В Україні Ви вперше. Чим, на Вашу думку, наша країна відрізняється або не відрізняється від інших європейських країн?
Я звернув увагу, що чехи не так цікавляться Європою чи світом, як, наприклад, італійці. Вони живуть, ніби це їх не стосується. В Італії вважається нормальним, коли ви ввечері йдете в паб і обговорюєте політику. В Україні політика теж досить актуальна. Наприклад, коли я йшов на чернівецький базар купити помідорів, зі мною сталася така історія.
Одна бабуся запитала, звідки я, хто я і що роблю в Чернівцях. Я відповів: «Поет». Тоді вона запитала: «Коли закінчиться війна?». Пізніше я підійшов до іншої бабусі, але вже не казав, що поет, а назвався письменником. Тоді вона запитала: «Як вам наше місто?»
Так я зрозумів, у чому різниця між прозою і поезією. Нічого подібного в Чехії тебе не запитають.
Так, в Україні здавна існує ставлення до поета як своєрідного пророка.
Сприйняття поезії в Чехії та Україні дуже відрізняється. В Україні не існує стіни між поетом і публікою. Я не знайомий особисто з Сергієм Жаданом, але нещодавно потрапив на його концерт. Вважаю, що в цього поета чудові метафори, а його вірші дуже динамічні. Мистецтво Жадана прекрасне, хоча для мене дещо авангардне. Я не розумів нічого з того, що він читав, тільки ритм і мелодію, голос автора і динаміку. Він читав без жодного коментаря годинами. І присутні хотіли це слухати. В нас не можна так довго читати. Фантастично, що люди готові сприймати поезію, хоча Сергій Жадан – не Євгеній Євтушенко. Я знаю, що чеською вийшов його «Біг Мак», але ще не встиг прочитати. Він дуже популярний і в Польщі, і в Німеччині.
У чому ще, на Вашу думку, різниця між сприйняттям поезії в Україні та Чехії?
У нас поезія не така популярна, як в Україні. Всі люблять прозу, медіа пишуть про прозу, критики чекають нових романів. Коли я почав десять років тому організовувати поетичні читання в кав’ярні, то на них приходило 5-6 людей. Треба було, щоб минув час: і сьогодні на наші події приходить не менше тридцяти людей. 70 практично не буває. У 60-х рр. ХХ століття в Чехії зародилась цікава традиція, коли поети не читали своїх віршів. Замість них це робили професійні актори. Автор в цей момент сидів серед публіки і нічого не говорив. Зараз ситуація змінилася. З 90-х років поет вже сам читає свої вірші, але традиція авторських читань все одно нова для нас. Думаю, що українські письменники з подібним не стикались.
В Україні спостерігаємо ще й іншу ситуацію. Поету потрібно не просто писати вірші, але й гарно їх декламувати. В певний момент якість тексту поступається манері виконання, тому, як автор себе подасть, чи знайде контакт з аудиторією.
В Чехії для слухача неважливо, як поет буде виконувати свої тексти. Дуже багато людей скаже, що любить читати вірші, а не спілкуватися з автором. Текст у нас на першому місці. Думаю, що те, як автор читає свої вірші, не настільки важливо. Звісно, це також впливає на якість тексту та його сприйняття. Це допомагає налагодити контакт з аудиторією. Сьогодні чеська поезія на хорошому рівні й, безумовно, має свого читача. Можливо, в майбутньому виникне ситуація, коли журналісти запитуватимуть поета не тільки про його творчість, але й про життя, політику. Письменники не пишуть і не відповідають на запитання, які не стосуються літератури. Але ситуація стрімко змінюється.
Тобто, якщо ти поет, то маєш говорити тільки на літературні теми?
Так, письменник може коментувати ситуації, які стосуються тільки літератури. Якщо він говорить про щось інше – це дуже незвично.
Наскільки література представлена в суспільно-політичних ЗМІ Чехії?
Ситуація жахлива. У нас нема якісної критики у великих мас-медіа. Вона існує тільки у спеціалізованих виданнях. Таких часописів досить багато і виходять вони щомісяця. Деякі видавались ще перед революцією. У 90-х виникло дуже багато літературно-історичних і культурних журналів. Їх читає невелика кількість людей. Критику поезії майже ніхто не пише. У звичайних медіа редактори не виділяють на це місця. Хіба для відомих прозових авторів, які мають численні нагороди. Але зазвичай це короткі матеріали, швидше піарні, ніж критичні. Треба сказати, що в тій же Польщі чи Німеччині ситуація набагато краща.
Які спеціалізовані літературні видання існують в Чехії?
