ГлавнаяБлогиБлог Романа Кабачія

«Євроінтеграція» з елементами кібер-шантажування

У той час коли українська влада на словах декларує відданість демократичним цінностям, українське медіа-середовище потерпає від фішингових атак, зламів пошти та сторінок в соціальних мережах, залякувань у фізичній розправі.

Фото: Макс Левин

Два робочі тижні, що залишилися до вільнюського Саміту Східного партнерства, коли Україна могла б підписати Угоду про асоціацію з ЄС, стануть найбільш гарячим за останні і так нелегкі для нашої держави часи. З одного боку, офіційний Київ сам тримає напругу, не даючи прямої відповіді на ключове для Заходу питання – свобода у будь-якій формі для Юлії Тимошенко.

Стрілки вирішення цієї справи переведено президентом на парламент, хоч усім зрозуміло, що парламентська більшість залежить від рішення власне Януковича. Саме так нещодавно висловився в коментарі для українського «Forbes» євродепутат від Польщі Павел Залевський: «Янукович більше не може посилатися на парламент, оскільки прийняття рішення провалила саме його партія. Це ставить під загрозу прагнення президента до спіробітництва із ЄС».

Янукович же, підливаючи олії в вогонь, заявив на зустрічі глав держав СНД у Мінську, що підписання асоціації з ЄС не суперечить можливості участі України в Митному союзі. Як влучно відзначив білоруський журналіст-вигнанець Павло Шеремет, «[геополітичний] настрій Януковича залежить від того, хто останнім вийшов з його кабінета». Наразі шальки оцінок оглядачів схиляються радше до думки, що Янукович не хотів підписання Угоди про асоціацію, але через затягування справи Тимошенко не був проти допровадити до її непідписання чи відтермінування Угоди саме європейською стороною.

До Європи, тупцюючи на місці

Поки ж глава держави, його однопартійці і навіть «Молоді регіони» м. Донецька розігрують комедію своєї відданості європейським цінностям та готовність підписати Угоду. Якби ж тільки не підступна опозиція, котра затялася зі своєю Тимошенко і не йде на компроміс, аби Юля поїхала, полікувалася і в кайданах повернулася до Харкова. Як послухати представників владної команди, то вони тільки про те і думають, як зробити все для «повернення України в сім’ю європейських народів».

От приміром, віце-прем’єр Костянтин Грищенко, виступаючи 15 жовтня на організованій його польськими партнерами конференції в Європарламенті, зазначив, що в України «немає плану Б. Непідписання Угоди буде чимось надзвичайним». І тут же розповів, як велика частина українців тримається Росії та її традицій. Натомість те, що зараз відбувається всередині країни, свідчить не про лібералізацію української дійсності, а про закручування гайок. «Покращення» у формі пропонованої комісії з обміну валюти чи переказів з-за кордону це те, що чекає всіх і кожного. Натомість для активнішої частини суспільства приготована інша участь, назвати яку можна російським висловом «показательная порка».

«Благородне» порпання у білизні

Перші її ластівки проявилися в кампанії дискредитації флагмана української інтернет-журналістики «Української правди», коли в п’яти регіонах України до поштових скриньок вкидалися мільйони «друкованих версій» УП, та було засновано клон сайту, що виставляв в негативному світлі УП та її головного редактора.

11 вересня в ІМІ з’явились перші повідомлення про масову розсилку фішингових листів вузькому колу журналістів та громадських активістів. Зокрема, ним розіслали листа з повідомленням про «знайдену флешку», яку нібито журналісти лишили після прес-конференції (тобто, робота на чітко визначену цільову аудиторію), пропонувалось завантажити посилання з «фото» флешки, яке містило шпигунську програму. 17 вересня журналістам і громадським активістам розіслали листа з таємничою пропозицією «слідувати за білим кроликом», якщо вони «служать закону і правді», і перейти за посиланням, яке містило вірус-шпигун. У листі використовувались елементи «соціальної інженерії» направленої на певну цільову аудиторію.

Наступного дня журналістам розіслали новий лист – з повідомленням про розсилку шкідливих листів з їхніх акаунтів, і пропозицією ввести свій пароль і підтвердити, що це дійсно вони. Журналістам прийшло «повідомлення про порушення кримінальної справи» нібито з адреси МВС України <info@mvs.gov.ua> (пізніше в МВС заперечили свою причетність до розсилання такого листа). Файл містив вірус-шпигун, який скачував файли з комп’ютера, робив скріншоти екрану і ламав паролі.

За словами експертів з Electronic Frontier Foundation, дана фішингова атака була згенерована з того ж джерела, що й попередні. Саме за такою схемою зламали домашній лептоп представниці «Репортерів без кордонів» в Україні, виконавчої директорки ІМІ Оксани Романюк. Наслідком цього стала заява Романюк до міліції, складена 9 жовтня; станом на 31 жовтня її було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 361 ч.1. (незаконне втручання в роботу комп’ютерних систем).

На початку жовтня, начебто від імені одного з лідерів медіа-НГО, було розіслано інформацію англійською мовою з пропозицією перейти за посиланням і прочитати її в ґуґл-докс. Посилання містило вірус, метою якого було викрадення особистих даних. Також журналістам системно прислали повідомлення про розсилку спаму з їхніх акаунтів, з пропозицією «підтвердити» свої особисті дані і ввести пароль на фейковому сайті.

Окрім «Української правди», «Телекритики», ІМІ, кібер-провокації торкнулися також лідера НМПУ Юрія Луканова, сайту «ТЕКСТИ», фонду «Відродження», та інших. Як тільки запустився сайт Громадського телебачення http://hromadske.tv, відразу ж – за повідомленням Богдана Кутєпова, почали з’являтися клони: «Купа всяких hromadskeinfo, gromadske.tv та іншої нечисті налізло…» Про клонування його сторінки у «Фейсбук», з якої розсилаються запити про дружбу та «всіляка нісенітниця» заявив також інший співтворець Громадського телебачення Сергій Андрушко (єдина дійсна сторінка – Serhii Andrushko).

Хто клює на жовтизну?

Все це скидається на багатоходову та фінансово забезпечену планову акцію з залякування незалежних журналістів та активістів. Як припускає оглядач видання «ТЕКСТИ» Наталія Васютин, навіть якщо ця кампанія ведеться з благословення та підтримки влади, вона носить ситуативний характер: «Люди, котрі виносили в мозку ідею дискримінації незалежних ЗМІ, грантодавців, громадських організацій та запропонували її владі перед виборами 2015 року, не мають далекоглядної стратегії. Тому цілком можливо, що ця кампанія припиниться так само раптово, як почалася».

Недалекоглядність ініціаторів цієї брудної кампанії проявляється теж в тематиці «викриттів»: це якісь дрібні видатки, що скеровані на нормальне фінкціонування офісів, психологічні проблеми в керуваванні редакціями, особисте (сексуальне) життя героїв цих «публікацій». Якщо ініціатори цього чорного піару поставили на те, що читачів незалежної преси можуть такі дописи відвернути від неї, то вочевидь не досягнуть успіху: жовтизна в Україні цікавить тих людей, котрі серйозною публіцистикою та аналітикою не цікавляться і не знають про існування порталів на кшталт «Правди» (особисто зустрівся кілька разів з тим, що люди з однією чи двома вищими освітами всю політичну інформацію брали передусім з телевізора).

Інша гіпотеза полягає в тому, що кампанія дискредитації спрямована передусім на те, щоб вдарити по психологічно-моральному здоров’ю осіб, винесених власне в піку цих базованих на зламанні е-мейлів та приватності комп’ютерів «розслідувань». Певним чином ця кампанія схожа із подібними кроками по дискримінації незалежних журналістів, активістів у Білорусі.

Приміром, 16 вересня в білоруському сегменті інтернету поширено ролик, що мав на меті посіяти недовіру до Білоруської асоціації журналістів (БАЖ). Ролик має назву «ПроБАЖный бизнес». На вістрі його атаки опинилися заступник голови БАЖ Андрій Бастунець (очолює також Центр правового захисту ЗМІ), кореспондент Associated Press в цій країні Юрій Карманов, білоруський сайт «Медіакритика», сайт «тут.by».

Різниця із ситуацією в Україні полягає в тому, що у наших північних сусідів шельмування опозиції, громадського сектора, незалежної журналістики перманентно відбувається вже кільканадцять років; незалежні ЗМІ існують лише в інтернеті і в надзвичайно складних умовах; більшість населення країни знаходиться під впливом державних пропагандитських ЗМІ. В Україні значна частина населення призвичаєна отримувати інформацію з кількох джерел і не схильна довіряти чорному піару, котрий розглядається як технологія і не має нічого спільного з правдою.

Що після Вільнюса?

 Практика залякування та очорнення сфери незалежних ЗМІ та ГО, котра має місце вже сьогодні, показує, що для нинішньої влади всі методи важливі, аби лише утриматися нагорі після 2015 року. Чимало залежить від того, чи буде таки підписана Угода про асоціацію, і які гарантії від Заходу виторгує Янукович в тих перемовинах, які ми спостерігаємо, але про суть яких лише можемо здогадуватися.

Разом з тим, українській владі йдеться про нові кредити від МВФ та допомогу від ЄС на «європеїзацію» (про це відкритим текстом говорив той же Грищенко у Брюсселі, що скидалося на малоприємне жебрання). Позиція МВФ багато в чому залежить від позиції США, а останні нещодавно дуже чітко висловили своє незадоволення політикою влади стосовно громадських організацій.

Кілька тижнів тому у Києві перебував представник Держдепу США Томас Мелія, котрий в межах українсько-американської Робочої групи з політичного діалогу і верховенства права, заявив українським урядовцям, що американцям відомо про «тиск на неурядові організації, які відстежують дотримання свобод [...], новітній феномен кібератак на журналістів і громадянське суспільство, зокрема злам електронної пошти і створення веб-сайтів-клонів, які імітують дизайн справжніх веб-сайтів». Іншими словами, не можна просити грошей, і одночасно робити все наперекір утвердженим на Заході цінностям.

Зрештою, навіть якщо Угода про асоціацію буде підписана, громадський сектор, незалежні блогери і журналісти, як і активні українці загалом, мають стати вдвічі більш пильними. Як зазначив на круглому столі газети «День» історик Володимир В’ятрович, «в жодному разі не треба розслаблятися, бо коли часом в силу своєї політичної доцільності ті ж європейські держави будуть закривати очі на неєвропейську політику України, все залежатиме від нас».

Коли на брюссельській конференції один із очевидців та учасників процесу польської євроінтеграції професор Богуслав Ліберадзький звернувся до представників українських ЗМІ, аби ті ширили знання про європейські цінності, в тому числі непорушність свободи слова, автор цих рядків криво посміхнувся, - при такій підконтрольності українських ЗМІ олігархії та владі, про що мова? Але як кажуть ті ж поляки, «точка зору залежить від точки сидіння», і порівнюючи з білоруською ситуацією, нам ще дійсно є що відстоювати, і шанси на позитивний розвиток є.

Роман Кабачій Роман Кабачій , Публіцист, історик, журналіст
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram