон – найкращий ефект, який може дати книга на ніч. Вона прочитана раз 150, і навіть після цього читається добре.
Андрей Яницкий, редактор раздела «Экономика»
Дочитываю «Четвертую республику» Ложкина-Федорина, выпущенную в харьковском издательстве «Фолио» в 2016 году сразу на нескольких языках. Каких-то больших секретов власти авторы не раскрывают, скорее ретушируют действительность. Но интересно, как все буквально за год переменилось. В книге Ложкин хвалит иностранцев в правительстве и Саакашвили на посту губернатора Одессы. А уже в 2017 году никаких иностранцев в Кабмине нет, Порошенко лишает Саакашвили гражданства, и тот с боем прорывается через украинскую границу. Ложкин пишет о невероятных успехах Порошенко в борьбе с олигархами, в том числе и с Ахметовым! А в мае 2017 года супруга Петра Алексеевича дебютирует на телеканале Ахметова в качестве ведущей передачи «В ритме спорта», а в октябре 2017 года инвесткомпания Dragon Capital оценивает состояние Рината Ахметова в 6,9 млрд долларов США - на 68% больше показателей прошлого года. Не в последнюю очередь благодаря формуле расчета стоимости газа «Роттердам+».
Надо признать, в книге много здравых идей, которые остаются нереализованными. Одна из них – необходимость решить проблему существования двух центров исполнительной власти (правительства и администрации президента). Однако Ложкин - сторонник укрепления президентской власти, а не перехода к парламентской республике. К чему приводило усиление президентской власти, мы видели буквально три года назад. Зачем снова наступать на те же грабли?
Тереза Лащук, журналістка
Джордж Орвелл «У злиднях Парижа і Лондона» (Видавництво Жупанського): маловідомий, але вартісний роман Орвелла. В ньому він розповідає про часи, коли бідував на вулицях. Заради кількох копійок наймався плонжером у ресторани Парижу. Заклади ті були бідні і, як наслідок, брудні: пацюки, таргани, людські сльози і піт на кухні, у стравах – Орвелл описує реальні події, тому подекуди навіть замовчує справжні назви ресторанів. Справжня жесть починається, коли він переїжджає в Лондон - там спить в притулках для бездомних повних клопів, без ліжок і простирадл. Роман багатий історіями людей, яким немає чого втрачати. Цікаво Орвел описує, як трансформується людина і ставлення інших до неї, коли вона залишається без грошей. Дуже важливо, що книжка якісно перекладена – сленг і лайка «вуличних людей» минулого століття адаптована максимально точно.
Дарія Бадьйор, редакторка відділів «Культура» та «Блоги»
Читаю щойно видані в Laurus «Щоденники воєнного часу 1939-1945» Астрід Ліндгрен, які вона вела з першого дня Другої світової війни і до кінця 1945. В Швеції щоденники видали до 70-річчя завершення війни, в українському ж виданні – єдиному перекладі – вирізки з газет, які Ліндгрен вклеювала в щоденник, зробили не лише ілюстраціями до тексту, але переклали українською.
Ліндгрен ще не була відомою письменницею – «Пеппі Довгапанчоха» вийде лише 1945 році. Разом з розповідями про те, як вона переживає хвороби своєї доньки Карін (та захворіла на запалення легень в 1941 і Ліндгрен розповідала їй казки про Пеппі), в щоденниках Астрід переказує новини і чутки, які доходять з фронту, і ділиться власними політичними роздумами та страхами. Деталі шведського побуту, який не зачепили безпосередні воєнні дії, написані стилем, знайомим з дитинства (торти, прикрашені зеленим марципаном, подробиці про подарунки для дітей та какао-какао-какао), накладаються на впізнавані деталі існування у військоий час: «Днями я думала, чи настане колись такий день, коли знак “Укриття” у мирному вестибюлі здаватиметься чимось незвичним?»
Макс Левін, фотокореспондент
Польська журналістка Катажина Квятковська-Москалевич в книзі «Вбити Дракона. Українські революції» (вид-во «Човен») досліджує зсередини процес переродження хомо совєтікус в «людину вільну». Це те, чого так не вистачає, нам, заангажованим співучасникам цих подій україньскої історії – від Помаранчевої революції до війни на сході України. Це фактура в чистому розумінні, без пересмикувань і надриву. Сповідь політтехнолога, потрапивший під каток репресивної машини Богдан Хмельницький, паталогоанатом з Луганська, філософські роздуми про життя від смертельно хворих мами і дочки, повій з Києва, історії перших жертв окупації на сході.
Олександр Рудоманов, журналіст
Нині я читаю книгу «Формула продуктивності» Ореста Зуба, видавницво Мандрівець.
В ньому автор, який багато подорожує, простою мовою прописує різні життєві лайфхаки, які допомагають покращити планування життя та таймменеджемент та самомотивуватися. Частину їх потроху пробую втілювати у життя і наче мінімальні результати уже маю.
