Саша, мій друг, активіст і один з організаторів, напередодні події викладав у Facebook свої дитячі фото, зроблені на цьому місці понад 20 років тому: він у смішній кепці та светрику, радянська дитина із задоволеною посмішкою.
Тепер Сашко пояснює своєму чотирирічному синові, чому у парку з’явився зелений паркан:
– Ну розумієш, синку, дяді хочуть побудувати в Парку багатоповерхівки, щоби заробити купу грошей.
... а я захищу Парк! Я поставлю таку богатирську сокиру біля входу, електричну... і злодій коли зайде, вдариться об таку кнопку і вона його розрубає.
– ...??? А нащо?
– Щоб сокира захищала Парк. Бо він чарівний...
Сокиру активісти вирішили поки не ставити, але зелений паркан, за яким забудовник давно планує рити котлован, нещодавно зніс гурт радикально налаштованих чоловіків.
Площа зелених насаджень у Боярці значно менша, ніж передбачено нормами, у місті немає Генплану. Але попри це, у 2007р. під приводом підготовки до Євро-2012, міськрада прийняла рішення забудувати майже половину парку готельно-спортивним комплексом. Щоправда саме напередодні чемпіонату забудовник вирішив чомусь замість спортивного комплексу побудувати житловий: міськрада у червні 2012р., попри відсутність відповідного містобудівного обгрунтування та Генплану, змінила цільове призначення ділянки. Схаменувшись, у 2013р. міськрада приймає рішення про пролонгацію Генплану аж 1971-го року, який втратив чинність ще у 2001-му. Але й згідно з ним на цьому місці мав бути спорткомплекс. Ще одну проблему – заборону житлової забудови у парках – міськрада вирішила просто: у квітні 2013р. вона виводить орендовану ділянку з меж парку.
“Це єдиний парк у нас в Боярці, де можна погуляти.” - задумливо говорить співбесідниці жінка у рожевій шапці і з граблями, оглядаючи засипану жовтим листям землю.
Попри холодну погоду і суботу, у парку, біля місця, ще недавно обогородженого зеленим парканом, уже зібралося понад тридцять людей. Прибрати доріжки від листя, зрізати та спалити сухі гілки, розчистити кущі і зібрати сміття, а на вогнищі зварити закарпатський бограш та трав’яний чай - це план дій на сьогодні.
Чоловіки рубають перші гілки і складають на охайну купку для вогнища. Молода жінка ставить триногу, вішає казан.
“Ну що ти там ходиш, нехай Ліда займається чаєм, нам тут потрібна чоловіча сила” - гукає молодик з добрими сірими очима до кремезного чолов’яги, який порається біля вогнища.
“Чоловіча сила потрібна? Для чого, мера бити?” - жартує велетень.
Усі, хто зібралися тут, недолюблюють міського голову. Абсолютно залежна від мера газета, примусове вивезення комунальників на Антимайдан менше року тому, розбиті дороги, оформлення землі на підставних осіб, - це тільки те, що “на поверхні”. Тепер ще й - забудова парку.
Поки що мешканці міста намагаються відстояти парк мирними методами: пишуть на паркані, яким була огороджена забудова, ведуть сторінку з порятунку зеленої оази у Facebook, ось організували суботник. “Я не піду на суботник, це абсолютно недієво” - напередодні скептично сказав мені знайомий боярчанин. - “Кличте мене, коли підете палити будинок Добрівського - це єдиний гарний метод.”
Слава Сенчук, молодий громадський активіст, від якого я власне вперше дізналася про парк, - один із організаторів суботника. Він приїхав сюди на велосипеді і роздає коментарі єдиній телекамері. Слава - урбаніст і уже молодий політик, і він не приховує останнього: на місцевих виборах планує балотуватись до міської ради. Слава вважає, що забудова парку - це не найбільша проблема Боярки, їх є доволі, але саме вона - найбільш показова: “не найглобальніша, але варта того, щоб навколо об’єднати людей і показати що громада є владою насправді”- розмірковує Слава на диктофон.
Ще влітку громадські активісти вважали справу парку приреченою на перемогу містян. Відбулися 2 суди, які винесли рішення на користь громади, але останній, Вищий господарський суд, задовольнив касаційну скаргу забудовника.
“Перспектива цієї справи залежить від судочинства. Якщо суди спрацюють в межах закону, то нема перспектив у забудови. Якщо суди будуть виконувати замовлення інвесторів, то будувати будуть. Але люди не здадуться просто так.” - перекований Слава.
До розведених вогнищ тим часом підходить кілька підприємців у чорних куртках, які тут-таки, за 50 метрів торгують одягом.
Что вы делаете? зачем вы тут развели огонь, пепел нам прожигает товар! - починають репетувати базарники.
Субота - базарний день у Боярці. Базаром у суботу стає щонайменше 500 метрів вулиць Богдана Хмельницького та Молодіжної, однієї із центральних. У суботу вранці тут затори. Автівками ж торговців запарковано увесь тротуар: не йдеться про 2 метри, навіть про 30 сантиметрів для пішоходів, пройти просто ніде. Хтось починає переконувати підприємців, що вогнище надто далеко і не може завдати шкоди краму, а жінка у рожевій шапочці та вже без граблів жваво опонує обуреним бізнесменам:
Почему вы вообще тут стоите? Каждую субботу в 4 утра вы выгружаетесь возле моего дома, после себя оставляете мусор: вешалки, бирки, бумажки. Почему вы устроили тут базар?
У нас есть разрешение, мы платим за него! - не здаються торговці.
Потім вони ще декілька разів підходять до гурту, аби переконати “перенести вогнище”.
Але конфлікт так і не залагоджено: групки громадян зляться одна на одну - одні влаштували базар, інші-суботник. І тільки за кілька кілометрів у своїх кабінетах місцеві чиновники вирішують власні проблеми: не щодо виділення та обладнання адекватного торговельного майданчика і не щодо збереження парку.
Сподіваюсь, вони не чекають, поки громада прийде до них додому?