Цивілізований світ розвивається завдяки свободі підприємництва, а в Києві спілкування влади з бізнесом застигло на рівні радянської Перебудови. Пам’ятаєте, коли з'явилися перші кооператори? Вони створювали робочі місця, платили податки, торували нелегкий шлях у ринкову економіку. Але комуністична влада наполегливо формувала зневагу до підприємливих людей.
Результати дослідження, оприлюдненого соціологічною групою «Рейтинг», підтверджують, що така ж тенденція зберігається і нині. Її добре видно на прикладі того, як влада працює з підприємництвом у сфері реклами, яка є одним із найбільш надійних наповнювачів бюджету.
По-перше, майже 70% киян повідомили, що нічого не знають про створені підприємцями робочі місця та сплату мільйонних податків (у даному випадку – рекламний бізнес). Вік більшості цих респондентів – 51 рік і старше. Чому так відбувається? Тому що інформаційна політика влади і досі побудована на старій радянській традиції вихваляння «добрих вчинків» можновладців. При цьому, не згадуючи, що кошти, за які розвивається місто та існує соціальна сфера – це податки, які сплачують підприємці. Перерізаючи червону стрічку чергового об’єкту, чиновники, як і в старі часи, привласнюють собі результати діяльності багатьох виробничих структур, продовжуючи традицію ставлення до коштів громади як до своїх власних.
По-друге, респонденти 18-50 років вважають, що владі належить якомога рідше змінювати правила, за якими працює бізнес. А у випадку змін – вони повинні бути компромісним рішенням, що задовольнить і бізнес, і владу.
Респонденти, старші ніж 51 рік, не змогли відповісти на запитання щодо того, як часто варто проводити зміни. Зате вони переконані, що реформування правил має здійснюватися лише за ініціативи та з позиції влади. У випадку скорочення обсягів зовнішньої реклами вони не вбачають ризиків для бізнесу, розміру сплачуваних податків та втрати робочих місць, погіршення інвестиційного клімату. Зайве пояснювати, що в таких умовах жоден інвестор не буде вкладати кошти, не маючи гарантій стабільності правил, ефективності реклами і діалогу з владою.
По-третє, пенсіонери виступають проти реклами в принципі. А от якщо на тих же вивісках змінити комерційний контент на соціальний – кияни поважного віку з цим погоджуються. Тут чітко простежується ставлення до бізнесу взагалі. Неможливо звинувачувати людей у вірності стереотипам, сформованим в іншій державі, в іншій ідеології.
Проте кияни мають повне право вимагати змін від столичної влади, яка й надалі лишається чітко зорієнтованою на виборця пенсійного віку. І саме на догоду цьому виборцю створює наглядні картинки «класової боротьби» з бізнесом, демонтуючи кіоски та рекламні конструкції, вимагаючи пільгового проїзду в маршрутках і при цьому не компенсуючи приватним перевізникам соціальні витрати і т.д.
По-четверте, соцдослідження показують, що така орієнтація чиновників міської адміністрації на виборця-пенсіонера робить погану послугу меру міста. Довіра до Віталія Кличка з боку молоді лишається достатньо високою. Навіть кількість розчарованих роботою мера серед молоді – значно менша, ніж серед старшої вікової категорії. Та й взагалі, персональна довіра до Кличка – це 12% проти 3% - до його команди. Однак, чиновники адміністрації не виробили для молодих киян ні зрозумілих смислів, ні близького їм міського середовища, ні адекватної інформаційної політики і конструктивної взаємодії. Мер поступово втрачає свої персональні бали у Києві внаслідок некомпетентних дій адміністрації, зорієнтованих на «загравання» з жителями міста старшого віку, 80% з яких ніколи не виїжджали за кордон.
По-пʼяте, розпіарений демонтаж реклами у Києві - це банальний PR, яким влада виправдовує свою бездіяльність на інших важливих напрямках роботи. Такої думки дотримується половина опитуваних респондентів, серед яких - студенти, керівники, підприємці, службовці 18-50 років. Насправді чиновники показали, що вони не зацікавлені створювати прозорі правила гри для чесних підприємців, і свою власну нездатність самим же дотримуватися своїх правил. Різні дозволи видаються в обхід уже затверджених схем. При цьому нерідко демонтують конструкції, встановлені з дотриманням усіх регламентуючих норм.
Отже, десятиліттями культивовані владою патерналістські настрої у наш час формують досить негативні тенденції: частина суспільства продовжує вважати, що держава їй повинна щось давати. А для іншої частини не створені чесні правила гри, в яких би вона могла створювати додану вартість і платити відрахування для утримання першої частини.
Влада поглиблює розкол у суспільстві, формуючи класову ненависть малозабезпечених та збіднілих громадян пенсійного віку до платників податків. Продовжуючи радянські традиції, чиновники ототожнюють лише себе з державою, вмотивовані самозбереженням при владі.
Тож молодим людям варто бути активнішими під час виборів. А головне - частіше нагадувати чиновникам, що вони - лише розпорядники коштів, з великими труднощами зароблених бізнесом.