Серед таких часописів варто згадати, наприклад, Revolver Revue – андеґраундне видання про літературу і мистецтво. На початку 80-х років воно мало великий вплив на культурний процес. Часопис містив багато перекладів, і з української поезії також. Це було досить нетипово для чеської літератури. У нас перекладали менше, ніж, наприклад, в Польщі. Інший часопис – Host –виник у 50-60-х рр. ХХ століття і виходив у Брно. Це видання для широкого літературного кола. У 1990 р. у результаті об’єднання двох самвидавів з’явився журнал Souvislosti. Сьогодні це товстий часопис, який спеціалізується на світовій літературі та літературознавстві. І четвертий відомий журнал, який друкує тільки для переклади, – Plav. Один із номерів цього видання був присвячений сучасній українській літературі. Зокрема, там надрукували переклади віршів Сергія Жадана і Юрія Андруховича. Також у журналі я знайшов порнографічні поезії молодого автора Вано Крюгера.
Свого часу Ви зробили чимало перекладів з російської поезії. Зокрема, вірші Набокова, Ходасевича, Бродського. Чому саме ці автори?
Я завжди перекладав тільки тих поетів, яких любив, а не тому, що потрібно якийсь новий переклад. Перший поет – Владислав Ходасевич. Звісно, раніше його тексти вже були видані в антологіях акмеїзму і постсимволізму. Але його майже ніхто не знав. З творчістю Ходасевича мене познайомив друг-русист, який писав книжки про російську еміграцію. Цей поет – формаліст, який після революції поїхав з Росії до Берліну і Парижа. У своїх віршах він описував світ між війнами і життя у великих західних містах. Ця комбінація пушкінської ноти і західного світу була для мене фантастичною. Потім я перекладав Юрія Одарченка, Юрія Мандельштама, Анатолія Штегера, Йосипа Бродського, згодом – Володимира Набокова. Поезія для мене – це двері в потойбічний світ. Я люблю Мандельштама, Ахматову, Гумильова.
Чи відчуваєте вплив російської класики на свою творчість?
Так. Найбільше на мої тексти вплинула російська і німецька поезія. Вже потім – чеська.
Окрім російських авторів, Ви перекладали античних поетів Софокла і Есхіла. Що змусило Вас звернутися до цих текстів?
Я ніколи не думав, що буду таким займатися. У 90-х роках в Чехії виникла генерація цікавих молодих режисерів. Один із них захотів поставити «Едіпа» і перечитав усі переклади, які на той час існували. Всього 5-6. Цей режисер працював у театрі на Забралі, де свого часу починав Вацлав Гавел. Спершу я лише посміявся з його ідеї. За тиждень він зустрів молодого хлопця, який знав давньогрецьку мову і познайомив нас. Спершу було дуже тяжко працювати. Майже щодня ми з цим хлопцем зустрічались. Я почав шукати в собі філолога, а він – поета. Так ми спрацювались. Переклад, який він мені дав, був у прозі, а потім я переробив його у вірші. Ця робота тривала протягом року. В той час я більше нічим не займався.
В Україні поет, наприклад, не може прожити тільки від продажу своїх книг. Як із цим в Чехії?
У нас аналогічна ситуація. Навіть той, хто має велику кількість перекладів і книг, не може собі цього дозволити. Є декілька авторів, які написали два-три бестселери, але, думаю, вони теж не живуть тільки з цього. Хтось працює редактором у видавництві, на радіо або перекладачем. Якщо поет має гонорар від видавництва, то це максимум 300 євро. За участь у поетичних читаннях поет отримує максимум 30 євро. В Чехії є багато літературних стипендій і нагород. Але вони або для молодих поетів, або для старших і відомих. Мені пощастило. Протягом усього життя я займався тільки літературою. У 90-х працював у видавництвах і газетах, зараз викладаю в університеті. Хоча цією роботою заробляю небагато.
Що в Чехії говорили і писали про революцію в Україні? Як ця тема висвітлювалася в ЗМІ?
Коли почався Майдан, у газетах було достатньо репортажів, аналітичних статей і коментарів з цієї теми. Особливо багато інформації з’являлося в соціальних мережах. Я відчував, що молоді люди знали і цікавилися вашою ситуацією. Сьогодні ми слідкуємо за тим, що відбувається на Донбасі. Молодь в Чехії проти Путіна. Також вони не підтримують нашого президента (Мілош Земан – Л.Ш.), який має проросійську позицію. Інтерес до українських подій дуже великий. Ми ставимося до українців з симпатією. І розуміємо, що це спільні проблеми, проблеми європейців.