У центрі сюжету – Яна (Іамзе Сухіташвілі), дружина голови релігійного осередка у провінційному містечку. Церкву її чоловіка (Раті Онелі, він же й співавтор сценарію) підпалюють невідомі, тож герой їде до Тбілісі вирішувати питання щодо будівництва нового молитовного дому. Яна ж у цей час залишається наодинці зі своїми думками та нездійсненими прагненнями.
Ідея розповісти саме про спільноту Свідків Єгови виникла у режисерки після реальної історії, яку Деї розповів батько, коли та провідувала його у невеличкому селищі. Далекі родичі Кулумбегашвілі були членами цієї спільноти, і коли у них зламалася машина, проходили по кілька кілометрів пішки, аби дістатися до свого місця поклоніння. Ніхто з людей, які проїжджали повз, не хотів брати їх собі у попутники. Батько Деї хоч і не схвалював релігійний вибір родичів, був проти такого остракізму односельчан.
Та фільм, зрештою, зовсім не про ворожнечу між релігійними осередками – ставлення до Свідків Єгови у “Початку” виступає лише тлом, яке ще глибше заводить головну героїню у смиренний відчай. “Люди повинні вірити у щось більше за нас самих,” – пояснює Деа тяжіння посткомуністичної Грузії до релігії в інтерв’ю порталу “Cineuropa”. Героїня Сухіташвілі живе у вірі, зокрема, і у вірі в свого чоловіка, який завжди десь вище за гендерною ознакою.
“Зі мною щось не так. Я дивлюся у дзеркало і зустрічаюся поглядом із незнайомкою,” – дещо відсторонено промовляє на початку фільму героїня і наштовхується на такий само відсторонений погляд свого чоловіка. Яна впивається власною меланхолією, намагається розібратися зі своїми відчуттями та думками настільки, наскільки вона має на це право. У такому стані її можна було б порівняти із тужливою Жюстін із Трієрівської “Меланхолії” (дещо схоже є і в нічних пейзажах, якими блукає жінка). Однак Яна ще й загнана у клітку патріархату та віри. Крім того, в цей стан героїні грубо втручається невідомий чоловік, який представляється детективом. Питання, які він задає у межах нібито розслідування, геть не стосуються справи з підпалом.
Героїня “Початку”, подібно до Медеї, колись втекла зі своїм Ясоном у його світ, свідомо відгородившись від власного, у якому б хотіла бути акторкою. Яна ховається за чоловіка, сліпо йде на його обіцянки любові. До давньогрецького міфу ми ще повернемося наприкінці стрічки – алюзію на нього можна буде побачити і у жертві, яку принесе героїня на знак емансипації.
Мотиви прагнення цього звільнення яскраво проступають і у, на жаль, звичних для багатьох, фразах Давида – ким би ти була, жінко, якби не я.
Характерно, що навіть після цих слів героїня не вмикається в активну боротьбу, її поведінка непередбачувана у своєму холоді. Ми знову повертаємося до того, що цей фільм недоречно вписувати у чіткі межі, зокрема й сюжетні. Чи стало початком для Яни неоднозначне та несподіване рішення, яке вона приймає наприкінці? Чи означає назва стрічки, що невинна жертва, яку принесла Яна стане для неї точкою відліку?
Влучним у кіно є його формат 4 на 3, який не лише звужує простір до клаустрофобної клітки, а й часто ставить Яну чи її співрозмовників за межі зображуваного. Герої “Початку” спілкуються з тими, хто знаходиться поза кадром – цікавий спосіб показу відсторонення усіх персонажів. Виразними у контексті сюжету є сцени, коли поза кадром опиняється сама Яна. Так її обличчя глядач може роздивитися зблизька лише хвилин через 15 після початку фільму, до того ж, коли героїня опиняється поруч зі своїм чоловіком.
Крім того, такий формат зосереджує глядацьку увагу на візуальному естетстві стрічки. А ця складова вражає неочікуваним кутом зйомки та небанальністю грузинських пейзажів. Вони у фільмі – дощовиті та сірі, сповнені тугою, як і головна героїня.
Додає екзистенційності “Початку” і музика чілійського електронного музиканта Ніколаса Джаара, яка довершує метафоричність фінальної сцени стрічки – також замішаної на біблійних сюжетах із оригінальним вкрапленням як відголосків давньогрецьких міфів, так і контексту сучасної Грузії. Зло залишається покараним. При цьому емансипація Яни, яка, можливо, і не вийде за рамки її меланхолії далі, також стає гріховним актом. Пошепки замоленим, проте.
“Початок” – оригінальний та яскравий дебют для режисерки Деї Кулумбегашвілі, прояв екзистенційної кризи, що зображена на межі відсилок до кількох непоєднуваних культур. Цей фільм не спрямований ані на висвітлення напряму конфліктів між релігійними групами, ані на зображення феміністичного меседжу у його прямій трактовці. Режисерка ставить глядача трохи осторонь для індивідуального осмислення фільму – так само, як лишає зайве поза строгими рамами формату 4 на 3.
Авторка: Анастасія Нерознак