Проблема тиску на засоби масової інформації, в тому числі онлайн-ресурси, стала особливо актуальною у світі під час революцій на Близькому Сході. Після подій Євромайдану, коли попередня влада намагалася ввести цензуру та в будь-який спосіб тиснути на ЗМІ, суспільство очікувало якісних змін, в тому числі у сфері свободи слова. В той же час, ініціативи влади в цій сфері ставлять під сумніви його наміри йти шляхом європейської інтеграції. Прикладом є створення Міністерства інформаційної політики. Його започаткування рішуче засудили провідні журналісти, громадські активісти, правозахисні організації та такі відомі міжнародні організації як Репортери без кордонів та Європейська федерація журналістів
Основними аргументами громадськості є те, що положення Міністерства дуже нечіткі та дають можливість підводити під них будь-яку діяльність, включаючи можливий тиск на ЗМІ, що ставить під загрозу свободу слова та створює ризик появи в Україні цензури. Більш того, незрозумілим лишається розподіл сфер компетенцій з іншими державними органами, тобто воно де-факто дублює діяльність інших відомств.
Влада ж мотивує необхідність існування Міністерства потребою протистояти інформаційній агресії Росії та необхідністю забезпечення інформаційної безпеки. Але здається у кабінетах депутатів і чиновників вирішили не обмежуватись лише створенням Міністерства інформаційної політики.
Реєстрація у Верховній Раді законопроектів, згідно яких вводилась кримінальна відповідальність за підрив авторитету влади, заборона російських фільмів та серіалів та позбавлення акредитації російських журналістів свідчать про те, що влада не полишає спроб взяти під контроль інформаційний простір і цинічно використовує війну як прикриття. Яскравим прикладом є арешт журналіста Руслана Коцаби, якого звинуватили у державній зраді за публікацію відеоролика, в якому він висловив громадянську позицію щодо війни на сході.
Але Україна не єдина держава, де ситуація зі свободою слова є складною. За даними міжнародної організації "Індекс цензури" за 2013 рік зареєстровані випадки тиску на ЗМІ та навіть переслідування журналістів у ряді країн Європейського Союзу. Найгіршою ситуація була у Греції, Болгарії, Румунії, Угорщині та Італії. Ці факти свідчать про те що влада завжди буде робити спроби втручатися у роботу медіа та намагатиметься здійснювати тиск на журналістів. Однак різниця полягає у тому, що рівень розвитку правової культури вищий ніж в Україні. І одну з головних ролей у цьому відіграє суспільство.
Україна, підписавши Загальну декларацію прав людини, стаття 19 якої гарантує право на вільне поширення інформації будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів, взяла на себе зобов'язання впроваджувати демократичні стандарти та гарантувати свободу слова.
Тому замість того, аби створювати нові міністерства, владі потрібно зосередитись на побудові державної політики, яка б базувалась на принципах прозорості та підтримки доступу громадян до публічної інформації, сприяти розвитку медіа-ринку та провести медіа-реформу. Громадянське суспільство, зі свого боку, має усвідомити пріоритет захисту прав і свобод, у тому числі права вільно висловлювати свої погляди.