Другим важливим фактором впливу на новий сезон стане інституалізація та асоціативні процеси у недержавному секторі театру: усе літо театральна спільнота Києва слідкує за створенням Центру сучасного театру «Сцена 6», вільного майданчика, що стане прототипом того самого центру зі стафом і без дев'яностолітнього художнього керівника, де неможливе буде можливим. Ініціаторами створення театрального центру стали журналіст Олексій Ананов, директорка «Дикого театру» Ярослава Кравченко, режисер Сергій Перекрест, культурний менеджер Володимир Шейко та Національний центр Олександра Довженка.
Саме тут отримає прописку фаворит минулого сезону «Дикий театр» – засновниця та продюсерка проекту Ярослава Кравченко обіцяє постановку «Ленін-гриб» (до сторіччя більшовицького заколоту) та «Кисень» Івана Вирипаєва. Вчора, за повного аншлагу, Центр відкрито першою театральною подією Гогольfest-2017 виставою «ДПЮ» (спільний проект харківського театру «Прекрасные цветы» і ГО «Линия согласия»). А у зв'язку з тим, що Театр на Подолі, де планувалося проведення міжнародної програми фестивалю так і не введено в експлуатацію, «Сцені 6» довелося взяти на себе максимальне резидентне навантаження. Втім, покищо «Сцена 6» працюватиме у пілотному режимі – офіційного відкриття простору чекайте наприкінці осені.
Беззаперечними об'єктами уваги у новому сезоні є переможці у конкурсній боротьбі на посади київських муніципальних театрів «Актор» (Слава Жила) і Малий драматичний театр (Дмитро Весельський) – самий лише факт їх присутності на цих посадах є свідченням небезнадійності впровадження конкурсної системи обрання керівників у театрі.
Отже, що пропонують «нові» для ревіталізації муніципальних театрів?
Театр «Актор» декларує намір розвитку у чотирьох напрямках: «Актор. Класика», «Актор. Underground», «Актор. Kids» та «Актор. Домашній театр». За ідеєю нової команди «Актор» має стати простором, де співіснуватимуть канонічні вистави класичного репертуару та експериментальні постановки. «Актор. Underground» – це вистави за творами сучасних нам українських і закордонних авторів. Перша робота у цьому напрямку – прем’єра «Бійцівського клубу» за Чаком Паланіком.
«Класика» – це традиційні спектаклі за п’єсами Антона Чехова, Брендона Томаса, Олександра Гельмана. А «Домашній театр» обіцяє стати лабораторією, де модні імениті режисери працюватимуть із непрофесійними акторами. У театрі йдуть вистави української та російською мовами, а у найближчих планах – постановки англійською. Окрім усього вищезгаданого, у новому сезоні в «Акторі» проходитимуть різнопланові майстер-класи від акторів театру та кіно, художнього керівника театру та запрошених лекторів.
Концептуальний підхід у вирішенні програми на сезон демонструє театр «Золоті ворота». Протягом трьох років роботи у новому складі, центральним гаслом театру було «дорогу молодим». На сьогодні окреслену програму виконано у повній мірі – театр став справжнім випробувальним полігоном для багатьох, тепер вже успішних, молодих режисерів. Отже, треба рухатись далі.
Тридцять восьмий сезон «Золотих воріт» і четвертий сезон у новому складі названо #сезонбезвіз – цьогоріч тут здійснять постановки п'ять європейських режисерів. Підготовка до нього тривала два попередні роки: театр багато мандрував, знайомився з людьми, налагоджував зв’язки. Як результат – творчі контакти та запрошення до співпраці режисерів з Франції, Білорусі, Грузії, Польщі та Німеччини.
П'ятого вересня «Золоті ворота» відкрилися виставою про Йосипа Сталіна та політбюро «Сьогодні вечері не буде» француза Жуля Одрі за п'єсою іспанського драматурга Антоніо Аламо. Наступною прем'єрою стане робота режисера з Білорусі Юрія Дивакова, який обрав для себе п'єсу словенського драматурга і письменника Славко Грума «Подія в місті Гогі». У жовтні нову роботу покаже художній керівник театру Стас Жирков. Зараз режисер працює над «Тату, ти мене любив?» за п'єсою Дмитра Богославського «Тихий шорох уходящих шагов». Роботи грузина Іраклі Гогія, німкені Корнелії Кромбольц і поляка, ім'я якого поки не розголошується, глядач побачить взимку-на початку весни наступного року.
Коментує Стас Жирков: «Нам важливо, аби Україна не на папері, а в реальності стала частиною світу. Тому ми будемо продовжувати багато мандрувати та розповідати про нашу країну. Також ми прагнемо порушити герметичність українського театру. Ми хочемо бачити в нашій афіші і у нашій залі людей з усього світу. Лише так можна подолати страх перед Іншим – перед іншою особистістю чи іншою культурою. Прописна, але істина: чим краще ми пізнаємо інших, тим краще починаємо розуміти себе».
У перші дні вересня відбувся передпоказ вистави «Король Убю» за абсурдиською п'єсою Альфреда Жарі у київському скандальновідомому теарі «Мізантроп». Театр, як завжди, стоїть окремо від загального процесу, маючи власну позицію і бачення себе у мистецтві. Попри контраверсійність роботи колективу їх творчість, безперечно, варта уваги.
Цього року закінчується каденція Станіслава Мойсеєва на посаді художнього керівника головної сцени країни. Чи залишиться Станіслав Анатолієвич на своїй посаді, чи вступить місце новому керівнику – тема у фокусі. Те, що боротьба за посаду буде запеклою, можна не сумніватися. Гідна альтернатива активно обговорюється. Кулуарами навіть гуляє прізвище Жолдака. Хоча, власне, про це треба було говорити років з десять тому.
А поки що серед анонсованих прем'єр: «Життя як сон» Педро Кальдерона (режисер Андрій Приходько), «Розбитий глечик» Генріха фон Клейста у постановці Романа Мархолії. Але окрім традиційного формату репертуарних вистав, театр долучився до нетипового для себе проекту створення низки документальних перформансів на тему «Формулювання нового суспільного договору». У співпраці з театральним колективом Interrobang (Берлін), центром «Текст» (Київ), та Театр.doc (Москва) в період між квітнем та жовтнем 2017 року розробляються документальні театральні перформанси, які на основі дискусій в інтерактивній формі спільно з глядачами тематизують нове формулювання та дискусію про цінності, що лежать в основі «нового суспільного договору». Українська партисипація у дискусії представлена роботою Олексія Доричевського та Андрія Мая «Викрадення Європи» (передпоказ відбувся у червні на камерній сцені театру).
Одразу двома новими репертуарними постановками у Театрі драмі і комедії на Лівому березі порадує киян Дмитро Богомазов.
Отже, першою прем’єрою Театру драми і комедії на Лівому березі у новому сезоні стане вистава за п’єсою «Людина, яка платить» Іва Жаміака (режисер Дмитро Богомазов). Вистава з’явиться в афіші театру завдяки підтримці мецената Сергія Лавренюка. Продюсована ним антреприза, після істотної режисерської редакції, з новим виконавцем головної ролі, яким буде Андрій Самінін, отримає постійну прописку на лівобережній сцені й увійде до репертуару. Наступною стане ще одна прем’єра Дмитра Богомазова – інсценізація роману «Життя попереду» Еміля Ажара.
Тамара Трунова працює над постановкою п'єси «Іфігенія» сучасного американського драматурга Дона Нігро. Його п’єса на сцені театру йтиме під назвою «Дім на краю душі» – грецька трагедія в американській глибинці. Олексій Лісовець обрав для роботи п’єсу сучасного румунського автора Йона Сапдару «Розлучник». Оригінальний за драматургічною формою іронічний мікс скетча, трагікомедії і психологічної драми. Режисер Ігор Грінберг реалізує комедію Еріка-Емманюеля Шмітта «Розпусник».
Для Київського Молодого театру новий сезон ювілейний – 100 років тому режисером Лесем Курбасом було засновано легендарний «Молодий театр». Тому 39-ий сезон пройде під гаслом «100 РОКІВ МОЛОДИЙ!». Вже 16 вересня відбудеться прем'єра нової ексцентричної комедії «Різня» за п’єсою сучасного французького драматурга Ясміни Рези «Бог різанини» (режисер-постановник Влада Бєлозоренко). 28 жовтня прем'єра п'єси сучасного українського драматурга Олександра Володарського «Селфі зі склерозом» (режисер Костянтин Дубінін). У листопаді та грудні на глядачів чекають дві прем’єри: «Любий друг» за романом французького класика Гі де Мопассана, (режисер Юрій Лізенгевич), та «Майстер Сольнес» норвезького драматурга Генріка Ібсена (режисер Андрій Білоус). У другій половині сезону: «Тектоніка почуттів» Еріка-Еммануїла Шмітта, «Парашутист» Олександра Селіна, «Фантомні болі» Василя Сігарева.
Ще однією прикметою нового сезону стало пожвавлення студійного руху: люди хочуть не лише відвідувати театр, але і брати безпосередню участь у його творенні. І якщо не так давно студії були прерогативою аматорського руху, цьогоріч свої маленькі школи відкривають дві, напевно, найбільш яскраві київські режисерки – Влада Бєлозоренко і Тамара Трунова. Також не можуть не тішити бродіння ідей навколо створення «Інституту театру» – одна з програмних ідей Центру сучасного театру «Сцена 6» та «Інституту драми» – ініціатори Наталя Ворожбит, Герг Жено і Центр «Текст». Це поки що не новини, а лише ідеї, але дуже хочеться, щоб вони якнайшвидше обросли м'ясом та набули реальних обрисів.