Разом із самою особистістю Гужви, на світ "вспливла" і агентура, "п'ята колона", яка нині потроху повертається в український інфопростір. Заставу в 20 тисяч доларів за Гужву внесла скандальна екс-регіоналка Олена Лукаш, на поруки його хотів взяти Олександр Вілкул, у соцмережах за Гужву всіляко вступаються проросійські політологи Микола Спірідонов, Руслан Бортник (у минулому - права рука Вадима Колісніченка), інші "шановані" особи типу Рабіновича. Загальновживаним екс-регіоналами і проросійськими блогерами чомусь став дискурс "свободи слова", все більше заголовків типу "першим був Гужва, далі прийдуть за іншими незгодними", "Тиск на журналістів" тощо.
Разом з тим, спроба вивести Гужву в мученики журналістики відверто банальна і нецікава, бо провальна як кейс: всі знають про правопорушення Гужви, є докази. І тим більше, ситуація не має особливого дотику до свободи слова, оскільки ані сам Гужва, ані страна.юа, не є професійними і високоетичними журналістами, якихось їх розслідувань, які б дійсно зачепили владу вкрай серйозно пригадати чи нагуглити не вдалось. Разом з тим, вимоги свободи слова і спекулювання демократичними нормами стали усе більш частими для п'ятої колонни.
У той час, поки я писав цю замітку, відбулась інша подія - внаслідок теракту російських диверсантів у Києві в своїй машині підірвався полковник Головного управління розвідки Міноборони України Максим Шаповал. Прикро визнавати, але російська агентура успішно діє вже і в тилу - в мирних містах. Дивно, але попри це, наша "прогресивна громадськість" продовжує захищати потенційно небезпечних і схильних до співпраці з ворогом осіб (згадайте хоча б заяву "міжнародного правозахисного руху Амнесті Інтернешнл" на захист сепаратистів, затриманих на 9 травня за демонстрацію забороненої в країні символіки; подібних заяв "на захист затриманих" Амнесті чомусь не робило, коли за часів Януковича міліціянти затримували націоналістів).
В умовах загрози терористичного характеру (яка при цьому все наростає, з огдяду на державне свято, що має настати завтра) ми не зовсім знаємо, наскільки забезпечено правопорядок і безпеку в містах країни. Проблема не стільки навіть у безпосередніх збитках, нанесених нині російськими диверсантами, скільки у тому, що попри це, більшість громадян недостатньо розуміють рівень загрози, який нині навис над суспільством. Доцільно було б сказати, що реальна гібридна війна з її терористичною складовою почалася лише тепер. Диверсія в тилу, кібератака, загострення протистояння всередині країни з проросійськими силами - усе це несе явні ознаки активізації "війни у тилу", яку російський бік приготував для нас.