Калейдоскоп насилля якобінського перевороту по-мексиканськи: «Новий порядок» Мішеля Франко

Відгук містить спойлери.

Словенський філософ Славой Жижек, трохи глузуючи над ліво-ліберальним захопленням перед масовими протестами, любить повторювати питання: «що станеться на наступний день після революції?». Звучить як класична консервативна позиція, чи не так? Але не поспішайте робити висновки: Жижек – комуніст. Принаймні таким себе вважає. І він, звісно, за прогресивні зміни у суспільстві. Але він комуніст, який повністю свідомий історії прогресивних революцій. Після Сталіна і Пол Пота (камбоджійський диктатор, що знищив приблизно чверть населення власної країни) комунізм має, на думку Жижека, дещо відкласти знамениту Марксову установку з «Тез про Фоєрбаха» і зайнятися осмисленням світу, а не його поспішною зміною. У своїй гротескній манері цинічних жартів Жижек говорить: «Я би продав мати в рабство, щоб побачити фільм «V означає вендетта. Частина 2».

Кадр з фільму "Новий порядок"
Фото: Київський тиждень критики
Кадр з фільму "Новий порядок"

Що станеться після емансипативної народної революції? Хто поставлятиме воду? Як будуть функціонувати трудові відносини? Мексиканський режисер Мішель Франко зняв фільм, що пропонує відповіді на ці питання, і отримав гран-прі журі на Венеційському кінофестивалі. Як не смішно це звучить, але його можна (хоча і не варто) звести до однієї фрази – «Не протестуй сильно, бо встановиться військова диктатура і всіх вішатимуть». Але давайте трохи детальніше. 

Фільм називається «Новий порядок» і, на відміну від попередніх камерніших картин Франко, має широкий антиутопічний розмах. В «Новому порядку» ми спостерігаємо за ескалацією народних протестів здебільшого з точки зору соціальної еліти – «грьобаних багатіїв», як пишуть протестувальники на стінах будинку, який щойно розграбували, вбивши кількох людей. Грабунок і вбивства здійснює зокрема персонал цього будинку (охоронець, хатня робітниця). Імовірно, за попередньою домовленістю. Умовно кажучи, це повстання сучасного еквіваленту рабів. Але симпатії до справи пригноблених у фільмі не виникає. Так, нам показують непомірний розрив між бідними і багатими: останні повністю загрузли у корупційних схемах і почасти зневажливо ставляться до своїх робітників. Але загалом протестувальники відчуваються у фільмі як деяка хтонічна страхітлива безлика сила, керована лише примітивними бажаннями і позбавлена розуму й моралі. Маса, як її бачить будь-який консерватор (у широкому сенсі) – той, для кого стабільність стала основною соціально-політичною цінністю. 

І хоча у фільмі, як серед бідних, так і серед багатих, трапляються і «хороші», і «погані», все стає неважливим, оскільки в ситуації безладу владу захоплюють військові, встановлюючи той самий Новий порядок. Працівників, що їдуть на роботу, супроводжують в автобусах люди з автоматами, воду видають по спеціальним карткам, розподіл соціальних привілеїв відбувається на основі системи балів, подібної до тої, яку зараз тестує Китай. Вакуум влади, створений протестами, заповнюється найбільш дієвими і найбільш жорстокими. 

Що це, фільм-попередження, фільм-нагадування? Якщо так, то він нагадує нам про те ж, про що і Трамп або Лукашенко: руйнувати систему дуже небезпечно. Схожу позицію – з абсолютно іншої перспективи і з допомогою іншої риторики – займає і згаданий на початку Жижек. Хто би не висловлював таку думку, її, насправді, підказує звичайний здоровий глузд. Чи значить це, що будь-який соціальний протест приречений захлинутися в крові? Думаю, що і сам Франко так не вважає. Але в його стрічці чомусь саме багаті викликають емпатію. Якими б поганими вони не були, яким би несправедливим не був капіталістичний порядок, у якому вони існують, Новий порядок, який несе ріки насилля, лякає більше. Хоча сюжет можна трактувати і протилежним чином: саме звичний, начебто безкровний соціальний устрій з необхідністю несе в собі власний кривавий кінець, оскільки створює невирішувані суперечності в суспільстві. І тому треба думати про те, як його змінити. 

Страх перед невизначеним майбутнім і усвідомлення соціальних проблем сучасного суспільства змішуються у «Новому порядку» і виливаються на глядача сценами розбещеного життя еліти, мародерства протестувальників, тортур, вбивств і зеленої фарби – символу протестів, якого багаті бояться, як вогню.

Автор: Василь Корчевний.

Інтенсив кінокритиків Інтенсив кінокритиків , Статті учасників Інтенсиву для кінокритиків
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram