Відродження Конституції «Медведчука-Симоненка» стало нав’язливим імперативом політичних, творчих і громадських еліт Євромайдану чи не з перших днів повстання.Такою стала їхня відповідь на узурпацію влади Януковичем. Дивовижним хором всі знайшли причини цієї узурпації не в самій персоні президента, а в Конституції, що, як та невістка, почала бути винною в усіх негараздах.
Така логіка видається сумнівною, адже Януковича складно назвати сліпим виконавцем закону. Вся каденція цього президента характеризувалася ґвалтуванням права. Конституція не була винятком. Повернення до редакції 1996 року стало не причиною, а лише одним з багатьох засобів утвердження диктатури. Тож шукати основну причину феномену Януковича в тексті закону – щонайменше короткозоро.
Так, Конституція в редакції 2004 року сьогодні має високі шанси стати предметом для компромісу еліт. Втім, варто нагадати, що цей Основний Закон був явною правовою диверсією. Її наслідки ми споживали впродовж всієї «помаранчевої каденції». Тоді хаос повноважень виступив додатковим каталізатором конфлікту між Ющенком і Тимошенко. Держава поринула у чвари.
В умовах війни всіх проти всіх сформувалося ідеальне середовище для корупції. Не зважаючи на хибну ставку у президентських виборах 2004 року, Росія відновила свій вплив на ослабленого сусіда, й стрімко закріпляла тут свої позиції. Ті в Україні, хто мав бути покараний, купили собі індульгенцію й розцвіли в нових політичних реаліях. Саме через це, врешті-решт,й став можливим реванш Януковича у 2010 році.
Сьогодні ноу-хау «Медведчука-Симоненка» запускається на чергове коло. Основним генератором процесу може виступати та ж таки Москва. Нині ідея вже об’єктивно цікавить і представників падаючого режиму. Двома руками «за» олігархи, яким потрібні гарантії збереження своїх позицій. Прихильників вдосталь й серед опозиційних еліт, адже за нових конституційних порядків зросте цінність кожного депутатського багнету.
Вдихаючи друге життя в Конституцію-2004, Кремль утвердить на території ослабленої України умови керованого безладу. Феодалізація політикуму, ласі до хабарів чиновники, всесилля крупного капіталу…Все це створює таку бажану картинку на колонізованій території.
Нинішня ескалація, реальні бойові дії на вулицях українських міст, поранені, вбиті, викрадені, загроза введення надзвичайного стану, а може й застосування цього механізму, – мають створити прелюдію для оптимального сприйняття панацеї. За задумом проектантів, втомлене суспільство своїм мовчанням має легітимізувати компроміс еліт, які навипередки видаватимуть Конституцію-2004 за перемогу.
Тож головний задум сценарію аж ніяк не четвертування України чи тривала війна на нашій території. Налякавши нею, ідеологи планують встановити свій порядок в цілій державі. Конституція-2004 – добре перевірений механізм для управління Україною через чванливих і жадібних бояр, які погрузнуть у безкінечній міжусобній гризні.
Тож нитка Аріадни насправді виявиться лабіринтом Мінотавра. Позірне примирення через «розбалансовану» Конституцію аж ніяк не вкаже шлях до виходу з глибокої кризи, а лише створить ідеальні умови для подальшого перетягування канату на болотяному полі.
Заклики віднайти наш порятунок у поверненні до попереднього конституційного ладу свідчать або про нерозуміння природи системних проблем держави, або мають суто особистісну мотивацію.