ГлавнаяКультура

​Хто виграє від заборони російської книги

З початку 2016 року вступила в силу угода про Асоціацію України з ЄС. Україна і Росія обмінялися заборонами на перетин кордону для низки товарів, переважно продуктових. А вже 16 січня видавець Олександр Красовицький оприлюднив ініціативу депутата Остапа Семерака про заборону ввезення книг з Російської Федерації. Останній пропонує заборонити ввезення книг та іншої друкованої продукції, виробленої в Росії, а директор видавництва «Фоліо» Красовицький пропонує доповнити це тим, щоб зробити Україну зоною «білінгва», по суті, – офіційно двомовною країною для видавництва книг.

Я хотів вже давно оприлюднити власну позицію з цього питання, якби не потреба в фіналізації стратегічного річного планування діяльності видавництва.

Фото: Макс Требухов

Скажу чесно, незважаючи на те, що 99% книг, які видає «Наш Формат», – принципово українською мовою, я проти тотальної заборони завезення російських книг. Ми до цього банально не готові. Підготовка і видання якісної книги – це 7-12 місяців кропіткої роботи команди чисельністю від 5 компетентних людей. Втрати на культурному фронті будуть більші, ніж здобутки.

На мою думку, ми можемо обговорювати питання квотування російської книги у продажу в торгових точках, щоб українська книга могла потрапити на схід країни, де закупники у книжкових крамницях просто не бачать сенсу ставити українську книжку на полиці, вважаючи, що попиту на неї не буде. Але це все має відбуватися за умови прозорого і комплексного підходу. Можна, наприклад, почати з ліміту в 25-30% україномовної продукції у точках продажу книг, нарощуючи на +5% цей показник щороку. Але спочатку: як і хто це вимірюватиме? Потрібні дієві і прості інструменти, які б, в першу чергу, не переобтяжували зайвою роботою книготорговців, а допомагали познайомити кінцевого споживача з українською книгою там, де вона не представлена.

Книжковий ринок в Україні зараз виглядає так:

1. За деякими оцінками, розмір українського книжкового ринку нині складає 2-4% від усього російського (колись цифри були на рівні 8-15%).

2. Російська книжка потрапляє в Україну контрабандою через багатьом відомі канали. Наразі, офіційно російська книжка представлена в Україні набагато слабше, ніж це було 2 роки тому. Попит на російську книгу впав майже в половину, хоча продовжує залишатися на високому рівні. Якісні видання українською починають заміщувати російські аналоги. У кінцевого споживача швидко зникає мовний бар’єр, особливо, коли книга українського виробництва коштує в 2 рази дешевше за російську, або коли український видавець краще представлений у торгових мережах.

3. Книга, вироблена в Україні, за моїми оцінками зараз може замінити не більше 20-25% асортименту, що є в наявності в українських книжкових магазинах. Цей відсоток зростає, але не більше, ніж на 5% на рік.

4. Проблема заміщення книжкового асортименту особливо гостро відчувається нішевими виданнями (професійною літературою), які мають невеликі наклади й яких в Україні вкрай мало.

Фото: Катя Куницкая

5. З огляду на конкуренцію у отриманні прав на україномовні перекладні видання, що значно загострилась, – я можу зробити висновок, що ринок рухається у правильному напрямку і протягом наступних 1-2 років ми побачимо якісно оновлений асортимент українських видавців. Прогрес у цьому напрямку насправді є. З боку кінцевого споживача також йде рух назустріч, адже ми фіксуємо збільшення попиту на українську книгу з боку населення, що видно з рівня відвідування книжкових виставок (Львів, Київ, Одеса), продажу і, навіть, відкриття нових локацій (кафе, коворкінги та ін.) з обов’язковим атрибутом – книгами, що теж популяризує читання. Українські книгарні, магазини та інтернет-магазини також повертаються до активних українських видавців обличчям, хоча часто, тут прогрес найповільніший.

Стратегія деяких видавництв читається чітко: відвести увагу громади на обговорення НЕ реальної ідеї заборони російської книги, натомість протягнути російську мову в Україні, як опцію у зарубіжних контрактах із правовласниками.

8 років тому, видаючи аудіокниги, я спокійно купував права на Булгакова, Бабеля й інших російських авторів для видання в Україні російською. Натомість, Акуніна видати російською я не зміг саме через небажання конкретного російського видавництва, а не держави РФ. Думаю, що можливість видання мовою оригіналу Пастернака, Бабеля, Пєлєвіна, Акуніна та інших – не вирішиться окремою зоною копірайту в Україні.

Що стосується не російськомовних авторів – наші сусіди зараз мають значно більший вплив на західних колег і спокійно блокуватимуть наші потуги по розділенню мовної території – зменшенням передоплати за російські права, що на цифрах відчувається істотніше, ніж «потенційна українська пропозиція».

Запропонувати більше грошей, ніж росіяни, ми точно не зможемо. І хоча шанси на боротьбу у нас є, але на це піде дуже багато ресурсів: як фінанових, так і часових.

Навіть, якщо ми забуваємо за існування української мови, – доцільність інвестицій на прорив у питанні другої зони копірайтингу для російської мови в Україні дуже сумнівне з економічної точки зори для країни загалом. Хоча для деяких видавців це, звісно, може бути ласим шматком.

На мою думку, працювати у напрямку окремої зони копірайту – тобто визнати російську мову в Україні, фактично, офіційною, отже, мати можливість купувати права на переклад російською і видавати ці книги в Україні – програшна довгострокова стратегія для нашої країни.

За останні 20 років ми дійсно не створили ринку праці у видавничій галузі. Нам бракує кваліфікованих виконавців: перекладачів, редакторів, коректорів…

На відміну від росіян, які потужно працювали весь цей час над питаннями підготовки кадрів. Але ще не все втрачено - ми поступово збираємо кваліфіковані кадри по всій країні і намагаємось наростити м’язи.

Останні два роки я б обережно назвав «ренесансом української книги». В першу чергу через збільшення кількості якісних тайтлів і орієнтацію на ринок. Звісно, хтось скаже, що це все лірика і суб’єктивна думка. Не буду сперечатися.

Фото: Макс Левин

Давайте порахуємо гроші. Підготовка першого накладу книги до друку складає від 30% до 45% її вартості (переклад, редактура, коректура, верстка, дизайн). Українські видавці не матимуть економічних стимулів готувати і видавати українською мовою перекладні видання, працевлаштовувати і виховувати своїх перекладачів, редакторів, коректорів, верстальників, дизайнерів, якщо їм (видавцям) економічно вигідніше (за 6-15% від вартості книги) і набагато швидше купити права на вже готові оригінал-макети російських перекладів, сплативши роялті і податки за кордон.

Як результат – усі нинішні наші починання і потуги помножаться на нуль, а залежність від сусідньої держави тільки зросте.

«Наш Формат» зі своїм «крейзі принциповим» менеджментом до уваги не беремо, але хто з нормальних людей буде витрачати в рази більше грошей для підготовки і розвитку україномовних книг, якщо все теж саме, вже готово російською? Хоча, звичайно, таких видавництв ще може бути два-три. Не більше.

Формула проста: купуй готову ліцензію, тиражуй і продавай. А нашим виконавцям потрібно буде підтягнути російську і працювати на московські видавництва, або почати вивчати ази «гіпсокартонної справи»…

Антон МартиновАнтон Мартинов, Директор видавництва "Наш Формат"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram